Доступність посилання

ТОП новини

Листи кримчан: Безплідний бум побратимства


У Керчі підписали договір про побратимські відносини з Акушинським районом Дагестану, травень 2017 року

В українській Керчі було повно міст-побратимів. Що це давало владі ‒ зрозуміло: під маркою офіційних візитів за бюджетні кошти екс-мер із наближеними де тільки не побували. Хоча для пересічних керчан усі ці дружні зв'язки не мали ані найменшого значення.

Керчани так і не побачили обіцяного магазину з продукцією підприємств білоруського Могильова, який став першим у низці побратимів. А продукти з Красногвардійського району Криму та кубанського Темрюка, з якими Керч теж браталася, возили та тягали на собі потягом та поромом самі містяни. Дружні зв'язки з Одинцово Московської області керчани пояснювали наявністю там мерської нерухомості, а побратимство з Орлом ‒ написанням кандидатської та докторської дисертацій викладачем одного з вишів цього обласного центру для все того ж градоначальника, який вважався доктором соціологічних наук. Щоправда, друг-Новоросійськ відображений у бруківці одного з керченських скверів, а його екс-мер запам'ятався керчанам тим, що перейняв для потреб свого міста вузеньку сапку-цапку, якою двірникам зручно виполювати траву між плитками.

Керчю роз'їжджає сміттєвоз із гордим написом «Героям від героїв», подарований туляками. Але ось тульські пряники та бєлєвську пастилу з тієї ж області мені довелося бачити лише одного разу

Після окупації почався бум побратимства. Про Смоленськ із Тулою все зрозуміло ‒ це ж міста-герої. Керчю роз'їжджає сміттєвоз із гордим написом «Героям від героїв», подарований туляками. Але ось справжні тульські пряники та бєлєвську пастилу з тієї ж області мені довелося бачити лише одного разу, на якомусь ярмарку ще 2014-го. Від інших побратимів сенсу для пересічного керчанина ще менше, хоча для влади та придворних ветеранів виїзди до побратимів не рідкість, особливо напередодні військових свят.

А вже в гості до Керчі з настанням тепла їздити стало хорошим тоном. Одними з перших рушили громадські активісти Якутії, які придумали акцію «Мости дружби Кримський ‒ Ленський». Щоправда, той самий Ленський міст ще не збудували та й чи збудують невідомо, але для охочих їздити на халяву в теплі краї зійде й такий привід. Коротше. Зближення з Якутією, заради якого замерзлі в п'ятдесятиградусні морози на своїй малій батьківщині гості проїхалися Кримським мостом та почухали язики в Керченській міськраді, керчанам гарантоване. Тим більше, що там, як водиться, обговорювали перспективи налагодження ділових взаємовідносин і формування стійких економічних зв'язків. Напевно, тепер вигідно стане сушити про запас ягель для оленів на керченських пляжах. Але ось той же магазин «Дар Півночі», де продають, за відгуками керчан, делікатесні ласощі, відкрили без всякого побратимства, як то кажуть, просто бізнес.

Ялтинський міжнародний економічний форум, який так називають, здається, лише для солідності, обдарував місто-герой Керч більш ніж ганебним для нього побратимом

Прокотилися мостом і байкери з Пітера, на чолі яких їхав губернатор Ленінградської області. Тут, щоправда, обійшлися без начальницької балаканини та підписання нездійсненних договорів. Та й навіщо великосвітському Пітеру якась провінційна Керч, коли туди навіть відпочивати їздити стрьомно. Ялтинський міжнародний економічний форум, який так називають, здається, лише для солідності, обдарував місто-герой Керч більш ніж ганебним для нього побратимом. Ним став Цхінвалі ‒ столиця невизнаної Південної Осетії. В окупованому Криму стає модним дружити з ізгоями. Це заштатне містечко, мало не в десять разів менше за Керч за чисельністю, економіка якого ґрунтується на пилорамі з ринком, підстрибнуло в політичному польоті й дотягнулося до Керчі, промисловість якої і сьогодні дасть фору цій, вибачте на слові, столиці, тільки тому, що ніхто, поважаючи міжнародне право, з кримчанами не водиться.

Зрозуміло, що побратимські зв'язки ‒ частина міжнародної політики, така свого роду народна дипломатія. Але в умовах окупації Криму вона виглядає наївно, безглуздо, а часом і смішно. У вересні 2015 року з великою помпою подавалася зустріч, яка пройшла в Ялті, керчан-членів регіональної організації «Спільнота італійців Криму «Черкіо» з Путіним та Берлусконі. На неї покладали великі надії, оскільки депортовані з Криму етнічні італійці в офіційному указі президента Росії про реабілітацію депортованих народів не згадуються. А це означає, що ніяких пільг і прав представники цього народу не мають, квартири в будинку для депортованих їм не світять. Путін, звісно, пообіцяв внести відповідні правки, яких спадкоємці депортованих італійців чекають до сьогодні.

Незважаючи на те, що громада керченських італійців позиціонує себе дітищем Росії, вона існує з часів українського Криму, про що прекрасно відомо не тільки в Керчі, а й в Італії. Італійці з провінції ді Реджо Калабрія були першими та фактично єдиними іноземцями, які приїхали до Керчі ще 2014 року. Не боячись санкцій, вони підписали договір про дружбу та співпрацю з Керчю, пообіцяли не тільки підтримку італійської культури в Криму, але й розмовляли про відкриття якихось виробництв та ресторану. З їхнього приїзду влаштували показовий виступ, який, звичайно, закінчився пшиком. Темпераментні італійці так розписували майбутню співпрацю, що з першої коми було зрозуміло, що далі розмов справа не просунеться. Вся обіцяна плідна співпраця звелася до тримісячного навчання декількох керчан із італійськими коренями в університеті Данте Аліг'єрі.

Але гарячі європейські хлопці зрідка відвідують Керч. То данці завернули проїхатися мостом під час свого приїзду на футбольний чемпіонат, то італійський журналіст поєднав приємне з корисним ‒ мостом знову-таки проїхався та військово-патріотичну конференцію відвідав. То, проводячи відпустку в Анапі, до Керчі зазирнув депутат партії «Ліга Півночі», який бореться з антиросійськими санкціями, і був прийнятий керченським керівництвом із належними почестями.

Жителька Кубані, з якою ми їхали міжміським автобусом, розповідала, як навесні 2014 року їх змушували збирати кошти на допомогу керчанам

Ніякої реальної користі від такої дружби Керчі немає. Хіба що від туляків місто отримало комунальну техніку, але на хвилі «Кримської весни» в наше місто приїжджали численні делегації з російських міст, тягли до місцевого «білого дому» барвисті пакети, обдаровували ветеранів і владу. Жителька Кубані, з якою ми їхали міжміським автобусом, розповідала, як навесні 2014 року їх змушували збирати кошти на допомогу керчанам. Представники організації, де вона працює, кілька разів приїжджали до Керчі та їздили передмістями, розвозячи ветеранам ковдри, подушки, постільну білизну, електроприлади. Але з цими дарами швидко покінчили, і ніякі побратимські зв'язки з тим же Темрюкським районом Краснодарського краю зовсім нічого не дали.

На перевірку виявилося, що найбільший побратимський потенціал таїв у собі глухий Зеленодольськ, який вигриз завод «Затока» в Об'єднаної суднобудівної корпорації і наповнив попутно своїми представниками міську адміністрацію та місцеву культуру. І, треба відзначити, без жодного договору про дружбу та співпрацю між містами.

XS
SM
MD
LG