На самому початку протестів у Білорусі, поки люди, які не звикли мати справу з силовиками, тільки-но починали розбиратися, в кого які однострої (чорні – ОМОН, тобто загони міліції спеціального призначення, оливкові – спецпризначенці МВС, камуфляжні – спецпризначенці внутрішніх військ), у міліцейських лавах почалося збурення в головах. Дехто, як співрозмовник Радіо Свобода, звільнилися відразу після виборів, дехто трохи пізніше (18 серпня Олександр Лукашенко підписав указ про нагородження понад 300 білоруських силовиків медалями «За бездоганну службу»). Треті продовжували звільнятися в вересні. Попри те, що їм доводилося, наприклад, виплачувати кошти при передчасному розірванні контракту.
У разі фінансових труднощів таким людям пропонував допомогти білоруський IT-підприємець Микита Мікадо, який живе у США (пізніше він оголосив про припинення своєї участі в проєкті допомоги звільненим із білоруських силових органів). Наразі з силових структур уже майже ніхто не звільняється. Співрозмовник Радіо Свобода, який працював у карному розшуку в одному з білоруських міст, пояснює, чому. Він попросив не називати ні його імені, ні звання, ні міста, в якому він зараз живе, але редакції Радіо Свобода відома ця інформація. Зараз колишній міліціонер працює таксистом і сумує за улюбленою роботою.
– До вашого звільнення ви цікавилися політикою?
– Я був радше аполітичний. Десь колись новини я читав, але мене це не обходило.
– Коли та за яких обставин ви звільнилися?
– Фактично мене звільнили 19 серпня, але на роботу я перестав виходити 9 серпня. Тиждень до виборів я чергував, а потім сказав керівництву, що з мене досить. Сказали, що звільнять, я розумів усю серйозність ситуації. 13-го мене попросили більше не виходити та чекати офіційного наказу.
– За якою статтею вас звільнили?
– За прогули. За порушення умов контракту.
– Після яких подій ви ухвалили це рішення?
– Це було ще до виборів. По-моєму, в червні, коли ми брали участь у розгонах так званих ланцюгів солідарності. Коли затримали Бабарика (Віктор Бабарико, один із претендентів на участь у президентських виборах у Білорусі, з часу затримання перебуває під вартою – ред.) і люди на його підтримку шикувалися вздовж доріг. Нас раніше не особливо залучали до заходів, пов’язаних з охороною громадського порядку, але тоді залучили, і нам довелося дуже по-дурному розганяти людей, які нічого не робили. Тоді в моїй свідомості все трохи змінилося. Вже тоді я вирішив для себе, що більше в цьому участі не беру.
– Тому що по-дурному? Навіть насильства ніякого не було?
– Ні, якісь затримання тих, хто не хотів іти геть, були. Ми просили людей: «Переходьте дорогу». Виходить, ми їх водили то в один бік, вони переходять на інший бік, а потім назад. Безглузда необґрунтована робота, навіщо? Якби я бачив, що вони порушують щось, тоді так, треба витісняти, затримувати. А коли люди просто вийшли висловити свою незгоду і мирно стоять, не скандують, навіть гасел не вигукують… Вони просто стояли там. А потім на суді говорили, що вони плескали в долоні, кричали. Це неправда, цього не було.
– Коли представник силових структур затримує або застосовує насильство щодо людини, яка просто стоїть або йде, за це для нього за законом передбачена відповідальність?
– Якщо відкинути всі емоції, з якими я живу ці три місяці, я взагалі не розумію, що зараз відбувається. Робота щодо цивільних встановлена законом, я так працював, але це було не масове переслідування, розумієте, ми працювали по бандитах, які становили небезпеку для суспільства. Те, що відбувається зараз, виходить за законні рамки. Силовики не називаються, у них обличчя приховані. Чому? Зараз фактично будь-хто в нас може вдягнути спортивний костюм, балаклаву і вийти в місто, бити людей і казати, що він із міліції. Це цілковите беззаконня.
– На вашу думку, чи були провокації з боку протестувальників?
– Як кажуть, усі, хто виходить протестувати, проплачені, вони анархісти, радикальні ультраліві або щось іще. Якийсь відсоток таких товаришів, безумовно, є. Він не великий. Умовно кажучи, з двохтисячного натовпу осіб десять таких буде. У нас 8 серпня люди вийшли до ЦУМу, на вулицю Машерова (одні з традиційних місць для демонстрацій у Мінську – ред.), і в цей натовп влилося осіб 20 у чорному. Ось по них було видно, що вони налаштовані буяти. І люди, які вийшли протестувати мирно, до них не приєдналися, а обступили їх, а ті стояли в натовпі як білі ворони. І буквально через п’ять хвилин вони пішли геть. Були точкові ситуації, розбирали бруківку і кидали каміння в співробітників міліції. Без цього – нікуди, і тут треба працювати в рамках законодавства, знаходити їх, вести слідство і так далі. Але те, що ми бачимо насправді, – люди тікають, а затримують жінок, підлітків вихапують. Це у мене в голові не вкладається.
– Тортури в стінах міліцейських дільниць ви можете підтвердити?
– Слухайте, це все задокументовано. Шикувалися «коридори» зі співробітників міліції, затриманих били ногами, коли вони йшли. Ми бачили побиття дубцями у дворах. Співробітники Державтоінспекції затримували байкерів і били їх при всіх, не соромлячись, на Немизі (вулиця в центрі Мінська – ред.). Мої друзі це підтверджують. Я довіряю тому, що я бачу.
– Як ви оцінюєте, чи багато хороших фахівців у рядах міліції, спецслужб?
– Безумовно. У кожній професії є і фахівці, і люди, які потрапили туди випадково. Мені моя робота подобалася, я її любив, я нею пишався. Так само відсотків 70 тих, хто перебуває там, думаю, люблять свою професію, але все змінилося в одну мить. Хтось не зміг миритися з тим, що відбувається, і пішов. Хтось мириться, виправдовуючи себе, мовляв, ну я ж цього не робив. Ну і що, що ти не робив, коли твої колеги за стінкою просто зараз це роблять?
– Ви не шкодуєте про те, що пішли звідти?
– У ситуації, що склалася, ні. Я сумую за роботою, але в теперішніх умовах працювати там, носити форму і говорити, що ми захищаємо громадян, – це не поважати себе.
– За яких умов ви погодилися б повернутися?
– Так загальні умови. Ті ж, що висувають робітники, студенти, інтелігенція, – нові чесні вибори, зміна керівництва. Поки нічого не зміниться, я не зможу туди повернутися.
– Коли ви йшли, на вас тиснули?
– Та ні, я не відчув. Суто особисті мої побоювання, але мені ніхто не погрожував.
– Багато хто пішов?
– Я не хочу називати конкретну цифру, тому що ті, хто хотів заявити про це, заявили, а ті, хто не хотів, залишилися інкогніто, хай так і буде.
– Зараз ситуація ускладнюється, які настрої в лавах силовиків?
– На щастя, я більше ні з ким особливо не спілкувався після тих подій. Ми, ті, хто пішов, теж не зовсім тепер «їхні хлопці». Розумієте, чим довше людина працює в цій структурі, тим більше вона переконує себе в правильності своїх вчинків. Так працює психологія людини. Її мозок так влаштований, що намагається виправдатися. Навряд чи зараз хтось із тих, хто залишився працювати, а не пішов на самому початку, замислюється про це. А якщо і замислюються – то одиниці.
– І що вони говорять собі, коли труять газом пенсіонерів?
– Напевно, ось цю пісню, що всі вони куплені. У нас же пропаганда так була побудована, що вони хочуть, як в Україні. Хоча як відбувалося в Україні – ніхто до ладу не знає. Хочуть стабільності, не хочуть Майдану, а це все заслані й оплачені. Їм за це платять, значить, це їхня робота, а наша робота – це припинити. Звичайні ні в чому не помічені громадяни сидять удома.
– Ваші колишні колеги в це вірять?
– Я більш ніж упевнений у цьому. Є невеликий відсоток тих, хто залишається з інших причин – близькість пенсії, матеріальні зобов’язання, – але це все одно угода з совістю.
– Вам особисто доводилося «при виконанні» здійснювати вчинки, за які вам зараз соромно?
– Були моменти, коли мені хотілося б поводити себе трохи коректніше, але в глобальному сенсі – ні. Я дуже пишався своєю роботою. Я вважав, що ми в карному розшуку – біла кістка всієї міліції. Адже я починав дільничним інспектором, а потім перейшов у карний розшук. Це була хороша робота, потрібна.
– Чим ви зараз займаєтеся?
– Працюю водієм.
– Днями Лукашенко замінив міністра внутрішніх справ на нового. Ви раді цьому?
– Це взагалі нічого не означає. Від зміни місць доданків сума не змінюється. Будь-які перестановки… Коли новий міністр скаже, що були порушення, стріляли в журналістів, катували людей (буквально вчора я бачив, як людину затримували біля під’їзду, били), тоді це матиме сенс.
