Олена Шалаєва
Понад 400 порушень прав журналістів із початку року, з них понад 300 після президентських виборів – такі дані наводить Білоруська асоціація журналістів (БАЖ). Правове свавілля, що виникло в країні після виборів, практично позбавило недержавні медіа можливості виконувати свої професійні обов’язки. Кореспондентів судять як учасників протестів і приміщують під варту, не враховуючи, що вони в момент затримання робили свою роботу. Їх обкладають штрафами, позбавляють акредитації, б’ють. У них стріляють. Телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки», розповідає, як білоруська влада намагається перешкодити роботі незалежних медіа.
Обшук або штраф замість розслідування
«Якщо влада кидає в вас гранати, коли ви стоїте з ручкою і блокнотом у руках, чи можете ви довіряти їй у порятунку свого життя?» – написала в своєму репортажі про події в Білорусі журналістка з Нідерландів Емілі ван Оутерен (Emilie van Outeren).
Увечері 9 серпня в районі проспекту Машерова в Мінську вона була поранена в стегно, імовірно, уламками світлошумової гранати. В акції протесту журналістка не брала участі і перебувала далеко від мітингувальників – розмовляла з людьми для свого матеріалу.
Їй допомогли двоє хлопців і їхня мати: промили водою і перев’язали рану, викликали «швидку». Жінку забрали до військового шпиталю, через два дні вона повернулася додому.
«Набирала текст у лікарняному ліжку. Хотілося, щоб у нашій країні швидше про все дізналися і відчули себе ближче до того, що відбувається в Білорусі», – уривки репортажу Емілі для NRC цитує TUT.BY.
Своє поранення журналістка вважає випадковим – «опинилася не в тому місці не в той час». Акредитації в білоруському МЗС вона не просила, бо ніхто з її знайомих журналістів не зміг її отримати. Лікарі в шпиталі і ті, хто приходив туди і допитував поранених (Емілі припускає, що це були люди з КДБ), не знали про її професію. Ніхто й не питав.
«Свобода слова – це одне з прав людини, і ми в редакції переконані, що журналістика підпадає під це визначення. Не потрібно просити дозволу в уряду на те, щоб бути журналістом і висловлювати думку народу», – пояснює свій погляд Емілі ван Оутерен.
Не менш 100 журналістів не змогли отримати акредитацію для роботи в Білорусі перед президентськими виборами – білоруське МЗС просто не відповіло їм у встановлений законом термін. Але і тих, у кого цей документ був, він не вберіг від побиттів, затримань і адмінарештів. А 29 серпня МЗС Білорусі взагалі позбавив акредитації 18 журналістів іноземних ЗМІ, що працюють у країні.
Емілі ван Оутерен поранили випадково. Але в журналістку білоруського видання «Наша нива» Наталю Лубневську силовики цілили. І влучили. Це сталося 10 серпня.
«Загін бійців почав стріляти в спини людям. [Журналісти] весь цей час стояли збоку від того, що відбувалося, і в якийсь момент зрозуміли, що ситуація напружена, варто відходити. Коли я одна з останніх залишала це місце, відчула, як щось мені обпекло ногу вище коліна, – розповідала Наталя телеканалові «Настоящее время». – Я не відразу зрозуміла, що сталося: на якомусь адреналіні ще перебігла цей пішохідний перехід і там уже побачила, що пробиті джинси, пробита нога, звідти юшить кров».
Пізніше знайшлося відео, на якому чітко видно, що в журналістку стріляють прицільно, впритул.
На Наталії були жилетка з написом «Преса» і добре помітний бейдж. Вона перебувала в групі журналістів, позначених так само. Але силовиків це не зупинило.
Журналістка пробула в лікарні 38 днів, їй зробили операцію, але досі нога не відновилася. Абсурд ситуації в тому, що видання, в якому працює Наталя, хотіли оштрафувати за те, що силовики поранили кулею його співробітника. Претензія влади полягала в тому, що роботодавець повинен був протягом трьох днів повідомити про поранення і провести розслідування, чому це могло статися. При цьому кримінальну справу стосовно силовика, який стріляв у журналістку, досі не порушено.
Відомо ще про одне вогнепальне поранення. Фотокореспондентку телеканалу «Белсат» Ірину Ареховську 11 серпня поранило гумовою кулею. 17 серпня вона подала заяву на дії силовиків у Слідчий комітет, відомство почало перевірку, а через два місяці до матері Ірини прийшли з обшуком. Так журналістка дізналася, що, виявляється, проходить свідком за статтею 293 Кримінального кодексу Білорусі (участь у масових заворушеннях).
Понад 300 затримань журналістів за 2,5 місяці
«Ніколи в журналістів, та й узагалі в людей у Білорусі не стріляли, не застосовували світлошумові гранати», – каже Борис Горецький, заступник голови і прессекретар Білоруської асоціації журналістів. За його словами, такого масштабу репресій проти журналістів ніколи раніше не було. Він згадує період після президентських виборів 2010 року, коли білоруська влада також переслідувала ЗМІ: тоді за рік у країні було затримано близько 180 журналістів. Зараз тільки з дня виборів, 9 серпня, – вже понад 300 затримань.
«Найбільш кричущі випадки – нескінченні затримання і арешти в останні дні. Фактично ніякі юридичні механізми вже не працюють», – констатує Борис Горецький. За його словами, журналісти позначені – з бейджами, з посвідченнями, – але їх усе одно «закривають» під адмінарешти.
Він особливо відзначає побиття журналістів у перші дні після виборів: Станіслава Івашкевича з «Белсату», Єгора Мартиновича, головного редактора «Нашої ниви», – його затримували кілька разів . Журналістку «Белсату» Олену Щербинську в ізоляторі на Окрестіна побили так, що вона потрапила в лікарню швидкої допомоги.
У Гродні журналістові Руслану Кулевичеві зламали руки під час затримання, ще одному гродненському журналістові Івану Романові вибили зуби, зламали щелепу.
«Ось це, на мій погляд, найбільш кричущі випадки – коли журналістів били, знаючи, що це журналісти», – каже Борис Горецький.
Як судять журналістів
Із 9 серпня і на момент публікації цієї статті Білоруська асоціація журналістів зафіксувала 57 фактів насильства щодо журналістів, 146 були затримані на термін понад три години, 48 – відбували арешт.
Сім журналістів на цей час залишаються за ґратами. Всі вони були затримані під час виконання своїх професійних обов’язків – висвітлювали події, що відбуваються в місті. Шістьох з них засудили за статтями 23.24 і 23.4 Кодексу про адміністративні правопорушення Білорусі («участь у несанкціонованих заходах» і «непокора законному розпорядженню або вимозі посадової особи при виконанні нею службових повноважень»). По 15 діб отримали Вадим Заміровський (TUT.BY), Всеволод Зарубін (TUT.BY і «БелаПАН»), Алесь Любенчук і фотограф Руслан Середюк («Белсат»), Артем Майоров («Білоруси і ринок»), журналістка Onliner.by Дарина Спєвак – 13 діб. Вітебський журналіст Дмитро Казакевич очікує суду в ізоляторі.
Про те, як відбуваються суди над представниками ЗМІ, можна дізнатися з репортажу TUT.BY. Двох журналістів цього видання разом із чотирма їхніми колегами з інших медіа затримали 1 вересня. До винесення вироку суду три доби вони перебували під вартою і 4 вересня були засуджені на три доби. Сам суд над затриманими нагадував погану комедію: свідками з боку обвинувачення виступали невідомі в балаклавах зі зміненими іменами. Ці люди постійно плуталися в тому, що говорили, але суддя врахував їхні свідчення і не взяв до уваги відео, яке підтверджує, що дії журналістів не порушували закону.
Відомі лише кілька випадків, коли суди виправдовували журналістів і враховували той факт, що на акції вони працювали. Наприклад, у Вітебську суд припинив справу журналіста телеканалу «Белсат», обвинуваченого в участі в акції, яку він насправді висвітлював. Наприкінці вересня було також припинено адміністративну справу відносно «Медіа-Полісся». На видання подали в суд за статтю про Тихановську, в якій нібито міститься «загроза національній безпеці країни». Справу проти журналістки Марії Гриць за нібито непокору співробітникам міліції було зупинено за відсутністю складу злочину. Але до цього Марія провела під вартою три доби.
Не тільки проти журналістів, а й проти цілих редакцій
Крім фізичного перешкоджання роботі журналістів, білоруська влада почала переслідування безпосередньо видань. Найбільший незалежний портал країни TUT.BY на три місяці позбавлений статусу ЗМІ – його журналісти не можуть зараз працювати на протестних акціях.
Сайти недержавних медіа, таких, як «Еврорадио», Радыё Свабода (Білоруська служба), «Салідарнасць», «Трибуна», «Белсат», «Витебский курьер», «Виртуальный Брест», «АФН», «Медіазона. Беларусь», заблоковані в Білорусі ще з 21 серпня. Видання майже повністю пішли в соцмережі і телеґрам.
Друковані недержавні медіа, які об’єктивно висвітлюють події в країні, наразилися на проблеми, при яких видавати газети стало важко або взагалі неможливо.
Повною мірою це відчула на собі «Комсомольская правда в Белоруссии» (це офіційна назва) – найбільша недержавна друкована газета країни. Тираж щоденного випуску сягав 31 тисячі примірників, а щотижневої «товстушки» – 200 тисяч.
Білоруська «Комсомолка» входить у ЗАТ «БелКП-ПРЕСС», його основна частка акцій належить російському холдингові «Комсомольская правда». Але це ніяк не впливало на політику редакції: «КП в Білорусі», працюючи в своєму форматі, вважається об’єктивним виданням. Тому коли 15 серпня газета вийшла з фотографіями побитих у мінському ізоляторі на провулку Окрестіна людей, для читачів такий вчинок видання не став несподіванкою. Але ті, в кого не було доступу до телеґрам-каналів або навіть просто інтернету, змогли дізнатися, що сталося в перші три дні після президентських виборів, і були шоковані.
Наступні кілька випусків газети читачі «Комсомолки» не отримали: як тільки макет надходив в держвидавництво «Білоруський будинок преси», там раптово «ламалася машина» – таку причину називали редакції.
Випуски газети за 18 і 20 серпня так і не вийшли і існують тільки в pdf-версії. На першій сторінці «Комсомолки» за 18 серпня – фото 200-тисячного «Маршу свободи» (16 серпня) біля «Стели» (меморіального комплексу «Мінськ – місто-герой», простір перед яким є одним із місць масових мітингів – ред.) і стаття про те, як Лукашенка засвистали на заводі робітники. Газета за 20 серпня розповідала про компроміс влади і протестувальників у Гродні, а також про страйки на заводах і підприємствах країни.
Знайти альтернативу «Домові преси» в Білорусі редакції не вдалося, і наступні випуски газети були видрукувані в Росії, де і друкуються досі.
На цьому проблеми у «Комсомолки» не закінчилися. «Белсоюзпечать» відмовилася продавати газету в кіосках, а «Белпочта» – доставляти передплатникам. Якийсь час «Комсомольская правда в Белоруссии» продавалася в торговельних центрах, але незабаром зникла і звідти. Зараз номери газети можна придбати тільки в редакції. Наклад знизився майже в 10 разів: наприклад, у суботу, 24 жовтня, вийшло лише 3300 примірників.
26 серпня в ЗАТ «БелКП-ПРЕСС» із позаплановою перевіркою прийшли співробітники Департаменту фінансових розслідувань Комітету держконтролю і податкова.
Незабаром у білоруській «Комсомолці» змінився головний редактор: 31 серпня ним стала росіянка Марина Бунакова – до цього вона була редактором «KP.RU в Хабаровську», а потім у Москві працювала в регіональному відділі редакції «КП». Андрій Левковський, який обіймав понад 10 років цю посаду, став першим заступником головного редактора. Як коментувала TUT.BY генеральний директор ЗАТ «БелКП-ПРЕСС» Наталія Галезник, «це була пропозиція керуючої компанії», яке вона прийняла «як один із варіантів зміцнення редакції і виведення з кризи підприємства».
Судячи з того, що газета досі не повернулася в кіоски «Белсоюзпечаті», вихід із цієї кризи поки не знайдений.
Постійні читачі «Комсомолки» відзначають, що на обкладинці перестали з’являтися яскраві фото з акцій проти режиму Лукашенка, але сама протестна тематика зі сторінок газети не пішла. У той же час стало більше матеріалів про акції прихильників Лукашенка, інтерв’ю з деякими з них.
Фото побитих силовиками громадян, а також фото з протестів опублікували й інші недержавні газети. І в них також виникли проблеми з друком і розповсюдженням: постраждали «Народная воля», «Свободные новости плюс», «БелГазета».
В інтерв’ю виданню Naviny.by головний редактор порталу TUT.BY Марина Золотова зазначила, що те, що відбувається у ставленні до незалежної преси в Білорусі – це зачистка інформаційного поля з метою виключити журналістів із суспільного життя.
