Коли з усього світу надходили привітання Джо Байденові, президент Росії Володимир Путін мовчав щодо результатів виборів у США, а Кремль заявив, що почекає «офіційного результату». Які причини таких вагань?
Президент Росії Володимир Путін протягом минулих вихідних мовчав, коли новообраному президентові США Джо Байдену надходили привітання з усього світу. У понеділок, 9 листопада, через два дні після того, як стало відомо, що Байден обіайме посаду президента, отримавши принаймні 270 голосів виборників, прессекретар Путіна заявив, що Кремль буде чекати на «офіційне оголошення» результатів.
Оглядачі відразу пригадали, що у 2016 році, коли Путін привітав Дональда Трампа з перемогою над Гілларі Клінтон, то він не чекав на «офіційні результати», а привітав його невдовзі після того, як американські ЗМІ оголосили переможця перегонів. При цьому Путін був одним із перших іноземних лідерів, які привітали Трампа.
Прессекретар Кремля Дмитро Пєсков стверджував, що відмінності між 2016 і 2020 роками є «абсолютно очевидні», посилаючись на обіцяні юридичні виклики Трампа, який відмовився визнати свою поразку.
Які ж причини могли спонукати Путіна зволікати цього разу, враховуючи те, як поспішно він вітав Трампа у 2016 році, та й те, що він сам не раз згадував, як він був першим закордонним лідером, який зателефонував президентові США Джорджеві Бушу після терактів 11 вересня 2001 року? Ось деякі ймовірні мотиви коливань Москви цього разу.
Причина 1. Посіяти сумнів
Як повідомляють американські спецслужби, головною метою ймовірного втручання Росії у президентські вибори 2016 року був підрив довіри до виборчої системи США і самої американської демократії.
Цього разу російські державні ЗМІ, законодавці з владної партії і коментатори, пов’язані з Кремлем, переслідують ту саму мету на тлі постійної напруженості між Москвою і Вашингтоном.
До хору скептиків долучилася 9 листопада голова Центрвиборчкому Росії Елла Памфілова, яка заявила без доказів, що бюлетені, які прийшли поштою і яких на цих виборах було значно більше, ніж раніше, через занепокоєння щодо коронавірусу, «відкриває неосяжні простори для можливих фальсифікацій».
Тим часом Путін заявив, що Росія готова працювати з переможцем, і речник Кремля Дмитро Пєсков повторив це 9 листопада, коли сказав журналістам: «Ми вважаємо за доцільне дочекатися офіційних результатів».
Принаймні на перший погляд, мовчання Путіна дозволяє йому виглядати розсудливо, тоді як контрольовані державою засоби масової інформації й лояльні політики продовжують намагатися поставити під сумнів виборчий процес у США перед аудиторією як у Росії, так і за кордоном.
Стів Розенберґ, кореспондент ВВС:
Російське державне телебачення тримається за Трампа. Ведучий Кисельов повторює необґрунтовані твердження Трампа про вкрадені вибори; навіть припускає, що припинення трансляції промови Трампа американськими телевізійними мережами «є ознакою кольорової революції». Я думаю, що метою є знецінення демократії США в очах російського народу.
Причина 2. Правила понад усе
У той час, як уряди, від Києва до Вашингтона, звинувачують Росію в порушенні низки договорів і підриві міжнародних норм поведінки й називають такі дії, як захоплення українського Криму в 2014 році, і звинувачують Кремль в отруєнні колишнього співробітника розвідки Росії Сергія Скрипаля і його дочки в Англії в 2018 році, Москва намагається продемонструвати, що вона нібито особливо дбає про те, щоб усе було за правилами, і сама звинувачує інших у тому, що вони цього не роблять.
Наприклад, коли її неодноразово звинувачували у нападах на мирних жителів та інших правопорушеннях у Сирії, Росія стверджувала, що її військова присутність у країнах Близького Сходу є законною, бо вона має офіційну згоду уряду президента Башара Асада, а от сили США були там незаконно, бо їх не запросили.
У внутрішній політиці Путін так само намагається зберегти видимість дотримання правил. Він, наприклад, пішов із президентської посади у 2008–12 роках, щоб уникнути порушення конституції, а цього року вигадав складні зміни до конституції, які дозволяють йому переобратися в 2024 і 2030 роках – на законних підставах.
Тому і зараз, не вітаючи Байдена, Кремль може стверджувати – і по суті стверджує, – що він просто обережний, що він дотримується правил.
Причина 3. Росіяни своїх не кидають
Намагаючись посилити свою міжнародну вагу, Москва прагне показати, що у скрутну хвилину вона не покидає своїх друзів, союзників чи прихильників.
Це може бути фактором підходу Кремля до результатів виборів у США. Хоча Путін заперечує звинувачення в тому, що Росія намагалася втрутитися у вибори в США в 2016 році, і хоча відносини не покращилися, незважаючи на гаряче бажання Трампа, він і Трамп постійно хвалили один одного і, схоже, порозумілись, коли вони зустрілися.
Отже, для Путіна може бути важливо показати союзникам усередині країни і за кордоном, що Росія є надійним гравцем, який не відмовиться від партнера під тиском.
Причина 4. Особиста і політична
Путін, тоді прем’єр-міністр Росії, зустрічався з Байденом під час візиту тодішнього віцепрезидента США до Москви у березні 2011 року, і ніякої взаємної симпатії оглядачі не помітили.
Пізніше Байден сказав у розмові з журналом The New Yorker, що, подібно до президента-республіканця Джорджа Буша, також заглянув в очі Путіна. Але, на відміну від Буша, Байден згадував, що самому Путіну він сказав так: «Пане прем’єр-міністре, я подивився вам в очі, але я не думаю, що у вас є душа».
Під час тієї ж поїздки Байден критикував Росію за недотримання прав людини, за «побиття і затримання» протестувальників, які захищали право на вільні збори, за невідповідний інвестиційний клімат у країні і через «звинувачення в неправомірних діях» під час судового процесу над Михайлом Ходорковським, одним із найвідоміших ворогів Путіна.
Також він говорив про справу юриста Сергія Магнітського, смерть якого у в’язниці в листопаді 2009 року стала серйозним подразником у відносинах із Москвою. Все це унеможливило «перезавантаження», яке президент Барак Обама розпочав після вступу на посаду в січні того року.
Причина 5. Нічого втрачати?
Відтоді американсько-російські відносини ще більше погіршились, частково через звинувачення у втручанні Москви у вибори 2016 року.
І незважаючи на деякі сфери потенційного співробітництва і відчуття того, що Росія може стати менш токсичною темою у Вашингтоні, здається, жодна зі сторін не бачить великої перспективи відлиги.
У результаті Путін, можливо, вважає, що навряд чи він може щось виграти, якщо визнає результати виборів у США серед перших. Бо і програвати йому особливо нічого.
