Доступність посилання

ТОП новини

Бажане, але «страшне» НАТО: чому Росія звинувачує у своїй агресії Північноатлантичний альянс


Спеціально для Крим.Реалії

Минулого тижня офіційний представник МЗС Росії Марія Захарова у зв'язку з річницею анексії півострова сказала, що «підписання договору про введення Республіки Крим до складу Росії шість років тому дозволило півострову оминути долю полігону для маневрів сил НАТО, які були б «націлені» на Росію». Марія Захарова вважає, що «стає все очевиднішою безальтернативність зумовленого волевиявленням кримчан рішення», бо «Крим оминула й уготована йому доля стати полігоном для націлених на нашу країну маневрів сил НАТО». Чи так це? Чому тоді СРСР та Росія три рази намагалися вступити в НАТО? Як історично складаються стосунки Росії та Альянсу? І чому заяви російських чиновників сповнені упередженості?

Як відомо, Москва ще в березні 1954 року вносила пропозицію про вступ до НАТО. Як пише російське видання «Медуза», «британський історик Джеффрі Робертс серйозно вважав, що Молотов дійсно припускав, що СРСР може вступити в НАТО. Але не для припинення холодної війни, а щоб забрати у США ресурс цієї організації».

Радянський лад не відповідає стандартам демократії, яка існує в інших країнах Альянсу

Історики вважають, що тоді В'ячеслав Молотов у докладному листі іншим радянським лідерам запропонував піти далі й публічно оголосити можливий обмін ‒ США стають повноправним учасником договору про колективну безпеку, а СРСР вступає в НАТО. При цьому голова МЗС не особливо розраховував, що прохання буде задоволене, і не приховував, що у цієї ідеї був пропагандистський сенс ‒ отримавши майже неминучу відмову, можна буде показати світу, що НАТО створене не для оборони, а для активної боротьби з СРСР і соцкраїнами. На Заході це сприйняли саме як піарівський хід. У своїй відповіді НАТО підкреслило, що вступ СРСР неможливий, оскільки блок не збирається легітимізувати радянський контроль над Східною Європою, а радянський лад не відповідає стандартам демократії, яка існує в інших країнах Альянсу. Цілком очікувано.

Спроба №2

Другий раз ініціативу виявив Борис Єльцин. 21 грудня 1991 року, прямо в день підписання Алма-Атинської декларації про утворення СНД, Борис Єльцин надіслав НАТО лист про те, що «приєднання Росії до блоку буде однією з довготривалих цілей його політики». Однак ініціативу Єльцина незабаром фактично дезавуював міністр закордонних справ Андрій Козирєв, який повідомив, що міжнародна співпраця важливіша, ніж швидкий вступ Росії в НАТО. Це спричинило те, що після розпаду СРСР на Заході йшли серйозні дискусії про те, чи варто прийняти Росію в НАТО. Кажуть, фігурувала навіть конкретна дата ‒ 2005 рік, одночасно зі вступом до Альянсу України та Білорусі. Після цього Єльцин змінив прозахідного Козирєва на радянського за світоглядом Євгена Примакова.

Перша ініціатива Володимира Путіна

Як відомо, Володимир Путін порушив це питання ще до своїх перших президентських виборів. В інтерв'ю він не раз говорив, що не заперечує проти вступу Росії в НАТО. Він порушив це питання на переговорах з Біллом Клінтоном. Але, як розповідав сам Путін, різко проти виступила держсекретар Мадлен Олбрайт. Через багато років в інтерв'ю Оліверу Стоуну президент Росії сказав, що «вся американська делегація дуже занервувала, хоча Клінтон і сказав, що готовий розглянути питання про вступ Росії до Альянсу».

Подробиці цієї зустрічі розповів американський журналіст Стів Левайн у журналі Business Week у 2008 році. Західні дипломати сприйняли ідею Путіна точно так само, як і пропозицію Молотова у 1954-му. Левайн розповідає: «Клінтон переглянувся з радниками, а потім у дипломатичних виразах послав Путіна куди подалі. Це було щось із серії: «Якби це залежало від мене, то я б, звичайно, погодився...» Не зніяковівши, оточення Путіна запропонувало зустрітись з американськими конгресменами. Ті відповіли аналогічним чином. З хитрими обличчями вони оголосили: «Ага, так ви хочете зруйнувати НАТО зсередини!» Отже, знову вступ Росії в НАТО західні експерти серйозно обговорювали аж до початку 2010-х років.

В результаті цих дискусій на Заході виробилися чіткі причини відмови. Перше ‒ у блоку немає достатніх ресурсів, щоб убезпечити кордони з Китаєм за прийнятими в Альянсі стандартам, друге ‒ Росія, увійшовши до блоку, все одно не стане союзником інших його членів, перетворить його на бюрократичну структуру, як сучасна ООН. Президент Чехії Вацлав Гавел висловив третю причину ‒ НАТО об'єднує держави «західної цивілізації», а Росія до неї ніколи не належала і належати не буде.

Путін затаїв глибоку образу на західний світ, що взагалі характерне для його характеру

Не секрет, що після прикрої для нього відмови, зробленої ще в той час, коли Володимир Путін подавав надії виправдати заяву Єльцина, що він «демократичний хлопець», Путін затаїв глибоку образу на західний світ, що взагалі характерне для його характеру. І чи варто говорити, що після анексії Криму в 2014 році всі розмови про можливість вступу Росії до НАТО закінчилися. Більшість партнерських програм, розроблених в останні десятиліття, були згорнуті.

Всюдисущі «рука» і «нога» НАТО

Звичайно, Марія Захарова зовсім не оригінальна. Упродовж усієї історії свої військові авантюри політичне керівництво СРСР, як і тепер Росії, виправдовувало саме тим, що «ми на кілька годин випередили війська НАТО. Якби ми не увійшли зараз, то через годину-дві (варіації ‒ день-два) тут були б війська НАТО».

Саме так Кремль виправдовував введення військ в Афганістан у 1979 році. Наприклад, Володимир Крючков, який очолював тоді ПГУ КДБ, писав: «До Афганістану, особливо до його північних районів, виявляли інтерес США, Англія, Німеччина та деякі інші країни. Вони докладали постійних і все більших зусиль для ослаблення впливу та позицій Радянського Союзу в Афганістані». І «за лінією КДБ і ГРУ надходили тривожні повідомлення про далекосяжні військові задуми США з використання територій, безпосередньо прилеглих до нашого південного кордону». Насправді, в архівах ГРУ подібних відомостей не було виявлено.

У військах тоді, пригадується, телеграфом ОМС («один майор сказав») поширювалася чутка, що війська НАТО вже стояли на кордоні Афганістану, їхнє введення було призначене на годину пізніше, ніж ввів СРСР. І тоді «для нейтралізації загрози з південного напрямку Радянському Союзу довелося б додатково тримати в республіках Середньої Азії не одну армію, створювати додаткові оборонні рубежі з дорогою інфраструктурою, практично створювати боєздатну систему ППО». Начебто військові витрати коли-небудь зупиняли військове керівництво СРСР, або можна подумати, втрати і витрати на війну в Афганістані були меншими, ніж потенційне утримання таких військ у Середній Азії?

Поширювалася чутка, що війська НАТО вже стояли на кордоні Афганістану

Тодішній міністр оборони Устинов на вузькій нараді керівного складу Генштабу говорив: «Метою США є встановити своє безроздільне панування в Афганістані й тим самим перекинути місток з Пакистану в Іран». Циркулювали спеціальні заяви, що «не можна

допустити установку ракет малого та середнього радіуса дії США на афганській території в безпосередній близькості від кордонів СРСР», що «Амін є агентом ЦРУ».

У Празі танки НАТО чи СРСР?

Точно такі ж виправдання використовували радянські пропагандисти і після захоплення Чехословаччини. Говорили: якби цієї ночі не ввели війська Варшавського договору, то на годину пізніше до Чехословаччини готові були увійти танки НАТО. І це не голослівно. Твердження про це увійшли і в військові мемуари. Так, Владислав Сунцов, підполковник у відставці, старший офіцер штабу Ракетних військ і артилерії 8-ї танкової армії, а в 1968 році він проходив службу на посаді начальника розвідки 113-го гвардійського армійського Келецько-Берлінського гарматного артилерійського полку 20-ї гвардійської загальновійськової армії Групи радянських військ у Німеччині, у спогадах «Операція «Дунай»: як це було» стверджує, що «успішне проведення операції «Дунай» запобігло підготовлюваному вторгненню військ Північноатлантичного договору та дозволило уникнути великомасштабної, можливо, ядерної, війни в Європі».

Як не дивно, але й у 2014 році після захоплення Криму на півострові поширювалися чутки про те, що «якби в Крим не увійшла Росія, то сьогодні б у Севастополі вже стояли кораблі НАТО». Начебто й зараз щось заважає кораблям НАТО увійти та стати в Одесі? Але не стоять. Політика інша. Тому Марія Захарова не на висоті, старі аргументи не діють, треба пошукати нові.

І всюди чомусь відбувається така дивина: як тільки Росія вчинить якусь агресію, відразу ж виявляється, що вона завжди на годину-дві випередила війська НАТО, які вже стояли напоготові, але... спізнилися. Вічно спізнюється НАТО! Видно, у військах НАТО розвідка дуже погана, що вони завжди спізнюються, а в Росії гарна, тому що вони в кожній агресії завжди попереду. Але річ тут, звичайно, не в розвідці, а в політиці.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG