Чи бути кримським єпархіям «Російської православної церкви в Україні»?

20 грудня 2018 року голова Верховної Ради України Андрій Парубій підписав законопроект №5309, що зобов'язує Українську православну церкву Московського патріархату (УПЦ МП) вказати у назві приналежність до Російської православної церкви (РПЦ).

Раніше аналогічні вимоги до вказаної конфесії було висунуто в ухваленому 10 грудня законі «Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України». Єдиною країною, яка підпадає під це визначення, є РФ.

Відповідне рішення підтримали 240 депутатів. Проти виступив «Опозиційний блок», пообіцявши «захищати кожного священика і кожний храм» та оскаржити відправлений на підпис президентові України законопроект у Конституційному суді. Згодом голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ МП архієпископ Климент (Вечеря) заявив, що його церква не змінюватиме назву, яка може виглядати як «Російська православна церква в Україні». Ухвалений проект закону передбачає, що з початку його дії визначені у ньому релігійні організації матимуть 4 місяці для зміни назви, інакше положення їхніх статутів щодо назви автоматично втратять чинність.

Того ж дня у Юридичному відділі УПЦ МП заявили, що схвалений законопроект «порушує право на свободу віросповідання та дискримінує за релігійною ознакою мільйони віруючих громадян України, які належать до УПЦ [МП], а також не відповідає Конституції України, Загальній декларації прав людини та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». Тут-таки автори заяви нагадали, що статус України як світської держави унеможливлює «встановлення на законодавчому рівні якихось переваг або обмежень для тих чи інших релігійних об'єднань», а «примушування» УПЦ МП до зміни найменування є «нічим іншим, як втручанням у її діяльність, що може призвести до непередбачуваних наслідків у суспільстві». Також у заяві було сказано, що УПЦ МП «є церквою українського народу, що заснована Собором УПЦ [МП] та зареєстрована відповідно до українського законодавства, а її центр знаходиться у місті Києві». Наостанок автори заяви оголосили згаданий законопроект «антиконституційним» і висловили намір «захищати свої права усіма законними способами», а також звернулися до президента України з проханням застосувати до законопроекту право вето.

22 грудня стало відомо, що президент України Петро Порошенко підписав схвалений Верховною Радою законопроект щодо назв релігійних організацій, керівний центр яких перебуває у державі-агресорі. «Люди мають конституційне право вільного вибору віросповідання. Зазначені зміни до закону дотримуються принципу рівності всіх конфесій і свободи цього права та створюють кращі умови його реалізації для тих, хто вирішуватиме, до якої ж православної юрисдикції належати – чи то до новоствореної автокефальної Православної Церкви України, чи то до тієї церкви, яка наполягає на збереженні свого зв'язку з РПЦ та залежності від неї. Вибір легше робити, коли всі речі названо своїми іменами, коли є достатньо відомостей для того, щоб його добровільно ухвалити. Реалізація закону дасть громадянам усю повноту інформації. Жодного обмеження конституційних прав не буде», – пояснив голова держави.

По суті, цей закон ставить у дуже цікаве становище кримські єпархії УПЦ МП, котрі, коли їм зручно, люблять нагадувати, що їхній «центр управління» розташований у Києві, проте за фактом служать Москві. Доточити до своєї назви «РПЦ в Україні» – визнати українську належність Криму на рівні однієї окремо взятої конфесії, нагадуючи таким чином «urbi et orbi» про незаконну анексію півострова. Проте такого послуху українському законові навряд чи доведеться чекати що від кримських, що від київських «святих отців», котрі хрестяться в бік Кремля.

У значно цікавішому становищі опинилася Кримська єпархія ліквідованої УПЦ Київського патріархату (КП). Нещодавно її правлячий архієрей, архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент, під час прес-конференції у Херсоні сказав, що не знає, що на нього чекає в Криму – де останнім часом дедалі частіше лунають заклики забрати в єпархії ті храми, що ще дивом у неї лишилися. За словами владики Климента, ситуацію ускладнює те, що дотеперішня Кримська єпархія УПЦ КП не зареєстрована за законодавством держави-окупанта, діючи на підставі міжнародних конвенцій.

Чи зможе Кримська єпархія УПЦ МП діяти вже як єпархія Православної церкви України (ПЦУ)? Мабуть, відповідь – така ж, як і щодо виникнення на окупованому півострові єпархій «РПЦ в Україні». Особливо з огляду на один з останніх виступів президента РФ Володимира Путіна, котрий під час підсумкової прес-конференції заявив, що незалежна українська церква «створена за підказкою з Вашингтона». «Такого не було ще ніколи з часів СРСР. В Україні створили об'єднану розкольницьку церкву. Не подобається московський патріархат – буде стамбульський. Подивіться, яка залежність настає від Туреччини», – висловився очільник держави-агресора, на додачу звинувативши Вселенського Патріарха Варфоломія І у бажанні «підпорядкувати територію [України] і потім заробляти на цьому». Як кажуть, обмовка за Фройдом: чом би не закинути подібне звинувачення голові РПЦ патріархові Кирилу?

Також Путін висловив думку, що створення автокефальної церкви в Україні «робиться напередодні виборчої кампанії і з метою подальшого розриву між російським і українським народом», на додачу «напророчивши» «перерозподіл власності, який може набути дуже важкого характеру, якщо не кривавого».

20 грудня, у день схвалення законопроекту «про перейменування УПЦ МП», патріарх Кирило звернувся до предстоятелів помісних православних церков із посланнями, в яких заявив, що канонічному православ'ю в Україні і в усьому світі «завдано важкої рани». За його словами, 15 грудня в Києві «за безпосередньої участі і під прямим заступництвом державної влади України відбулися збори «ієрархів», «духовенства» і мирян двох українських розкольницьких груп; учасники цього незаконного зборища, які засідали в історичному храмі Софії Київської, самопроголосили себе «об'єднавчим собором»; у дійсності так зване об'єднання полягало у злитті однієї з одною двох схизматичних організацій». При цьому (цілком очікувано) російський патріарх охарактеризував УПЦ МП як «канонічну» та заявив, що процес надання автокефалії незалежній українській церкві «був інспірований головою світської влади країни у власних політичних цілях», а Об'єднавчий собор, який відбувся, «лише підтвердив факт відкритого втручання держави у церковне життя».

Далі – неприємні епітети на адресу політичних і духовних лідерів України, з переходом на особистості та дитячими образами: мовляв, «розкольники», об'єднавшись одне з одним, не зробили найголовнішого кроку – «покаяння у гріху розколу та повернення до тієї церкви, з якої вони вийшли і від єдності з якої відпали» (малася на увазі РПЦ). «Єпископат УПЦ [МП], що має в складі Московського Патріархату статус широкого самоврядування, на Соборі єпископів, який відбувся 13 листопада цього року, одностайно висловився за збереження цього статусу, за збереження багатовікової єдності з Російською Церквою, однак українська влада робить усе, щоб розірвати цей історичний зв'язок», – поскаржився предстоятель РПЦ.

Під кінець він закликав адресатів не визнавати результатів «незаконного зборища розкольників», що відбулося в Києві, і «в міру сил зробити все можливе, щоб зупинити руйнівні для православ'я дії», а також попросив «святих молитов за гнану УПЦ [МП], за наших стражденних братів і сестер, які зазнають наруги та приниження за вірність святому православ'ю».

Про «наругу та приниження» ми поговоримо дещо згодом. З цілковитою впевненістю сказати поки що ми можемо лише одне: доки «духовною опікою» Криму займаються два Володимири, – Путін і Гундяєв, – не бачити анексованому півострову єпархій ані Православної церкви України, ані РПЦ в Україні. Та й від місцевих «осередків» УПЦ МП ми навряд чи дочекаємося чесного і єдиного можливого для них кроку – остаточного переходу до РПЦ і прямого підпорядкування Москві. Лицемірству з підпорядкуванням «митрополитові всієї України» й освяченням у той же час російської зброї, націленої на Україну, край покладено може бути хіба що з деокупацією Криму.​

Максим Немирич, кримчанин

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції