Доступність посилання

ТОП новини

Відьми та чаклуни. Чим українці та росіяни відрізнялися у своїй вірі в магію?


Літати на мітлі українські відьми почали під впливом західноєвропейської літератури вже у ХІХ столітті

«Може, десь у лісах ти чар-зілля шукала, сонце-руту знайшла і мене зчарувала»… рядки з легендарної пісні композитора Володимира Івасюка нагадують, що і в час радянського атеїзму, космічних подорожей та доказової медицини українці продовжували вірити, що літати можна і на мітлі, а лікуватися зіллям, що зварить відьма, мольфар, знахар чи баба-ворожка.

Віра у відьом, привороти, заговори та інші магічні обряди пережила століття і дійшла до наших днів, коли сама стала об’єктом наукового вивчення. Що ж зробило давні забобони такими живучими? Чим відрізнялися українські відьми від західноєвропейських, чи російських?

Уперше відповіді на ці запитання дає нова книжка північноамериканських дослідниць Валері Ківелсон та Крістін Воробек «Відьомство у Росії та Україні, 1000-1900», яку нещодавно опублікувало видавництво Cornell University Press.

Про те, як відьма на мітлі краде зорі та складає їх у рукав, а чорт в останню ніч перед Різдвом намагається вкрасти місяць, українські діти дізнаються ще на шкільних уроках літератури. Та виявляється, Микола Гоголь у своїх оповіданнях описав не традиційні українські вірування, а ті, що в ХІХ столітті прийшли з літературним впливом Західної Європи.

Українська ворожка швидше збирала трави, а не літала на мітлі
Українська ворожка швидше збирала трави, а не літала на мітлі

А порядні українські відьми на мітлах не літали і з чортами не зналися. Диявол та угода з ним, що були наскрізною темою західних історій про відьом, не цікавили українських чаклунок, які займалися переважно зіллеварінням та різними заклинаннями.

Російські ще цікавіші – вони переважно взагалі були чоловіками! За статистикою, яку дослідниці Валері Ківелсон та Крістін Воробек наводять у своїй книзі, в Україні понад 80% звинувачених у чаклунстві були жінки, а в Росії – 75-80% були чоловіки.

Їхнє дослідження вперше подає систематичний огляд чаклунських законів та судових процесів у Росії та Україні від середньовіччя до кінця ХІХ століття. Наукові коментарі у книзі переплетені з ніколи раніше не опублікованими першоджерелами, перекладеними з польської, російської та української мов.

Дослідниці пояснюють, що тільки чоловіки могли подорожувати у кріпосній Росії XVII століття, цим вони підважували існуючий соціальний устрій і викликали підозри. У чаклунстві звинувачували купців. Навіть священники, які подорожували, потрапляли під підозру. Ще більше підозр викликали грамотні чоловіки – вміння читати, а особливо писати саме по собі було ледве не магією, бо грамотних у тогочасному суспільстві було приблизно 10%. Тож саме володіння писаним текстом могло вести до звинувачень у чаклунстві, в яке вірило ціле суспільство.

Як зауважують дослідниці, в російському суспільстві, де людина, якщо не належала комусь фізично, як раб, чи кріпак, то була дуже жорстко підпорядкована навіть на вищих щаблях суспільства, магія могла бути формою захисту від влади сильнішого, що застосовувалася довільно і жорстоко. Цим, на їхню думку, можна пояснити той факт, що чоловіки, які були відкритіші до зовнішнього світу, ніж жінки, чий світ обмежувався домом, відчували потребу в захисті потойбічних сил від своїх кривдників.

Джерела, які досліджують Валері Ківелсон та Крістін Воробек, ніколи не були ще надруковані в оригіналі. Вони включають найдавніші згадки про чаклунство, світські та релігійні закони, що стосуються чаклунства та володіння ними. Дослідження вміщує повні тексти заговорів та безліч магічних заклинань, які, як кажуть, «дивом збереглися». Бо коли такі записки потрапляли до тогочасних «слідчих», їх переважно спалювали, вірячи у їхню чарівну силу.

На Заході Європи у ранньомодерний час люди вірили, що для того, щоб отримати надприродні сили, потрібно укласти угоду з дияволом

На підставі документів, що показують багату панораму повсякденного життя, дослідниці говорять, що, по-перше, в магію вірили всі, а, по-друге, що віра у силу чарівних слів чи напоїв, принаймні від середньовіччя до кінця ХІХ століття, в Україні та Росії значно відрізнялася від вірувань сусідів далі на Захід і між самими українським та російським суспільством.

Обряди ворожіння дійшли крізь віки до сучасності
Обряди ворожіння дійшли крізь віки до сучасності

«На Заході Європи у ранньомодерний час люди вірили, що для того, щоб отримати надприродні сили, потрібно укласти угоду з дияволом», – розповідає Крістін Воробек під час вебінару семінару, який організував фінський Інститут Алексантері, Фінський центр досліджень Росії та Східної Європи.

А оскільки диявол уявлявся істотою чоловічої статі, то угоди з ним уявляли як сексуальний акт, а отже під підозру в чаклунстві здебільшого потрапляли жінки. Це ставало підставою для полювань на відьом і взагалі породило цілу женоненависницьку культуру в західноєвропейському суспільстві. Але ця частина вірувань не була прийнята в Росії. Не прижилася вона і в Україні, хоч вона була набагато більше «вестернізована», говорить дослідниця.

Православна церква не переслідувала єретиків, чи відьом

Велику позитивну роль у тому, що таких звинувачень не було, або ж їх було набагато менше, ніж на заході Європи, Крістін Воробек бачить у тому, що цього не культивувала Православна церква на українських та російських землях.

«Православна церква не виробила цих учень – вона не переслідувала єретиків, чи відьом, що входили у змову з дияволом. Тому і випадки судового переслідування за вживання магії не згадують про відьомський шабаш, про змову з дияволом, оргій із ним, чи диявольських знаків на тілі», – пояснює дослідниця.

Деталь зображення Страшного суду. Джакопо да Болонья, 1350 рік
Деталь зображення Страшного суду. Джакопо да Болонья, 1350 рік

Вона також наголошує, що звинувачення у відьомстві на сході Європи не походили від офіційної влади – всі звинувачення походили від людей, які вважали, що вони постраждали від магії, застосованої проти них. У Московії «постраждалі» скаржилися на магів та чаклунів самому цареві, і він мав розбиратися з цими скаргами своєю центральною владою – посилалися конкретні вказівки, які питання ставити на допитах, які засоби катування застосовувати до підозрюваних. Не було в Московії і спеціальних законів на випадок ворожби – питання вирішувалосязалежно від обставин і того, як розпорядиться в цьому випадку конкретний правитель.

Як карали за відьомство?

Українці ж, які в містах жили за Магдебургським самоврядним правом, скаржилися на відьом до міської влади, їхні закони були формальнішими.

Переважно за відьомство могли відшмагати. Смертна кара в Україні застосовувалася вкрай рідко – згідно зі знайденими документами – 5%. Та хоча випадків засудження до смертної кари у знайдених документах було небагато, за чаклунство в українських землях спалювали. Якщо суддя хотів зглянутися над засудженим, то дозволяв із милосердя вбити його мечем.

У Росії, де 15% вироків закінчувалися смертною карою, чаклунів переважно закопували живцем, але і спалювали живцем також – проте не прив’язуючи до палі, а в дерев’яних будиночках. Принаймні так зображали ці страти середньовічні художники.

Така форма страти була невипадковою у християнському контексті, бо символізувала майбутні пекельні муки відьомської душі, адже тоді люди вірили, що коли тіло спалити і розвіяти прах, людину можна позбавити прощення та вічного життя.

Жінка в костюмі відьми бере участь у параді під час святкування Вальпургієвої ночі в центральній Празі, Чеська Республіка, наприкінці дня 30 квітня 2014 року
Жінка в костюмі відьми бере участь у параді під час святкування Вальпургієвої ночі в центральній Празі, Чеська Республіка, наприкінці дня 30 квітня 2014 року

Зізнання отримували за допомогою катувань, які в Росії вживали більш широко, ніж в Україні, говорить Крістін Воробек. Свідки і скаржники були присутні при допитах і на судових слуханнях. Часом і їх самих допитували з застосуванням тортур.

Присягаю не насилати порчу на царя...

Поняття про сатанізм приходить у Росію з вестернізацією життя, яку запровадив Петро І на початку XVIII століття. Тоді в текст присяги царю було внесено обіцянку не займатися чаклунством, пов’язаним з дияволом, не намагатися наслати порчу на царя і його родину. Тоді ж з’являються перші звинувачення на судах, пов’язані з сатанізмом. Але вони не були широко розповсюджені. Пік приходиться на царювання Анни Іоанівни, що ознаменував особливо жорстокий період російської історії.

Цікаво, що і намагання спертися на здоровий глузд до Росії також приходить із Заходу. Прослідковуючи за судовими справами, дослідниці кажуть, що всередині XVIII століття з приходом до влади в Росії німецької принцеси, що стала відома як імператриця Катерина ІІ, до розслідувань починають ставитися з позицій просвітництва.

За чаклунство починають судити як за шахрайство – ідея полягає у тому, що ті, хто займаються чаклунством, намагаються обдурити своїх клієнтів, чи оточення. Остання людина була страчена за звинуваченням у чаклунстві у 1744 році.

Страшний суд. Пекло. Фра Анжеліко, 1431
Страшний суд. Пекло. Фра Анжеліко, 1431

В Україні за часів Речі Посполитої, самих судів і покарань відповідно було менше, а найбільша кількість процесів проти відьом припадає на кінець XVII століття, далі їх стає менше, але вони тривають до середини XIX століття.

Загалом дослідниці доходять висновку, що фольклорні вірування, звичаї та правові системи у двох сусідніх країнах – Україні та Росії – настільки відмінні, що навіть на прикладі такої теми, як чаклунство, видно, як сильно культурно два суспільства відрзнялися одне від одного.

У процесі написання книжки дослідниці навіть постали перед питанням, чи варто було об'єднувати дві настільки різні культури в одній книжці, і чи не стали вони, не усвідомлюючи цього, продовжувачками російської імперської традиції, коли українська історія ставала частиною російської.

Як виглядали відьми?

Зображень відьом у Росії зберіглося вкрай мало. Фольклорна російська відьма – Баба Яга потрапляє на друковані сторінки вперше у 1728 році. На зображенні, яке увійшло на обкладинку книжки, найвідоміша російська чаклунка бореться з крокодилом, хоч видно, що російський художник ніколи не бачив цієї тварини.

Це зображення цікаве і тим, що воно якраз символізує західний вплив на російську дійсність, бо в Росії і в цей час чоловіків у чаклунстві звинувачували набагато частіше, ніж жінок.

Натомість в Україні зображення жінок-чаклунок зустрічаються частіше. Їх можна побачити у церквах – в картинках страшного суду і пекла. Особливістю українських відьом є їхні чари з молоком. Українці, як і сусідні поляки, вірили, що відьма може зурочити корову, що та перестане доїтися, тож часто відьму зображали з цеберком на голові, чи корову поруч із нею.

Звісно, зустрічалися і серйозніші звинувачення. Одним із найстрашніших були ті, що були пов'язані з життям і здоров'ям дітей – такі відьми, звісно, на зображеннях Страшного суду горіли у пеклі.

Що ж до того, що українці в принципі вважали ворожінням, і наскільки воно було важливим у звичайному житті, Крістін Воробек вважає, що в суспільстві, яке було набагато ближче до природи, ніж сучасні люди можуть собі уявити, межа між знанням законів природи і бажанням керувати ними була дуже тонкою.

Знахарка, чи баба-ворожка могли знати властивості трав із практики і переданих навичок, а спроба використати їх на шкоду, а не на користь, могли бути лише кроком далі в суспільстві, де сучасні ліки ще не були винайдені, а люди були підвладні силам природи та різним хворобам та епідеміям.

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондентка, ведуча, авторка програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Проводила тренінги для регіональних журналістів.

XS
SM
MD
LG