Доступність посилання

ТОП новини

«Культурний дипломат» Христина Михайліченко: як звучить музика вільного Криму


Молода українська піаністка, кримчанка Христина Михайліченко

Про міжнародний музичний фестиваль LvivMozArt і про те, коли жива музика українських виконавців зазвучить у Криму розповідають молода українська піаністка, кримчанка Христина Михайліченко та її мама Наталя Михайліченко.

‒ Нещодавно ви повернулися з LvivMozArt ‒ традиційного львівського фестивалю, присвяченого Францу Ксаверу Моцарту, синові Амадея Моцарта. Христино, у тебе було два концерти з оркестром. Публіка у Львові відрізняється від публіки в інших містах?

Христина: Публіка у Львові дуже добра, дуже чуйна, як мені здалося. Їй лягли на слух всі концерти, які я грала. Після концерту до нас підходили люди ‒ у них все на емоціях. А це завжди дуже приємно. Я зазвичай вже після концерту розумію, що відбувається з публікою ‒ коли люди підходять, починають говорити. А коли граю, то особливо про це не думаю.

‒ І, напевно, добре, що не думаєш. Ось мама ‒ вона на всіх концертах. Що б ви сказали про цей фестиваль і про публіку?

Наталя: Мама, тобто я, на концертах тільки перший рік. Сім років до цього я не мала такої сили духу, щоб сидіти на концертах. Я більше гуляла, чекала в коридорах, поки закінчиться концерт. Я дуже щаслива, що виросла до такого рівня, щоб сидіти й слухати артистів, серед них і Христину, й насолоджуватися грою в залі для глядачів.

LvivMozArt – це грандіозна подія, це міжнародний європейський музичний фестиваль, і це дуже велика честь ось уже другий рік брати в ньому участь. Запрошення приходить від арт-директора фестивалю Оксани Линів. Минулого року Христина грала подвійний концерт Моцарта, цього року ‒ п'ятий концерт Моцарта з оркестром.

Дуже важливо, хто з людей буде в залі. Христина правильно сказала: важливо, щоб публіка була доброзичливою, щоб вона хотіла прийти на концерт і почути. У Львові завжди були аншлаги, я відвідувала практично всі концерти, величезна кількість локацій. Тіна грала на дуже оригінальній локації: майданчик ‒ це трамвайне депо. Як каже арт-директор Оксана Линів, фестиваль виходить за межі філармонійних, оперних стін і ніби несе музику в маси, ближче до людей, які, можливо, в 40-45 років вперше чують справжню класику. І це, можна сказати, культурний шок для людей, тому що у нас досі існує стереотип, що класична музика ‒ це якось нудно чи це для особливо обраних, або дуже підготовлених. А насправді це приголомшливе мистецтво, яке змушує думати.

‒ Людина боїться думати... Але ж це велика радість, коли це виходить...

Наталя: Це величезна наша проблема. Я не люблю період Радянського Союзу, але навіть ті правителі розуміли, що таке культура для країни в цілому й вкладали величезні гроші в цю галузь. Зараз дуже важко виживати. Культура вимагає дуже великих вкладень, великих фінансів і серйозних інвестицій ‒ як виконавців, артистів, так і в інструменти, локації, навчання, поїздки. Дітям потрібно дивитися світ.

Культура вимагає дуже великих вкладень, великих фінансів і серйозних інвестицій
Наталя Михайліченко

У будь-якому випадку, я безмежно щаслива, що в Україні є такий захід і глобальна подія. Цей фестиваль дуже високого рівня, мабуть, навіть в Європі складно зустріти фестиваль такого рівня підготовки, фінансування, такого ставлення до музикантів. Фестиваль наповнює людей не тільки духовністю, приголомшливою музикою, різними форматами, європейськими солістами, які приїжджають і показують саме міжнародну школу. Оксана, арт-директор фестивалю, показує й іншу сторону ‒ повага до музикантів, до дітей. Коли виступав Молодіжний симфонічний оркестр України, я намагалася підрахувати, скільки разів вона як диригент потиснула руку першій скрипці. Це було вісім чи десять разів. Оксана назвала практично кожного музиканта за інструментами, а там склад ‒ близько 70 осіб.

Розумієте, у нас же такого немає. А діти того варті й відчувають себе дуже піднесено. Було дуже приємно бачити першою скрипкою молоду людину з музичної школи імені Лисенка, в якій навчається Христина. Це випускник цієї школи, він зараз навчається в Ізраїлі.

‒ Концерти та фестивалі ‒ це частина культурної дипломатії. Христина, ти усвідомлюєш себе частиною культурної дипломатії?

Христина: Я, швидше, частина цього фестивалю, а не людина, яка приїхала просто послухати, подивитися, походити на концерти, з кимось познайомитися.

‒ А можна сказати, що ти частина європейського культурного процесу?

Христина: Я піаністка, яка завжди представлятиме Україну.

Наталя: У минулому році Христина виступала на фестивалі «Музика Мунді» в Бельгії. Це фестиваль камерної музики, якому понад 20 років. Там вона була одна з України й представляла нашу країну, будучи однією з 69 учасників з усього світу. Можливо, ми будемо брати участь у цьому фестивалі наступного року. Просто цього року ми віддали перевагу фестивалю у Львові та відмовилися від участі в фестивалі в Бельгії.

Я піаністка, яка завжди представлятиме Україну
Христина Михайліченко

‒ Ви давали багато концертів у різних країнах. Як Україну сприймають через музику?

Наталя: Дуже приємно, звичайно, що Україну знають, але, на жаль, її зараз більше знають в політичному векторі. Люди в Європі цікавляться не тільки тим, що відбувається у них в країні. У нас є такі талановиті діти, але у нас немає механізмів, які б працювали на їх просування. В окремих випадках, коли цим займаються батьки або коли є зв'язки та контакти ‒ є рух. Але це якщо виділяти гроші, якщо дбати й думати. Адже культура ‒ це візитна картка ‒ як наука, як спорт. Безумовно, політичні й дипломатичні речі мають значення, але культура ‒ це все.

‒ Христино, попереду ще місяць канікул, потім школа-школа-школа й 8 годин на день за інструментом. Коли відпочивати?

Христина: У мене був дуже інтенсивний, дуже завантажений липень ‒ було два концерти з оркестром, я навіть думала дні три не підходити до інструменту, але у мене це не вийшло. Тому що в мене зараз нова програма ‒ вона дуже цікава, її дуже багато, й хотілося б її до вересня підготувати. Тому я вже сьогодні сіла за інструмент.

Христина Михайліченко
Христина Михайліченко

Наталя: Навіть місяць відпочити ну ніяк не вийде. 4 вересня Христина грає в Хмельницькій філармонії з оркестром ‒ і треба думати, як все це з відпочинком поєднувати.

‒ Скажіть, а після того, як ви виїхали з Криму в 2014 році, ви задавали собі питання: а що було б, якби залишилися? Адже є досить сильні пітерська та московська школи. Ви не намагалися порівняти перспективи?

«Подивися. Тут Москва, Пітер, конкурси тощо. Це твоє майбутнє, це майбутнє твоєї дитини»

Наталя: Одним з найважчих моментів було сказати нашому педагогу, що ми їдемо з Криму. Я довго не наважувалася сказати, тому що вона дуже любила Христину й багато вкладала в неї. Вона була вже частиною нашої сім'ї. Незважаючи на її політичні погляди, звичайно. І ось, вона мені дає стос паперів і каже: «Подивися. Тут Москва, Пітер, конкурси тощо. Це твоє майбутнє, це майбутнє твоєї дитини». Я відклала в сторону папери й, стоячи до неї спиною, сказала: «Світлано Аркадіївно, дуже дякуємо, але ми їдемо до своєї країни, ми їдемо в Україну». Ні, порівнянь ми не робили ніколи. Так, надходили різні пропозиції. Але на питання, чи поїхали б ми до Москви, відповідь ‒ ні.

(Архівне відео)

‒ Як я розумію, найважливіше й найскладніше для музиканта ‒ це відкритість до світу. Шопен свого часу втік із Варшави, яка тоді перебувала під контролем Російської імперії, щоб писати в більш вільному Парижі. Ось для вас зараз світ відкритий, щоб ви туди їздили й показували свої успіхи?

Наталя: Світ ‒ так. І це велика честь і радість. Ми вже відчуваємо голод, коли довго не виїжджаємо в Європу. Коли приїжджаєш туди, то ти не відчуваєш, що ти з іншої країни, ‒ ти відчуваєш себе частиною цього світу. Тому що тобі раді, тобі посміхаються. А якщо ти ще й граєш, то люди просто щасливі, це дуже й дуже приємно.

Одна з меценатів Христини Оксана Новикова ‒ вони з чоловіком теж переселенці з Криму, власники «Кримської перепічки» у Львові, ‒ сказала: «Коли Крим стане частиною України, я приїду туди й збудую там величезний концертний зал». Ми познайомилися завдяки Христині, вона написала мені вже після переїзду. Це такий приклад, коли люди, високорозвинені в напрямку бізнесу, так близько підійшли до статусу висококультурного розуміння мистецтва.

Христина. Кримське соло (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:25:00 0:00
Завантажити на комп'ютер

XS
SM
MD
LG