У Маріуполі завершився «ГогольFest»: удруге фестиваль сучасного мистецтва проходить у столиці Приазов'я, найбільшому місті Донеччини на підконтрольній Україні території. До фронту – 15 кілометрів. А у місті вирують рок-концерти, виставки, лекції та найнезвичніше – балет портових кранів і опера на Азовському судоремонтному заводі. Докладно про усі події і місця фестивалю ви можете прочитати під цим текстом.
Музиканти, перформери, журналісти і лектори родом з різних регіонів: хтось із них вже не раз бував на Донеччині, для когось це – родзинка. Ми поставили п'ятьом учасникам фесту запитання: яка реакція маріупольців і гостей їм запам'яталсь найбільше, та яке, на їхню думку, культурне майбутнє цього міста?
Ілля Разумейко, композитор музичної формації Nova Opera. У 2018-му Nova Opera грала у Маріуполі оперу «Іов», цього року – «Неро»:
– Культурне життя Маріуполя за останні два роки просунулось завдяки «Гогольфесту». В 2017 році фест увійшов у двадцятку найкращих европейських фестивалів з-поміж 800 різних заходів. Це єдиний серйозний фестиваль перформаційного театрального мистецтва, знаний в Європі. Реакції жителів на фестиваль дуже різні. Проблема в тому, що там є багато непідготовленої публіки. Реація була і бурхливо-негативна, тому що це культурний шок для людини. Хтось відкритий і зразу сприймає нове.
Серед мінусів міста: в Маріуполі дуже погана екологія. Є дві катастрофи: одна — екологічна, а інша — культурно-ментальна, тому що це місто знаходиться в радянській ментальності, умовно кажучи. З якою треба боротися тільки культурою.
Юрій Самовілов, фронтмен гурту «Юра Самовілов. Гуртом»:
– Для нашого гурту дуже важливо було виступати у Маріуполі, тому що ми зустрілись в Києві і ніколи не виступали у нашому рідному місті Донецьку, а Маріуполь – це певне відображення рідного краю. Це дуже символічно. Ми переживали, як нас зустрінуть жителі Східної України, але ця зустріч перевершила всі наші сподівання. Це було дуже тепло та приємно.
За останні два роки у Маріуполь відбулися суттєві зміни, і я відчув їх. Мені здається, що скоро це місто можна буде вважати «східною столицею» України. У цьому місці мені подобається простота у спілкуванні людей, відчуття просторості. Навіть коли ми під'їжджали до Маріуполя, відчували, що ми десь біля дому.
Алла Кошляк, креативна продюсерка UA:Культура:
– «Гогольфест» у Маріуполі відбувається вже вдруге, і мені пощастило обидва роки там побувати. Дуже приємно відчутива, що фестиваль виріс. Багато людей приїхало з інших міст, зокрема, із Києва. Цього року був цілий поїзд, який їхав із Києва – «Гоголь Train» – цілих 10 вагонів. Мені здається, що це дуже гарна ініціатива для міста, тому що у нас всіх є можливість переосмислити Маріуполь по-іншому: як місто не лише індустріальне та прифронтове, а як точку на культурній мапі України. Я побачила багато змін, незалежно від фестивалю: ремонти, парки, культурні ініціативи.
Мені подобається, як сприймали фестиваль місцеві. Відкритість – ось чого б я бажала всім українським містам на прикладі «Гогольфесту» в Маріуполі. Сучасне мистецтво дуже різне, іноді провокативне, іноді дуже незрозуміле. І є багато стереотипів щодо того, якими є прифронтові та індустріальні міста. Маріупольці руйнували ці стереотипи на фестивалі.
Настасія Євдокимова, куратор освітньої програми ГогольFest «Гімназія»:
– Жителі сприйняли фестиваль дуже позитивно, як масштабне культурне дійство. У них таке буває нечасто. Вони сприйняли з цікавістю те, що судноремонтний завод може стати чимось зовсім інакшим, не тим, до чого вони звикли. На захід приїхало багато людей з інших частин України, яким цікаве наше місто.
У Маріуполі все особливе. Місто надзвичайно позитивне. І в нього є якась внутрішня енергія, яку дуже складно пояснити раціонально. У ньому є свої міфи, які хочеться розгадувати.
Катерина Гладка, оглядачка «Української правди»:
– Я спостерігала багато старшого і середнього покоління, яке «включалося» під час фестивалю. Ми багато спілкувалися з працівниками школи, де був німецький театр, і теж розпитували: «Гогольфест» – це позитив чи негатив? І переважно всі сприймали це як позитив. Звісно, є люди, для яких це дивно, можливо, навіть травмуюче. Але я за те, щоб такі культурні травми відбувалися, тому що це розширює горизонти і змушує людину думати трошки інакше про своє місто і про людей в ньому.
