Доступність посилання

ТОП новини

Фікрет Смайлов: «Постійно відчував себе вигнанцем серед «рівних» національностей»


18-20 травня 1944 року під час спецоперації НКВС-НКДБ з Криму до Середньої Азії, Сибіру та Уралу були депортовані всі кримські татари (за офіційними повідомленнями ‒ 194 111 осіб). У 2004-2011 роках Спеціальна комісія Курултаю проводила загальнонародну акцію «Унутма» («Пам'ятай»), під час якої зібрала близько 950 спогадів очевидців депортації. Крим.Реалії публікують свідчення з цих архівів.

Я, Фікрет Смайлов, кримський татарин, народився 24 лютого 1940 року в селі Саурчи Ічкінського району (з 1945 року Завітне Совєцького району ‒ КР) Кримської АРСР.

У період Другої світової війни я та вся моя сім'я ‒ батьки, брати, сестра ‒ жили в селі Байрач (нині зникле село в Кіровському районі ‒ КР), окупованому німцями та їхніми союзниками ‒ румунами, і відчули себе в повній мірі приниженими та безправними.

Довідка про факт насильного переміщення сім'ї Смайлових до Німеччини і подальшої депортації в Узбекистан
Довідка про факт насильного переміщення сім'ї Смайлових до Німеччини і подальшої депортації в Узбекистан

У цей час на території, де ми жили, активізували свої дії партизанські загони, які підтримувалися мирними жителями більшості сіл. Через це всіх жителів села окупанти виселили в інші місця, і частину жителів вивезли до Німеччини, серед інших і мою сім'ю (про що свідчить архівна довідка). У Німеччині ми перебували з лютого 1943 року в концтаборі біля села Деліксен.

У грудні 1945 року через репатріацію з Німеччини разом з родиною нас силоміць вислали до Середньої Азії, де вже з 18 травня 1944 року перебував весь кримськотатарський народ. При передачі із зони окупації союзних військ нас запевняли та у відкритій формі брехали, що ми їдемо до себе на батьківщину, у Крим.

У телячих вагонах більше ніж три місяці через усю територію СРСР нас привезли в місто Ташкент, і звідти на спецпоселення за місцем постійного проживання ‒ у місто Бухару.

Коли нас везли в телячих вагонах, дорогою було кілька випадків смерті людей похилого віку та хворих, яких навіть не дали поховати: тіла їх залишали в чистому полі біля залізничного полотна. В дорозі були відсутні елементарні санітарні умови, не кажучи про медичну допомогу, а харчування та вода зовсім не відповідали гігієнічним вимогам. Люди були віддані самі собі, і виживали тільки найміцніші.

Наближалася зима, а будівля, де нас поселили, не мала ні вікон, ні дверей, зі стелі постійно сипався пісок, дах протікав

У Бухарі нас поселили неподалік від шовкомотальної фабрики, де вже з 1944 року жили наші земляки ‒ кримські татари. Наближалася зима, а будівля, де нас поселили, не мала ні вікон, ні дверей, зі стелі постійно сипався пісок, дах протікав, про електрику не було й мови. Воду носили з колодязів, будинок обігрівали кізяками. Наше житло було розташоване на околиці Бухари, і вночі шакали підходили прямо до будинків. Були випадки їх нападу на людей і домашніх тварин.

Батько й мати одразу ж наступного дня вийшли на роботу на шовкомотальну фабрику. Двоє сестер влаштувалися в ФЗУ на тій же фабриці. Заводу постійно не вистачало робочих рук, а місцеве населення не дуже охоче йшло на цю шкідливу та низькооплачувану роботу, тому робітники працювали в 3 зміни. Будь-які прогули чи невиконання норми виробітку суворо каралися як адміністрацією фабрики, так і спецкомендатурами. Без дозволу коменданта жоден спецпереселенець не міг змінити місце роботи або проживання. Контролювалося все особисте життя і кожен крок. Коменданти в одній особі були і суддями, і Богом, творили беззаконня щодо свого контингенту.

Щоб назавжди знищити пам'ять народу, в паспортах у графі «національність» зник запис «кримський татарин», ми стали без роду «татарами».

Свідоцтво про народження Фікрета Смайлова
Свідоцтво про народження Фікрета Смайлова

Це рівнозначно тому, що у графі «національність» усім полякам, білорусам, росіянам, українцям та іншим народам писали б національність «слов'яни».

Коли згадуєш епізоди того нашого «життя», кров'ю обливається душа й починаються жахіття в голові. Вся наша родина перехворіла на малярію та кишкові хвороби через відсутність нормальної їжі, води і медичного обслуговування, лікарських засобів.

З 1958 року до 1963 року я навчався в Самаркандському сільськогосподарському інституті, після його закінчення був направлений на роботу в Бухару.

Постійно відчував себе «завдяки» зусиллям офіційної влади та спецорганів вигнанцем серед «рівних» національностей.

(Спогад від 12 жовтня 2009 року)

До публікації підготував Ельведін Чубаров, кримський історик, заступник голови Спеціальної комісії Курултаю з вивчення геноциду кримськотатарського народу й подолання його наслідків

XS
SM
MD
LG