18-20 травня 1944 року під час спецоперації НКВС-НКДБ з Криму до Середньої Азії, Сибіру та Уралу депортували всіх кримських татар (за офіційними повідомленнями ‒ 194 111 осіб). У 2004-2011 роках Спеціальна комісія Курултаю проводила загальнонародну акцію «Унутма» («Пам'ятай»), під час якої зібрала близько 950 спогадів очевидців депортації. Крим.Реалії публікують свідчення з цих архівів.
Я, Авасултан Шейхаметова, кримська татарка, народилася 1 січня 1930 року, уродженка села Мамбет Алі (Зольне) Євпаторійського району Кримської області.
Склад сім'ї: батько Шейхамет Сейдаметов, мати Айше Шейхаметова, я, Авасултан Шейхаметова, та брат Февзі Шейхаметов (1931 р.н.).
На момент депортації сім'я жила в селі Мамбет Алі. З початком війни батька призвали до Червоної армії. Він був водієм, возив командира. Сім'я мала господарство, було 2 корови, барани.
Ми були всі в шоковому стані, встигли схопити дещо з продуктів і речей
18 травня 1944 року на світанку до нас постукали два озброєних солдати. Нам дали 15 хвилин на збори. Ми були всі в шоковому стані, встигли схопити дещо з продуктів і речей. Всіх зібрали в центрі села й машинами повезли в місто Євпаторія на станцію. Нікуди відлучитися не можна було.
На станції підігнали ешелон з вантажними вагонами, й нас почали завантажувати в них. Ніяких умов у вагоні не було. Туалет зробили самі люди: в куточку вагона пробили дірку в підлозі й огородили шматком ганчірки.
Самі добували воду на зупинках, бігали, «шукали її». На зупинках споруджували вогнище з цегли, де готували з припасів, які змогли взяти з собою. Не встигли приготувати, як лунав гудок паровоза, і всі бігли до своїх вагонів з напівсирою їжею, на ходу встрибуючи у вагон. Ніхто не оголошував, скільки стоятимемо. У нашому вагоні одна людина померла. Ніяких лікарів, медсестер під час перевезення я не бачила.
В дорозі ми були 18 днів. Потрапили в Ташкентську область, селище Таваксай. Там ми жили один рік. Потім нас із братом забрали до міста Чирчик, в ФЗО ми навчалися на слюсарів, нам дали пайок, житло. Згодом мама теж перебралася до міста Чирчик. Після навчання ми працювали на заводі.
Наша сім'я, так само як і всі депортовані кримські татари, після приїзду до Таваксая, голодувала. Зміна клімату, води, їжі ‒ все це призвело до поширення захворювань шлунково-кишкового тракту. Навчання у ФЗО і те, що ми потрапили до міста, нас врятувало. У 1951 році я вийшла заміж за Ізетуллу Аблялімова (1928 р.н.), уродженця села Болег Аджи (Привітне). Влаштувалася на роботу в ПТУ-19.
Народилися син і дочка, а потім з'явилися онуки. У 1977 році померла мама. У 1988 році повернулися до рідного села Болег Аджи (Привітне). Ізетулла аг'а зараз не з нами, але хотілося б трохи розповісти про нього.
У 1941 році в селі залишилися старі, жінки та діти. На фронт у людей забирали все, що було можна
1928 рік. У селі Болег Аджи, у великій і дружній родині Аблялімових, народився син Ізетулла. Батько його працював на водокачці, мама ‒ в їдальні кухарем. Сестри працювали на бавовняних полях. Дітей було семеро, до 5 класу навчалися в селі, а далі здобували освіту в Євпаторії. Звичайна кримськотатарська сім'я, працьовита і дружна. Але ось прийшла біда! Війна. У 1941 році в селі залишилися старі, жінки та діти. На фронт у людей забирали все, що було можна. Ізетулла, будучи підлітком, працював орачем. Діти орали, сіяли. Працювали нарівні з дорослими.
17 травня 1944 року привезли до колгоспу нову упряж для корів і коней, щоб зручніше було ними орати. Як усі раділи! Всю ніч не спали, приміряли, припасовували, сподіваючись, що вранці почнуть працювати з новими хомутами. Але о 6 ранку 18 травня прийшли солдати, дали 5 хвилин на збори і, не дозволивши нічого з собою взяти, відвезли до Євпаторії. А звідти вислали до Узбекистану. Ізетулла працював в училищі теслею. У 1951 році ми одружилися. У 1957 році народилася дочка Диляра, в 1960-м ‒ син Дилявер.
У 1993 році ми повернулися до Криму, живемо в селі Привітне, а села Мамбет Алі зараз немає.
(Спогад від 1 березня 2010 року)
До публікації підготував Ельведін Чубаров, кримський історик, заступник голови Спеціальної комісії Курултаю з вивчення геноциду кримськотатарського народу й подолання його наслідків