Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
«Наївна, вічна віра матері. Всі вони вірять, що діти проведуть їх в останню путь, а вони самі не побачать дітей мертвими. Такий закон, закон життя, матері йдуть, діти залишаються. Але в той рік одвічний закон був порушений. Ніжні й беззахисні діти не зуміли вистояти проти лавини хвороб, породжених голодом і брудом. У рік вигнання все змішалося: діти щогодини йшли з життя, а матері й батьки рили їм могили».
Це рядки з оповідання «Рік вигнання» письменника, політв'язня сталінських та брежнєвських часів Григорія Александрова. Він прожив довгі роки пліч-о-пліч із кримськими татарами в Узбекистані, знав про трагічну долю кримськотатарського народу не з чуток. Розповідь Александрова закінчується трагічно. Розум головної героїні Арзи, яка поховала в перший рік депортації п'ятьох дітей і чоловіка, не витримує... Вона божеволіє і помирає.
Ті, хто пережив геноцид, безумовно, скажуть: те, що сталося з Арзи ‒ правда, страшна бувальщина. А яким він був ‒ рік вигнання ‒ у реальних, а не вигаданих кримських татар?
Усніє Чолпан згадувала ранок 18 травня 1944 роки так: «Рано-вранці в будинок увірвалися радянські солдати: «Збирайтеся! Вас, зрадників, виселяють». Куди? Навіщо? Чому? Розгублені, перелякані, не розуміючи, що сталося, маленькі Урмус, Леніє, Сеїтджеліл, Сундус плакали. Взяла в першу чергу Коран, потім пательню та джезве. Коли нас вивели, навколо всі плакали й кричали».
Усніе Чолпан, архів автора
Разом з іншими співвітчизниками-кримськими татарами їх посадили в машини й повезли на станцію Сюрень. Людей повантажили у вагони. Усніє їхала з дітьми та племінниками. В їхньому вагоні померли бабуся, дідусь та маленька дитина; поховати померлих було неможливо. Під час коротких зупинок дітей випускали з вагонів, і вони бігли по воду.
Нарешті, їх привезли в Узбекистан. Незабаром, як і багато інших виселенців, вони захворіли на малярію, дизентерію. Усніє хворіла важко, думали, що не виживе. Дітей, Сундус та Урмус, забрали до дитячого будинку. Усніє все-таки видерлась і відразу ж забрала дочок з дитбудинку. «Жили в землянці. Через якийсь час приїхали узбеки, з жалості забрали нас до себе. Давали коржі й воду. Так минув перший рік вигнання», ‒ розповідала Усніє.
Кава, базари і ремесла. Побут кримських татар до депортації (фотогалерея)
1/17Дівчата у святковому вбранні. Бахчисарай, 1920-ті.
Кримські татарки заплітали волосся в тонкі коси. На голову вдягали оксамитову шапочку, вишиту золотом або сріблом, іноді прикрашену дрібними монетами
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
2/17Чинбар. Бахчисарай, 1920-ті.
Скотарство було основою сільського господарства кримських татар – крім мускульної сили, м'яса, молока і вовни, худоба давала і шкіру. У Бахчисараї та Карасубазарі в 20-х роках налічувалося до 40 шкіряних виробництв
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
3/17Продавець квасолі. Бахчисарай, 1920-ті.
Квасоля входила до складу страв у всіх районах Криму. Можна було приготувати м'ясний суп зі стручками зеленої квасолі, заправлений кислим молоком, локшиновий суп з відвареною квасолею або просто подати квасолю з локшиною
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
4/17Прядильниця, 1920-ті.
Найвідомішу кримську легку тканину – «атма» – робили з бавовни і льону. Працювали вручну – такі прядки були в кожному кримськотатарському будинку. Тканина йшла на одяг, покривала й рушники. Якщо прядіння було суто жіночою справою, то ткацтвом займалися і чоловіки-ремісники, об'єднані в цех «безази»
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
5/17Будинок у Бахчисараї, 1920-ті.
Існували чотири головні типи кримськотатарських будинків: міський одноповерховий (як на фото), двоповерховий передгірний, одноповерховий степовий (з обмазаного глиною тину або цегли), а також одноповерховий південнобережний, зведений з каменя
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
6/17Городник, 1930-ті.
Городництво в Криму через клімат ніколи не мало товарного масштабу, але овочі для власного споживання вирощували. В кримськотатарській кухні є і стандартні салати з капустою, огірками та морквою, так і ексклюзивні страви. Наприклад, бувають голубці з виноградним листям, капустою або перцем. Також овочі додають у баранячий суп (лагман)
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
7/17Жителі села. Степовий Крим, 1920-ті.
У кримському степу скотарство поєднувалося із землеробством. Початок сівби, час зняття врожаю в громаді відбувалося в один день і визначалося радою старших. Прислів'я кримських татар «косити – розгойдуватися, жати – присідати, а ось на яйлі тільки сир пресують» означало, що хліборобська праця вважалася більш важкою, ніж праця скотаря
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
8/17Чинбар. Бахчисарай, 1920-ті.
Взуття робили зі шкіри. Чоловіки носили постоли, черевики без халяв і чоботи з підковами. Жінки взимку вдома носили чобітки, влітку – розшиті туфлі без задників із гострими носками. В урочистих випадках взували шиті золотом туфлі
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
9/17Приготування кави. Бахчисарай, 1920-ті.
Кава – основний елемент не тільки кримськотатарської кухні, але й культури в цілому. Для її приготування користувалися ручної кавоваркою, в кожній хаті на столі стояв кавник. До кави пропонували халву, а також різноманітні варення. Наприкінці XIX століття в Бахчисараї було 62 кав'ярні
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
10/17Вуличний торговець. Бахчисарай, 1920-ті.
Більшість ремісників самі продавали виготовлений ними товар у власних крамницях, але кримське місто неможливо уявити без базару. Існувала і розносна торгівля – коробейники, обвішані намистами, ланцюжками, сукнями, чубуками й іншими предметами ходили міськими вулицями
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Стандартний інтер'єр головної кімнати включав відкритий камін з димарем і підвішений до нього на ланцюгу казан. Уздовж стін стояли низькі диванчики з матрацами і подушками, поруч – столики. Для прикраси стін використовувалися численні рушники, а для підлоги – килими
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
12/17Житель Бахчисарая, 1920-ті.
Чоловіки вкривали голову низькою смушевою шапкою, тюбетейкою або фескою. Сорочка з широкими рукавами заправлялася в широкі суконні шаровари і підперізувалася широким поясом. Поверх сорочки одягали короткий жилет із гудзиками, а зверху – довгий каптан
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
13/17Прядильниця, 1920-ті.
Жіночий одяг складався з широкої та довгої, нижче колін, сорочки, довгої сукні з широкими рукавами, а також кольорових шароварів. Верхній одяг складався зі щільного каптана з вузькими рукавами. Поверх каптана носили коротку шубу. Виходячи з дому, вдягали накидку
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
14/17Лавка шорника. Бахчисарай, 1920-ті.
Конярство грало колосальну роль у кримськотатарському суспільстві, а коням завжди була потрібна збруя. В період Кримського ханства «столицею» шорників був Карасубазар
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
15/17Майстерня мідника. Бахчисарай, 1920-ті.
Обробкою кольорових металів займалися мідники. З покритої оловом міді виготовляли домашнє начиння, з латуні – ритуальні ємності та люстри для мечетей. З латунних і залізних деталей збирали кавомолки
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
16/17Вишивальниця. Бахчисарай, 1920-ті.
Кримськотатарські одяг, взуття або текстиль неможливо уявити без вишивки. Орнаменти розрізнялися за регіонами – у вишиванках Східного Криму помітні риби і човни, степ віддавав перевагу бордовому кольору. На Південному узбережжі зображували водорості, переважали бузковий, фіолетовий і білий кольори
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
17/17Вхід до Зинджирли-медресе. Салачик, 1920-ті.
Одне з перших і найбільш великих медресе – мусульманських вищих шкіл – побудували в Солхаті ще в XIV столітті, але воно не дожило до наших днів. Найвідомішим і єдиним уцілілим в Криму було відкрите в 1500 році Зинджирли-медресе. У 1917 році на його базі відкрили педагогічний інститут
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
Previous slide
Next slide
Сім'ю Таїра Халілова депортували в Макар'ївський район Костромської області. Як згадує Халілов: «Поселили в почорнілих дерев'яних бараках, що кишіли клопами й тарганами, в них до нас жили зеки. Але ув'язнених хоч якось годували, а нас ні. Працездатних юнаків і дівчат, практично підлітків, погнали на лісоповал, тому що чоловіки воювали на фронті».
Таїр Халілов, архів автора
Виснажені від голоду, хвороб, лютих морозів, кримські татари помирали цілими сім'ями. Померли старша сестра Таїра Зейнеп, її чоловік Сеїтумер та їхній трирічний син, через рік померла і його мама Фатіме. Таїр теж захворів на тиф, але дивом вижив. Залишився без батьків, його забрали до дитячого будинку: «Позбавивши Батьківщини, убивши батьків, уцілілих дітей взяти під свою опіку! Що може бути мерзенніше за це! У дитячому будинку щовечора на лінійці ми дружно співали: «3а дитинство щасливе наше спасибі, рідна країно!»
Через багато років Таїр Халілов напише пронизливу повість «Батьківщина, яку забрали», в якій осмислить трагічний досвід вигнання свого народу. У ній є такі рядки: «Ми розучилися радіти життю. Яке щастя може бути у людини, в якої забрали Батьківщину? Позбавивши Батьківщини, вони прирекли всіх нас на самотність, бо людина без Батьківщини завжди самотня, де б вона не була, навіть у раю... Найстрашніше, мій хлопчику, бути безрідним, коли у тебе забирають історичну пам'ять, коли позбавляють самосвідомості. Людина на те й людина, що пам'ятає своє минуле, звідки вона родом і якого племені. Так, вони забрали у нас Батьківщину, забрали найбільш підлим способом, коли чоловіки відстоювали на фронтах честь і гідність людини, коли на карту було поставлене саме життя, коли одвічне питання «бути чи не бути» звучало не зі сцени театру, а на полях битви. Вони заодно забрали всі наші права, залишивши лише право на смерть. Нам заборонялося все, окрім смерті».
Кримськотатарська молодь піднялася на Чатир-Даг у пам'ять про жертви геноциду кримських татар (фотогалерея)
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
Previous slide
Next slide
Позбавивши Батьківщини, вони прирекли всіх нас на самотність, бо людина без Батьківщини завжди самотня, де б вона не була, навіть у раю...
Расіму Юнусову на момент депортації було майже шість років. Його батько до війни працював у колгоспі бригадиром. На початку війни його забрали в армію, проте незадовго до окупації Криму німцями він повернувся з госпіталю, де лікувався, ‒ після важкого поранення ледь пересувався на милицях.
18 травня 1944 року на світанку в їхній будинок голосно постукали. На порозі стояли озброєні радянські солдати. Вони щось кричали й виганяли їх з будинку на двір, підштовхуючи прикладами. У метушні мати дала в руки Расіму торбу з горіхами та Коран. Солдат зауважив це й вирвав їх із рук хлопчика, горіхи розсипалися на всі боки.
Ті, що втратили батьківщину. Історії депортованих кримських татар (фотогалерея)
1/14Композитор Фікрет Саледінов народився 1926 року в Бахчисарайському районі Криму. Він є автором понад 400 творів у різноманітних жанрах і для різних інструментів. Під час окупації Криму нацистами, майбутнього музиканта погнали на роботу до Австрії. Пожити в Криму після повернення з Австрії йому вже не вдалося. Разом із родиною його депортували в Узбекистан
Ми знайшли архівні фото людей, які пережили депортацію, щоб розповісти історії їхнього життя до і після 1944 року.
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
2/14Десять років – із 1946-го по 1955-ий – Фікрет працював на Самаркандському заводі «Червоний двигун» пакувальником, шліфувальником, заточувальником. 1957 року Фікрет потрапив у кримськотатарський ансамбль пісні й танцю «Хайтарма», відновлений за часів «хрущовської відлиги»
Ми знайшли архівні фото людей, які пережили депортацію, щоб розповісти історії їхнього життя до і після 1944 року.
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
3/141980 року разом із сім'єю він переїжджає в Херсонську область. Понад два десятки років Саледінов працював викладачем у дитячих музичних школах Красногвардійська, Новоолексіївки, Генічеська, Комарово. Більше про історію композитора – в матеріалі Гульнари Бекіровою.
Ми знайшли архівні фото людей, які пережили депортацію, щоб розповісти історії їхнього життя до і після 1944 року.
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
4/14Сабріє Ереджепова народилася 12 липня 1912 року в Бахчисараї. До приходу нацистів до Криму Сабріє успішно займалася музикою: працювала в Кримському радіокомітеті, співала на Всесоюзних фестивалях і конкурсах
Ми знайшли архівні фото людей, які пережили депортацію, щоб розповісти історії їхнього життя до і після 1944 року.
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
5/141943 року, коли півострів був окупований нацистами, трупа Кримськотатарського театру була вигнана в Румунію. Повернутися на батьківщину артистам не вдалося. У травні 1944-го кримськотатарський народ був депортований. Сабріє опинилася в Таджикистані.
На фото – Сабріє в ув'язненні. Вона була засуджена до семи років таборів за те, що перебувала на окупованій ворогом території
Ми знайшли архівні фото людей, які пережили депортацію, щоб розповісти історії їхнього життя до і після 1944 року.
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
6/14У березні 1956 року справу стосовно співачки припинили через відсутність складу злочину. 1957 року Сабріє стала солісткою ансмбля «Хайтарма» і продовжувала записувати пісні кримськотатарською. Сабріє Ереджепова померла 1977 року в Ташкенті, так і не повернувшись до Криму. Більше про історію життя Сабріє – на сайті
Ми знайшли архівні фото людей, які пережили депортацію, щоб розповісти історії їхнього життя до і після 1944 року.
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
7/14На момент депортації Зумріє Мухтаровій було всього чотири роки. В її родині було 7 дітей. Вона мало що пам'ятає про шляхи на чужину – тільки страх голоду під час 18-денної дороги. На фото – Зумріє в 2014 році
Ми знайшли архівні фото людей, які пережили депортацію, щоб розповісти історії їхнього життя до і після 1944 року.
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
8/14Сім'я Зумріє-ханум потрапила в Маргилан, місто в Ферганській області Узбекистану. Родині довелося жити в бараках, де в кімнаті тулилося по 6-7 сімей. На чужині місцеві жителі зустрічали кримських татар вилами і кирками.
«Їм розповіли, що їдуть погані люди, які зрадили свою Батьківщину», – пояснює Зумріє-ханум
Ми знайшли архівні фото людей, які пережили депортацію, щоб розповісти історії їхнього життя до і після 1944 року.
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
9/14На фото – сестри й мати Зумріє. Через малярію й тиф у її родині не стало двох дітей. До Криму Зумріє повернулася разом із чоловіком тільки 1995 року в надії на те, що на своїй батьківщині життя буде краще. Спогади Зумріє читайте на нашому сайті
Ми знайшли архівні фото людей, які пережили депортацію, щоб розповісти історії їхнього життя до і після 1944 року.
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
10/14На фото – Зеліха Пашаєва з дітьми 1939 року. Її мати розстріляли німці 1942 року за зв'язок із партизанами, а чоловік загинув на війні 1943 року. Незабаром після смерті чоловіка Зеліху разом із батьком і дітьми депортували до Узбекистану. Їх поселили в брудну землянку без вікон, і погнали на роботу на будівництво. Люди стали вмирати від нестерпної спеки, голоду і брудної води
Ми знайшли архівні фото людей, які пережили депортацію, щоб розповісти історії їхнього життя до і після 1944 року.
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
11/14Через нестерпні умови й важку працю Зеліха захворіла, дітей забрали в дитбудинок. Поступово вона почала одужувати, проте діти й батько не витримали важких умов. У перші роки вигнання Зеліха втратила батька і п'ятьох дітей, залишившись одна. На фото: Зеліха Пашаєва у 2008 році. Про історію Зеліхи й «спецпереселенців» – у матеріалі Гульнари Бекірової
Ми знайшли архівні фото людей, які пережили депортацію, щоб розповісти історії їхнього життя до і після 1944 року.
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
12/14Мустафа Кадиров родом із Судака. На світ з'явився у травні 1932 року, був четвертим із семи дітей у сім'ї. «Найчорніший» день в історії корінного народу застав велику сім'ю в одному з сіл Радянського району.
«Ми з братиками-сестричками, батьком і мамою опинилися на кладовищі, куди нас звезли з усіх будинків. Я відразу помітив, що тільки кримських татар привозили в той день», – каже Мустафа. (Фото 2016 року)
Ми знайшли архівні фото людей, які пережили депортацію, щоб розповісти історії їхнього життя до і після 1944 року.
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
13/14Життя в депортації було нелегким – малолітні діти разом із немічними старими і жінками валили ліс, працювали на лісопильних. Спочатку за тарілку супу і окраєць хліба, потім почали платити. Але якщо іншим платили 100 рублів, то кримським татарам – 30.
На фото Мустафа Кадиров під час депортації на Уралі
Ми знайшли архівні фото людей, які пережили депортацію, щоб розповісти історії їхнього життя до і після 1944 року.
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
14/14Кримські татари на Уралі ділили тісні бараки з представниками інших депортованих народів. «Представники радянської влади проводили збори, на яких оголосили, що з Криму їдуть кримські татари, мовляв вони людожери і канібали. А тому, будьте з ними акуратними. Ось так ось Сталін і вся радянська влада віддячила моєму народові за те, що життя свої віддавали на війні», – згадує Мустафа
Ми знайшли архівні фото людей, які пережили депортацію, щоб розповісти історії їхнього життя до і після 1944 року.
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
Previous slide
Next slide
З речей не дозволили брати нічого, тільки те, що одягли на себе, і вузлик з дитячим одягом. Один із військових з пістолетом в руці щось кричав і тикав зброєю в обличчя батькові. Під'їхала вантажна машина, вже повністю завантажена людьми.
Расім Юнусов згадує: «Нас привезли до ешелону, що стояв у полі, і стали вантажити у вагони для худоби, де не було чим дихати від смороду й такої кількості людей. Люди напівсидячи дрімали на голих дошках, лежати місця не було. Туалету в вагоні не було. Воду для пиття набирали на зупинках, якщо встигали... Люди помирали дорогою, нам, дітям, щоб ми не злякалися, говорили, що не потрібно дивитися на небіжчиків».
Люди помирали дорогою, нам, дітям, щоб ми не злякалися, говорили, що не потрібно дивитися на небіжчиків
Потім їх повантажили на баржі, пливли річкою, куди, ніхто не знав. Расіму запам'ятався страшний епізод: молода жінка з немовлям стояла біля краю баржі й раптом разом із дитиною кинулася в воду. Ніхто з охорони навіть не спробував її врятувати.
Нарешті, на початку червня 1944 року, вони приїхали в якусь глуху місцевість. Кругом був дрімучий ліс. Як виявилося, це була Марійська АРСР, лісоповал. Місцевим жителям сказали, що вони ‒ зрадники. Кримських татар розселяли у старі бараки, в яких раніше жили в'язні. Через клопів і вошей спати було неможливо. Ліжок і столів не було, спали на підлозі.
Мітинги, хода і молитви. Як згадували про депортацію кримських татар до анексії півострова (фотогалерея)
1/222006 рiк. На головній площі Сімферополя збираються тисячі людей
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
8/2218 травня 2009 року. Традиційно в Сімферополі згадують про депортацію корінного народу Криму. Загалом до Середньої Азії було виселено понад 180 тисяч осіб
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
15/2218 травня 2012 року. Кримський журналіст Микола Семена (ліворуч) бере інтерв'ю у Володимира Буковського. Після анексії Криму Росією Семена стане об'єктом переслідувань
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
16/2218 травня 2012 року. Група правозахисників під час жалобного мітингу, присвяченого 68-й річниці депортації кримських татар. На фото: Василь Овсієнко, Мирослав Маринович, Олександр Подрабінек, Наталя Горбаневська, Володимир Буковський, Олесь Шевченко, Йосип Зіссельс, Людмила Алексєєва
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
22/2218 травня 2013 року – останній масовий мітинг в пам'ять про жертв депортації кримських татар. Після анексії зібрання на півострові – під забороною
Посилання для територій, де сайт Крим.Реалії заблокований
Previous slide
Next slide
Оголосили наказ: хто вийде за межі села ‒ в'язниця без суду. Дорослих погнали працювати на лісоповал, а кульгавого батька Расіма поставили на міст через річку охоронцем. Робота була стояча, хоча він ледве ходив на милицях.
Кримських татар розселяли у старі бараки, в яких раніше жили в'язні. Через клопів і вошей спати було неможливо
«Люди почали хворіти на тиф. Дуже багато хто помер у перший рік. Взимку морози доходили до 50-55 градусів. Люди замерзали на смерть, з одягом було погано», ‒ згадує Расім аг'а.
У 1955 році вони переїхали в Узбекистан. У 17 років Расім пішов працювати робітником. Після закінчення вечірньої школи він хотів вступити до Ташкентського театрального інституту ‒ не взяли. Йому нагадали, що він кримський татарин. І нагадували в житті ще багато разів.
У 2013 році Расім Юнусов зіграв одну з центральних ролей у фільмі, присвяченому депортації кримськотатарського народу, «Хайтарма».
Расім Юнусов у фільмі «Хайтарма»
Не злічити гірких спогадів про події 77-річної давнини ‒ депортацію та життя у вигнанні. У нас сьогодні одне завдання ‒ щоб це страшне минуле залишилося історією назавжди й ніколи більше не повторилося.
