Доступність посилання

ТОП новини

Психологія окупації: дезорієнтація та відсутність образу майбутнього – соціолог


КПВВ «Станиця Луганська», січень 2019 року

В ОРДЛО декілька мільйонів людей вже п’ятий рік живуть у стані соціально-політичної невизначеності. Як це відбивається на психіці та світогляді людей? Як пояснити симпатію багатьох жителів ОРДЛО до Росії, яка розв’язала війну в регіоні, але не повторила «кримський сценарій»? І як жителі непідконтрольної Києву частини Донбасу сприймають події, які почалися у 2014 році, й те, що відбувається зараз? Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії говорив соціальний психолог, доктор психологічних наук Вадим Васютинський.

– Вадиме, чи можна міркувати звідси, з Києва, про те, що відбувається з психікою й світоглядом людей, які перебувають в ОРДЛО? Чи можливо провести паралелі з німецькою окупацією, чи прямі паралелі тут недоречні?

– Порівнювати можна що завгодно, інша річ, яка ціна цих порівнянь. Я за своєю професією мушу хоч трохи орієнтуватися у цих питаннях і певні історичні паралелі мене завжди цікавлять. З іншого боку, будь-яка історична подія у дечому унікальна. І, зокрема, ситуація у нас на Донбасі і унікальна, і у чомусь схожа до того, що вже було до нас.

Є таке французьке прислів’я: «Усе може бути, бо все вже було».

– І вcе ж таки, що відбувається у головах, у серцях людей, які вже п’ятий рік живуть на окупованій території, у своєрідній ізоляції?

– Щоб говорити про те, як змінилися їхні настрої, оцінки, поведінка, дуже добре було б знати, що було до 2014 року. І ще один дуже важливий показник – як змінилися настрої на підконтрольній території та чим вони відрізняються від окупованих територій.

Наскільки можемо це фіксувати, тут ми бачимо дедалі більшу різницю. Зрозуміло, що на підконтрольній території ми проводимо дослідження, опитування. Там повільно, але посилюються проукраїнські настрої, особливо серед молоді. І певний жаль за те, що це все сталося. Хоча зараз трохи менше, але роки два-три тому головною емоцією було: от якби все повернути, щоб цього не було.

Стосовно окупованих територій у нас прямих даних немає, хоча цього літа я стояв на КПВВ тиждень, опитав 50 осіб, так званих громадян «ЛДНР», які перетинали цю лінію розмежування. Окрім того, є певні дані російських соціологів та психологів, які я використовую, хоча це противно. Таке враження, ніби я використовую дані з фашистських концтаборів.

Можна сказати, що ментально Донбас ділиться на дві частини – це якоюсь мірою західна й східна Німеччина
Вадим Васютинський

Можна сказати, що ментально Донбас ділиться на ці дві частини. Раніше були певні відмінності, зокрема, між Донецькою та Луганською областями, між індустріальними центрами й аграрними регіонами. Але вони були невеликі, Донбас був досить монолітним регіоном. Зараз різниця, безумовно, зросла.

З однакового стану формується дві різні спільноти. Це якоюсь мірою західна й східна Німеччина: була одна країна, а потім її поділили й за півстоліття сформувалося дві різні ментальності. Ознаки того, що ці відмінності є й наростають, вже помітні.

Вадим Васютинський, соціальний психолог, доктор психологічних наук
Вадим Васютинський, соціальний психолог, доктор психологічних наук

– Які риси цієї ментальності окупованої частини Донбасу ви б виділили?

– Є три-чотири основні відмінності, які взагалі характерні для жителів Донбасу, але за якими жителі цих двох підрегіонів вже відрізняються
між собою.

Перше – дезорієнтація: емоційна, політична, психологічна. На підконтрольних територіях вона менша, і тут люди ставляться критичніше до того, що відбулося. Вона сильніша у жителів окупованих територій, зокрема, оцінка того, що відбулося.

З тих 50 людей, яких я опитав, переважно середнього-літнього віку, тому що молодь через лінію розмежування майже не їздить.

Йде не те, що переоцінка, не можна сказати, що вони вже полюбили Україну, йде процес. У них переважає трохи роздратоване ставлення до України, а з іншого боку, вже великою мірою розвінчаний міф, що «Донбас усіх годує». І що мене здивувало, ставлення до Росії стримано негативне.

Друге – напружено негативна оцінка київської офіційної влади. Це те, що жителів підконтрольної частини Донбасу дуже сильно зближує з тим, що, наприклад, говорять у Львові.

При цьому, коли прямо питати, хто винен, звучить, що винна Росія. Натомість, якщо не питати конкретно, чи винна Росія, тоді Росія звучить мало. А винні Порошенко і київська влада, українська держава, яка веде війну на Донбасі.

Це дуже небезпечний феномен. І він далекий від об’єктивної оцінки. Але суб’єктивно в людях є це роздратування по всій території України.

Щоб припинити війну, потрібно сісти й домовитися. Основний варіант – Київ з Донецьком чи Луганськом. У їхньому розумінні це припустимо й можливо

Люди на непідконтрольній частині теж незадоволені київською владою, але інакше. Там більше звучить мотив, що влада не хоче вести переговори. У їхньому розумінні, щоб припинити війну, потрібно сісти й домовитися. Основний варіант – Київ з Донецьком чи Луганськом. У їхньому розумінні це припустимо й можливо.

Третє – нестача бачення майбутнього. У людей, які живуть в ОРДЛО, сильно відчувається відсутність образу майбутнього. Я питав у тих 50 людей про їхнє життя через п’ять років, про Донбас через п’ять років. І буквально кілька людей намагалися щось сказати, а абсолютна більшість – ні.

Не скажу, що у Києві чи у Маріуполі всі знають відповідь на запитання про майбутнє, але в ОРДЛО відчувається тотальний брак уявлення про майбутнє. І сьогодні це той пункт, через який можна проникати в їхню свідомість. Створювати привабливий образ майбутнього Донбасу в Україні.

Слухачка: Я перебуваю у «червоній зоні». Спілкуюся зі своїми однолітками – 55 плюс. Немає у нас відчуття власної домівки, власної держави. Вони кажуть, що нас прийшли визволяти, а я питаю: «Від чого: нашого життя, майна, від нашої держави?» Можливо, я помиляюся у своїх спробах?

Вони – вже не радянські, не росіяни і багато хто не хотів бути українцем, то хто вони? Жителі Донбасу

​– Це називається ідентичність, відповідає на запитання: «Хто я?», а соціальна або колективна ідентичність: «Хто ми?». Найчастіше люди відповідають: «Українці, ще кияни чи одесити». Колись для Донбасу була дуже важлива ідентичність «жителі Донбасу». На Донбасі ідентичність була дуже строката, мішана, тому що туди з’їжджалися люди з різних регіонів. І після Радянського Союзу для них регіональна ідентичність стала дуже важливою, вони – вже не радянські, не росіяни і багато хто не хотів бути українцем, то хто вони? Жителі Донбасу.

Ознакою донбаської ідентичності й важелем плекання цієї ідентичності як окремої від української була російська мова.

Ідентичність тут є вирішальною, якщо хтось має антиукраїнську позицію, все, що йде українською, зі Львова – усе неправильно. Ця ідентичність спонукає людину оцінювати дійсність чорно-білою. Але східна молодь вже стала більш проукраїнською.

Слухач, Луганщина: Я спілкуюся з людьми з тієї сторони. У них з’явилася така тенденція – звинувачувати нас, що ми їх не захистили. Питання, чи не намагалися вони самі себе захистити, сприймається дуже агресивно.

– Це питання відчуття провини. Почуватися винним не любить ніхто.

Коли я запитував у людей в різних контекстах, хто ж винен, були варіанти: наші політичні опоненти, київська влада, колишня влада Януковича, бо він утік, якісь таємні міжнародні сили тощо. Але головне – винні не ми. Тобто пошук винних – дуже активний психологічний процес у свідомості жителів усього Донбасу.

Це те, що сидить десь там у свідомості, що й вони самі теж винні, але це дуже дискомфортно визнавати. При чому в таких серйозних справах, вже 13 тисяч загиблих.

Слухач: А якщо у людини дві національності, як їй визначати свою ідентичність? Я вважаю, що можна піднятися на рівень вище, коли у людини космополітична ідентичність, це може бути джерелом духовної свободи, наприклад.

Якби наша нація почала формуватися без української ідентичності, не сумніваймося, що нам цю ідентичність принесли б ззовні

– Ідентичність може бути дуже цілісна або розмита, строката. Якщо людина походить від представників двох національностей, у ній може сформуватися дуже цілісна ідентичність. А може бути три й чотири національності. І чи справді у такому разі нам потрібно формувати націю космополітів. А ті 80-90% людей, які мають переважно українську ідентичність, повинні йти за меншістю?

Окрім того, космополітами собі можуть дозволити бути невелика частина суспільства, та, як правило, більш-менш елітарна. Якби наша нація почала формуватися без української ідентичності, не сумніваймося, що нам цю ідентичність принесли б ззовні. Чому всі ці роки нам нав’язували російську ідентичність замість української?

Але, з одного боку, не можна звинувачувати російськомовних чи просто етнічних росіян, що вони – апріорі вороги України. З другого боку, не можна говорити, що все це не має значення, неважливо, яка мова.

Цей космополітизм, який у нас домінує, теж може мати у своїй основі проросійськість. Тобто «ми – космополіти, говорімо усі російською».

XS
SM
MD
LG