Президент України Володимир Зеленський назвав три кроки на шляху до миру на Донбасі. Перший – завершення гарячої фази війни. Другий – примирення людей. Третій – реінтеграція. Цитати з промови Зеленського «Донбас.Реалії» показали жителям окупованого Донецька. Як вони відреагували на заяви президента: чи вважають вони себе сепаратистами і яким бачать майбутнє Донецька? Про це – у матеріалі журналістів проєкту Радіо Свобода «Донбас.Реалії».
В гості у Донецьк з українським прапором
Володимир Зеленський: «Уявіть собі наступну картину – літо, прекрасна сонячна погода, разом з друзями на авто ви прямуєте в місто Донецьк. Оселяєтесь, наприклад, у своєї тітки, вдягаєте жовто-блакитну футболку, вкриваєтесь українським стягом і виходите на вулицю».
«Це з галузі фантастики, мені здається», – сміється жителька окупованого Донецька.
«Це мрії його, але не втілені. І ніхто їх не зможе втілити», – додає жінка.
«Ну нехай мріє. Ми, донеччани, доброзичливий народ», – каже жінка.
«Нехай пройдуться, питань немає, нехай походять… Нас ні до чого це не зобов’язує, їх теж. Ми – не вороги, ми – друзі, можна сказати», – відповів чоловік.
«Ну це – кінокомедії, ти ж сам розумієш. У нього ж там сім пропозицій – одне виключає інше. Це все ж повертається до того ж, що було і у «Пороха», – каже літній чоловік.
«Зараз, коли людей зіштовхнули лобами, вже пішли протиріччя. На людей це буде просто діяти дуже дратівливо, це їм буде неприємно і навіть огидно. Не знаю, як… З ненавистю до цього будуть ставитися», – вважає житель Донецька.
Українців з Донецька і Луганська називають «сєпарами» – реакції
Володимир Зеленський: «Наших громадян з Луганська та Донецька, незалежно від їхнього ставлення до так званих «ЛНР» і «ДНР», всіх без винятку називають «сєпарами».
«Це не лайка, ми – дійсно «сєпари». Ну а що, ні? У нас інші цінності, ми по-іншому дивимося на все, що нас оточує», – вважає жителька Донецька.
«Ну як ось мені – 61 рік. У нас же більшість молоді поїхала, залишилися старі. Ну які ми «сєпари»? Ми – звичайні люди, як на тому боці, так і тут. Як тут мами, так і там мами», – зазначає жінка.
«Нам уже байдуже, як нас називають. Ми – люди, все», – каже чоловік.
«Дурниці це все, ніякі не «сєпари»! Людина повинна бути вільна і має відчувати себе комфортно, вона повинна мати права, свободи свої. А так, як, припустимо, Галичина нав’язує себе, нав’язує нам свою культуру, героїв і так далі – це нам не підходить», – каже донеччанка.
Життя після деокупації – страхи
Володимир Зеленський: «Люди тут бояться ймовірної амністії, збереження «сірої» криміналізованої зони, прийняття Донбасу і Криму на умовах Російської Федерації, що дорівнює капітуляції. Звичайних людей на непідконтрольних територіях лякають зведення рахунків, агресивне нав’язування мовних і культурних питань, дискримінація, ставлення як до українців «другого сорту».
«Навіть якщо ти не воював, а працював… Є претензії, що ти працював на цю «владу», яка вважається окупаційною, все можливо. Бояться люди, звичайно», – каже чоловік.
«А тим більше тут у багатьох хтось десь загинув, хтось воював, хтось там… Війна ж, в принципі, триває, не закінчується», – додає інший.
«Я не знаю, я часто буваю «на українській території», я б не сказав, що є чого боятися. Я ось їздив у Бахмут, зустрічався на блокпосту з військовими, я не відчув до себе якогось негативного ставлення, що прямо мене там ненавидять, хоча зі мною українською розмовляли, я російською розмовляв, але я поганого ставлення до себе не відчув», – каже житель окупованого Донецька.
Мир і повернення територій – на яких умовах?
Володимир Зеленський: «Примирення, примирення людей, пошук консенсусу. Скільки часу потрібно, щоб загоїлись рани? Є багато світових прикладів, коли гостру стадію конфлікту вдалося припинити і навіть сталося часткове примирення, та не відбулося головного – повернення територій. Вони залишилися в іншому статусі та не повернулись до складу, на жаль, тієї чи іншої країни. Чи влаштовує такий варіант Україну? Я гадаю, що ні. Але питання риторичне».
«Вони повинні просити пробачення, вони – у нас. Я розумію Зеленського, що йому важко об’єднати те, що зараз поки не можна. Ні, поки між людьми кров, я так думаю, що не скоро, не скоро це все буде. І вони не погодяться, вони ж теж дуже багато втратили. Я маю на увазі тих матерів, яким приходили похоронки. А у нас – ми взагалі дітей втрачали. Нас обстрілювали, не ми ж прийшли до них на Західну Україну», – сказала жінка.
«Щоб Донбас «повернувся в Україну», вона повинна покаятися за те, що вона зробила», – переконана жінка.
«Поки «нацики» керують там на чолі з Аваковим… Так що я Соловйова щодня дивлюся», – каже літній чоловік.
«Ми всі – як з того боку, так і з цього – чекали, що Зеленський все-таки швидко вирішить питання, врегулює цю ситуацію, в якій перебувають зараз люди, тому чекаємо», – каже донеччанка.
«Що завгодно, аби війни не було! Автономія, що завгодно... Ну це, звичайно, великі питання, не прості, але лише б не було війни».
«Скільки ми зазнали цього всього страху і взагалі... Тому воно все залишилося в свідомості. І треба, щоб пройшов якийсь час – і не одне покоління або хоча б одне покоління, щоб це все забулося», – припустила жінка.
