Доступність посилання

ТОП новини

Дві правди. Частина українських православних залишиться з Москвою


Собор єпископів Української православної церкви (Московського патріархату). У центрі – митрополит Онуфрій, глава УПЦ (МП)

Собор єпископів Української православної церкви (Московського патріархату) вирішив не брати участь у створенні помісної української церкви – процесі, що був ініційований Вселенським патріархатом. УПЦ (МП) вважає неможливим, щоб священики, єпископи і миряни підтримали рішення Вселенського патріарха про томос.

Наслідком цього була неучасть єпископів Собору в зустрічі з президентом України Петром Порошенком, яка, як планувалося, мала відбутися 13 листопада. Із главою держави в результаті за закритими дверима поговорили лише ті єпископи УПЦ (МП), які підтримали звернення до Вселенського патріарха про автокефалію.

У документі, ухваленому на Соборі, що проходив у Києво-Печерській лаврі 13 листопада, – 12 пунктів. В одному з них йдеться про неканонічність рішення Священного синоду Константинопольського патріархату від 11 жовтня 2018 року про затвердження його юрисдикції на території України. Це рішення назване «наслідком спекулятивного трактування церковної історії», а про зняття анафеми та інших церковних заборон з «лідерів розколу» мовиться як про спотворене тлумачення православних канонів. Процес надання автокефалії названий «штучним, нав'язаним ззовні, що не відображає внутрішньої церковної необхідності та не призводить до реальної церковної єдності», а навпаки, «поглиблює поділ і посилює конфлікти».

Митрополит Онуфрій – глава Української православної церкви (Московського патріархату) – під час богослужіння в Києво-Печерській лаврі
Митрополит Онуфрій – глава Української православної церкви (Московського патріархату) – під час богослужіння в Києво-Печерській лаврі

В окремому пункті підкреслюється самостійність і незалежність УПЦ (МП), при цьому те, з чим погодилися єпископи, не суперечить рішенню, яке було прийняте на місяць раніше Російською православною церквою, про розрив євхаристійного спілкування з Константинополем.

Крім цього в Києві висловили незгоду зі зміною назви УПЦ (МП). Про таку необхідність говорила частина українського духовенства та деякі політики в зв'язку з очікуваною появою автокефальної Української православної церкви. На їхню думку, після надання томосу мова йтиме вже про Російську православну церкву на території України. Про те, який вплив рішення Собору єпископів матиме на тих священиків і єпископів Української православної церкви (Московського патріархату), які висловлювали бажання влитися в створювану помісну церкву, розповідає митрополит УПЦ (МП) Олександр (Драбинко):

– Під час нашого попереднього інтерв'ю ви говорили про те, що якщо все піде канонічним шляхом, то ви бачите для себе можливість приєднатися до створення помісної Української православної церкви. У постанові Собору єпископів УПЦ (МП) мовиться, що процеси, які були розпочаті Вселенським патріархатом, є неканонічними. Чи означає це, що ви і ті священики, єпископи, які висловлювали бажання приєднатися до створення помісної церкви, тепер не маєте на це права?

Може бути дві правди, але вони можуть бути не зовсім рівнозначні
Олександр Драбинко

– З точки зору прийнятих рішень, з точки зору священної ієрархії УПЦ, яка ініціювала ці рішення, які були підписані й прийняті Архієрейським собором УПЦ, – так. Ми як члени цієї церкви повинні розділяти і підкорятися цим рішенням. Але я ж казав про канонічний шлях. Хто може претендувати на ступінь канонічності? Я розумію, що може бути дві правди, але вони можуть бути не зовсім рівнозначні. Точка зору Константинополя, церкви-матері, засуджується єпископатом церкви-дочки. Де канонічна правда – у Константинопольської церкви, яка чинить так, як вона чинить, чи в української і російської церкви, яка засуджує те, як чинить Константинопольська церква? Ось цього я ще поки для себе чітко не усвідомив, оскільки немає загальної рецепції православної церкви. І як мені здається, канонічним шляхом є те, що все-таки підносить нам Константинопольська церква-мати, оскільки там і досвід історичний більший, і, наскільки ми знаємо, вона є церквою, у якій Україна і Русь отримали Святе Хрещення. Канонічне право зароджувалася, розвивалося і культивувалося саме в Візантійській церкві, в Константинопольській церкві. Ми ж, користуючись цим правом, сьогодні засуджуємо того, хто нам це право дав. Ось у чому питання. Висновок повинен зробити вже кожен сам для себе.

Митрополит Олександр (Драбинко) під час богослужіння
Митрополит Олександр (Драбинко) під час богослужіння

– У рішенні Собору підкреслюється, що УПЦ (МП) є самостійною і незалежною у своїх рішеннях. Мені здається, цей пункт був внесений невипадково, оскільки на адресу УПЦ (МП) звучать звинувачення в тому, що вона виконує волю Москви і не є самостійною.

– Так, цей пункт був покликаний підкреслити певну ступінь незалежності. Але ми не можемо говорити про якийсь канонічний статус УПЦ (МП), оскільки такого поняття, як «незалежна» і «самоврядна», немає в канонічному праві. Є статус екзархату, є статус автономної церкви, є статус автокефальної помісної церкви. Що таке незалежні в своєму управлінні і самостійні? Це характеристики стану, але ніяк не канонічна норма. Тому підкреслювати це – в черговий раз підкреслювати свою юридично-канонічну неспроможність, тобто відсутність як такого статусу в сім'ї православних церков. Це сукупність єпархій РПЦ на території держави Україна, які об'єднані одним священним начальством, якому грамотний патріарх Алексій II дарував права широкої автономії. Але це права широкої автономії, а не автономія. Українська православна церква не має на сьогодні канонічного статусу. У цьому пункті йдеться, що УПЦ визнається іншими помісними православними церквами. В якості кого? Як єпархії РПЦ, як частина РПЦ, але не як самостійний суб'єкт.

– Ось тому, напевно, окремо згадали про неприйнятність вимоги зміни назви. Іншими словами, назва Українська православна церква не відповідає канонічному статусу УПЦ (МП)?

– Канонічний статус і юридичне становище в державі, як ми говоримо, – зареєстрована торгова марка – це різні речі. Якщо ми говоримо про канонічний статус, то в світовому православ'ї УПЦ (МП) визнається як сукупність єпархій РПЦ в Україні. А зміна назви вже відноситься до релігійної організації, яка зареєстрована в державі Україна – це юридична, світська, державна частка. Це різні речі. У нас в цьому випадку виходить, що ці два поняття об'єднані чомусь в одне.

– Точна дата Собору, який буде скликаний Константинопольським патріархатом, невідома. Говорять про те, що він пройде в кінці листопада. Чи мають право священики і єпископи УПЦ (МП) в світлі прийнятого в Києво-Печерській лаврі рішення прийти на Собор Вселенського патріархату?

– Справа в тому, що ще немає дати, не визначені процедура і порядок денний. Те, що говорять деякі церковні або політичні діячі, – це тільки їхні припущення. Тому говорити про те, хто може прийти на Собор, а хто не може, поки рано. Повинна бути програма, створена робоча група, яка визначить – чи буде благословення патріарха Варфоломія, хто є учасниками, який це буде собор: єпископів, помісний собор, хто буде головуючим. Прийти, звісно, може не кожен священик і єпископ, оскільки є певні правила, за якими проводяться ті чи інші заходи. Так ось, цих правил поки ми не бачили і наперед забігати не будемо. Побачимо правила – тоді питання відпадуть самі собою.

– Рішення Собору єпископів УПЦ (МП) відкидає процес подальшого спільного вирішення питання про помісну церкву. Чи означає це, що на території України буде дві церкви – помісна автокефальна УПЦ, яка буде підпорядковуватися Вселенському патріархату, і одночасно буде існувати УПЦ (МП)?

– Не виключено. У нас на території України існують і Греко-католицька церква, і Римо-католицька церква, які перебувають у підпорядкуванні Риму. Чому в нас, в Україні, не може існувати кілька православних юрисдикцій, які мають своїм керівним центром той чи інший представницький орган? Це реалії сьогодення. У нас, слава Богу, демократичне суспільство, в якому за певних прав і обов'язків перед державою, громадянами та самими собою можуть існувати ті чи інші юрисдикції. Вони можуть дружити, можуть не дружити. Це все залежить від амбіцій особистостей, які будуть в них і їх очолювати. Це конституційне право громадян, по-перше, сповідувати релігію, а по-друге, належати до тієї чи іншої конфесії. Це не становить жодної проблеми для сьогоднішнього людини, тим більше для вільного українця.

Учасники акції протесту біля Києво-Печерської лаври – січень 2009 року
Учасники акції протесту біля Києво-Печерської лаври – січень 2009 року

Білоруський богослов, голова центру «Екумена» Наталія Василевич називає дещо запізнілим рішення Собору єпископів УПЦ (МП). Вона вважає, що це була спроба заявити про своє право вирішувати долю помісної церкви і прохання не розглядати це питання виключно в світлі протистояння Москви і Константинополя.

– Найбільш важливим мені здається, що єпископи УПЦ (МП) намагаються заявити про свою суб'єктність в тому процесі, який відбувається і пов'язаний з можливим даруванням автокефалії. Єпископи насамперед говорять про те, що Константинополь повинен був радитися і дізнаватися думку єпископів УПЦ. Вони не говорять, що Константинополь повинен вести переговори в першу чергу з РПЦ щодо надання автокефалії, але наполягають, що такі переговори повинні вестися саме з УПЦ.

– Втім, в УПЦ (МП) стверджують те саме, що і в РПЦ, що рішення Вселенського патріарха неканонічні, а канонічні їхні рішення.

– Я думаю, все-таки в УПЦ (МП) не зовсім така ж логіка, як у Московського патріархату, бо РПЦ заявляє саме своє, московське право на київську митрополію, на територію сучасної України. А українські єпископи майже ніде не посилаються на те, що вони належать до Москви. Вони ніде не підкреслюють свою приналежність до РПЦ. Це робиться свідомо. Тут не індивідуально єпископи виступають як суб'єкти якогось переговорного процесу, а саме весь собор УПЦ (МП), Собор єпископський. Це спроба повернути себе в цей процес. Мені не зовсім зрозуміло, на які дії з боку Константинопольського патріархату розраховують єпископи... Зараз розмова зазвичай йде саме про протистояння по лінії Константинополь – Москва. Вони ж намагаються ввести якийсь інший контекст і виступати вже самим як церковний суб'єкт на сцені всеправославного процесу. Зовсім інше враження буде у інших помісних церков, якщо до них звернеться митрополит Онуфрій як представник єпископату УПЦ, аніж якщо звертається Московський патріарх, оскільки тут ми говоримо про конкретну помісну церкву, що перебуває в конкретній історичній, географічній та політичній ситуації.

– Ви думаєте, що є шанс, щоб світове православ'я розглядало УПЦ (МП) як щось окреме від Москви?

Для Москви розглядати УПЦ як окремий суб'єкт зі своїми інтересами теж не зовсім вигідно, але, швидше за все, рішення Собору, заявлені ним позиції можуть використовуватися Москвою в протистоянні з Константинополем
Наталія Василевич

– Принаймні таку мету собі ставить сама УПЦ (МП). Але мені здається, що все це робиться з запізненням, оскільки зараз вже процес зупинити важко. Важко повернутися навіть на початок травня, до літа чи до вересня: в цей час така заява мала б інше значення, ніж вона має зараз. Зараз, звичайно, – це спроба вскочити в поїзд, який від'їжджає, і невідомо, як на це відреагують інші учасники. Звичайно, це може бути і маніпуляція Москви. І в цьому сенсі єпископи УПЦ (МП) перебувають у складній ситуації, оскільки їхні бажання, інтенції в будь-якому випадку можуть бути використані не так, як їм самим би хотілося. Для Москви, звичайно, розглядати УПЦ як окремий суб'єкт зі своїми інтересами теж не зовсім вигідно, але, швидше за все, рішення Собору, заявлені ним позиції можуть використовуватися Москвою в протистоянні з Константинополем для затвердження своїх інтересів, вже московських.

Єпископи Сербської православної церкви, також присутні на Соборі, але на кілька днів раніше, ніж у Києві, в підсумковому рішенні запропонували Константинопольського патріархату скликати Всеправославний собор, на якому було б розглянуто питання про створення помісної Української православної церкви. Саме це, на думку сербських церковних ієрархів, могло б «підтвердити і зміцнити соборність і єдність православної церкви і в майбутньому уникнути спокус, які зараз постали перед святим православ'ям». Рішення Вселенського патріархату в Сербській православній церкві порахували необов'язковими для виконання. При цьому в Сербській православній церкві не говорять про розрив євхаристійного спілкування з Константинополем, а лише про те, що літургійне і канонічне спілкування не буде встановлюватися з церквою, в якій будуть служити «лідерами розкольницьких груп», як вони їх назвали, Філарет (Денисенко) і Макарій (Малетич) – це глави УПЦ КП і Української автокефальної православної церкви.

XS
SM
MD
LG