Доступність посилання

ТОП новини

Джафер Сейдамет: «Окремі спогади». Частина 34


Джафер Сейдамет, 1950-ті роки

1 (13) вересня 1889 року на світ з’явився один із найвидатніших лідерів кримськотатарського народу – Джафер Сейдамет. На честь 130-ліття з дня народження «кримського Петлюри» – літератора і публіциста, який у переломну добу став воєначальником і дипломатом – Крим.Реалії публікують унікальні мемуари Сейдамета.

Продовження. Попередня частина тут.

Трагедія в Сараєво

Вбивство спадкоємця австрійського престолу ерцгерцога Фердинанда і його дружини 28 червня 1914 року підпалило гніт, який допровадив до вибуху європейської порохової діжки. Всі вважали само собою зрозумілим, що війни не уникнути. Звістка про те, що 20 липня 1914 року президент [Раймон] Пуанкаре разом із прем'єром і, за сумісництвом, міністром закордонних справ [Жаном] Вівіані вирушили з візитом до царя, породило у Парижі впевненість, що ми перебуваємо напередодні війни.

23 липня, коли Австрія висунула ультиматум Сербії, Пуанкаре виїхав із Кронштадта до Стокгольма. Відсутність Пуанкаре і прем'єра в Парижі у ці хвилини дратувало всіх. Предивні чутки виникали одна за другою. Через три дні після прибуття Пуанкаре до Парижа, 29 липня, була оголошена часткова мобілізація російської армії.

Убивство Жореса

Небезпека війни ставала все більш реальною, нервозність зростала. Щоб дізнатися новини, я вирушив почитати повідомлення від «Le Matin» [«Ранок»] – редакції газет вивішували свіжі новини на найбільших бульварах. Коли повертаючись звідти, я йшов до Оперної площі, то раптово побачив, як перехожі біжать у великому хвилюванні. Хтось кричав, що під час трапези в одному з ресторанів поблизу був застрелений знаменитий [Жан] Жорес, мій улюблений великий оратор. У якому ж я був розпачі й пригніченні... Я насилу стримував сльози. Я не міг залишатися там і повернувся додому. Французький соціалістичний рух втратив свого лідера, втратив свою душу. Наступного дня я, в сльозах, читав «L'Humanite» [«Людство»], яка вийшла з портретом Жореса у жалобній рамці.

Хоча вся французька преса засудила цей злочин, усі соціалісти і велика частина населення вірили, що убивство було скоєне на замовлення уряду. Вважалося, що Жоресом пожертвували, тому що боялися, що під час війни він буде нестерпною проблемою. Але ж Жорес, автор книги «L'Armée nouvelle» [«Нова армія»], настільки ж був ворогом війни, наскільки любив Францію, і у нього були такі погляди і характер, які однозначно ні за що не дозволили б йому погодитися із нападом іноземної держави на його країну. Коли у своїх промовах він виступав проти мілітаризму, зокрема, німецького мілітаризму, він висловлював не тільки стурбованість, викликану соціалістичними переконаннями, а й ентузіазм великого французького патріота і французького революціонера.

Війна

31 липня Німеччина оголосила військовий стан і почала підготовку до мобілізації. Опівночі посол Німеччини [Фрідріх Пурталес] вручив [міністру закордонних справ Сергію] Сазонову ноту із вимогою припинити мобілізацію. Вранці 1 серпня німецький посол покинув Росію. 3 серпня Німеччина оголосила війну Франції.

Я не особливо замислювався про вплив цієї війни на долю Європи. Мій розум займала одна справа, всі мої думки крутилися навколо питання, наскільки зміцняться надії на революцію в Росії. Армії формувалися, поставали фронти. Мені також було необхідно йти на фронт. Я думав, що якщо не вирушу зараз, то загрузну в Парижі та не дістануся Криму.

Коли я розповів мадам Депре про своє рішення виїхати, бідна старенька засмутилася, як ніби її покидав власний син: «У тебе залишилися іспити, дорога попереду непевна. Як же ти поїдеш так далеко? Війна і так не триватиме довго…». Вона намагалася змусити мене передумати.

Я вирушаю з Парижа

Я довірив речі та книги мадам Депре, поцілував їй, ридаючій, руки. Я поїхав із Парижа до Марселя із двома маленькими валізами і ковдрою. Пасажирське сполучення вже було обмежене. Було дуже важко знайти місце. Із небаченим раніше у Франції п'ятигодинним запізненням я прибув до Марселя. Замішання досягло крайніх масштабів. Молоді солдати, у доброму гуморі, веселі, в ресторанах і на вулицях цілували всіх. «Марсельєза» панувала над умами.

Дорога в Стамбул

У Марселі я знайшов місце на останньому кораблі, який забирав австрійських і німецьких громадян. Ми вирушили до Генуї, а звідти – через всю Італію на поїзді до Бриндізі. У країні було тихо і спокійно. У Бриндізі я дізнався, що німецькі крейсера «Goeben» і «Breslau» перетнули Дарданелли. З Бриндізі я відплив до Пірея на маленькому і крихкому кораблі, на якому подорожували росіяни з Німеччини, Австрії та Швейцарії. Місце я знайшов лише на палубі. Поруч зі мною їхав якийсь російський музикант із дружиною. Вони вирушили до Швейцарії на лікування і, примушені обставинами швидко виїхати, навіть не взяли ковдри. Жінка, яка страждала на легені, у відкритому морі під пронизливим вітром замерзла. Я дав їй ковдру. Цей жест привів до того, що наше знайомство переросло у дружбу. Плоди цієї дружби я побачив набагато пізніше, коли був у Москві.

Покинувши Пірей, корабель йшов повільно. Минуло два дні, а ми ще не підійшли до Дарданелл. Нарешті, на четвертий день поїздки, коли ми як раз дізналися, що картопля, якою нас годували на кораблі, закінчилася, ми досягли протоки. Тут ми відчули сильне занепокоєння, тому що кружляли чутки, що протока Дарданелли була замінована, і суднам не дозволялося входити. Ми прочекали годину або дві у нервозності. Нарешті, підійшов невеликий моторний човен і провів нас через протоку.

Ми намагалися з'ясувати, чи вступить Туреччина у війну і чи ходять кораблі до Росії. Два дні минули у такому неспокої, і ми, нарешті, дісталися Стамбула. Тоді, в останні дні липня 1914 року, ми увійшли у порт, минаючи розташовані навпроти залізничного вокзалу Гайдарпаша військові кораблі «Goeben» і «Breslau», які приковували тоді увагу всього світу.

У Стамбулі я зустрівся зі своїми знайомими, дізнався, що сюди приїхав на канікули наш друг Халіл Чапчакчі, який навчався в Одеському університеті. Я негайно його розшукав. Ми разом провели у Стамбулі приблизно тидень, зустрічаючись із друзями.

У той час стамбульська преса, хоча, в цілому, неупереджена, виказувала симпатію до німців. Я вважав це природнім. Туреччині було неможливо залишатися нейтральною. Росія у цій війні була налаштована виразно антитурецьки… Туреччина не могла зв'язати свою долю із країнами Антанти, тобто із Францією й Англією, тому що було ясно, що ці країни більшого значення, ніж Туреччині, надають і надаватимуть Росії. Так-от російська політика змусила Туреччину зв'язати свою долю із Німеччиною. Проблема полягала лише в тому, коли Туреччина вступить у війну. Оскільки у той час преса всієї Європи і навіть військові кола вважали, що війна буде короткою, завданням Туреччини було якомога швидше вступити у цю бурю.

Повернення до Криму

Зрештою, щоб забезпечити нашій батьківщині та її народу блиск, достаток і процвітання під сонцем російської революції, у схід якого вірили, першим же пароплавом ми вирушили до Одеси. Там ми знайшли нашого друга Амета Озенбашли. Я розповів йому про наше товариство «Vatan» [«Вітчизна»], він пообіцяв, що працюватиме у цій організації. Через кілька днів, коли ми втрьох радилися, як діяти в Криму, щоб підготувати наш народ до революції, схвильований і обнадієний зустріччю із нашою батьківщиною, родиною і товаришами, я сів на корабель, що плив до Ялти.

Починалася нова глава в моєму житті. Я плив до Криму із рішимістю стати борцем за революцію і права. Моє рішення діяти на цьому полі, і, якщо треба буде, померти, черпало натхнення і піднесення більше у моєму серці, ніж у моєму розумі.

В останні дні серпня 1914 року наш корабель, вітаючи сліпучу красу узбережжя Криму, наближався до Ялти. Перед нашими очима промайнули села, оточені садами і виноградниками, які підступали впритул до гір, оповитих зеленню. Коли я плив із Марселя до Генуї, я також думав про Крим. Тепер я порівнював наше узбережжя із тими берегами. Я намагався дивитися на нашу сторону об'єктивно, а не крізь призму любові до батьківщини – спостерігаючи за кримською природою, горами, лісами, виноградниками, затоками, горами і прірвами, я хотів бути в оцінці неупередженим, але ніяк не міг винести свого судження не на користь Криму.

Гірські яйли у височині, прірви, темна зелень лісів, густі бори, оброблені виноградники і сади, пагорби, скелі, гнівні хвилі Чорного моря і посталі грудьми на їхньому шляху кримські береги і прибережні скелі, наростаючий шум хвиль… Так, все доводило, що Кримське узбережжя – єдине у своєму роді, все це намовляло мене порівняти цей пейзаж із раєм. На жаль, ці чудові куточки нашої райської батьківщини вже переставали бути нашими. Наші села були відтіснені до підніжжя яйл, наші прекрасні родючі землі виходили з нашого володіння. Примітні вілли, які носили татарські імена і були такими ж гарними, як вони – це були палаци російської аристократії… Вони нагадували про трагедію нашого народу, який живе у цьому райському куточку, нагадували про несправедливість, із якою зіткнувся цей народ… Вся наша історія промайнула перед моїми очима…

«Революція»… несвідомо, мимоволі я вимовив це слово, забувши про людей, які сиділи поруч зі мною на корабельному диванчику…

Так… готуватися до революції… У демократичній Росії наші біди мали б бути розв’язаними природним шляхом. У такій Росії мали б бути визнані національні та цивілізаційні права націй, ми мали б розвивати наше господарство, ніхто не мав би нас ані русифікувати, ані примушувати емігрувати… А може, думав я, революційні соціалісти переможуть, і Росія стане федерацією республік, а за Кримом буде визнана економічна автономія?

Так, перш за все – падіння царизму… Мій розум працював так швидко і з таким піднесенням, думки настільки опанували моє єство, що я навіть не усвідомлював, що роздивляюся наші райські береги. Позаяк я послав телеграму додому перед відплиттям з Одеси, на набережній Ялти мене зустріли батько, Кьосе Мустафа Ага і група ялтинських товаришів. Вони не погодилися, щоб ми негайно вирушили додому. Вони наполягли на тому, щоб спочатку трохи поговорити.

Далі буде.

Примітка: В квадратних дужках курсивом подані пояснення кримського історика Сергія Громенка або переклади згаданих Сейдаметом назв, а звичайним шрифтом вставлені відсутні в оригіналі слова, необхідні для кращого розуміння тексту.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ



XS
SM
MD
LG