Доступність посилання

ТОП новини

Війна з Росією і люди Зеленського. «Эхо Москвы» хоче русифікувати Україну


Головний редактор «Ехо Москви» Олексій Венедиктов (ліворуч) і тодішній прем'єр-міністр Росії Володимир Путін після церемонії вручення премій уряду в галузі друкованих ЗМІ. Москва 13 січня 2012 року

Ліберальний «русскій мір»

Якщо хтось вважає, що російська пропаганда є прямолінійною і примітивною, той глибоко помиляється. Не була вона такою ні за часів царської Росії, ні в радянські часи. Взагалі російська пропаганда має тривалу історію й великий досвід. Вона була і є серйозною зброєю в руках російських очільників. Тому недооцінювати її значення не варто.

Звісно, значний сегмент цієї пропаганди спрямований на простолюд і, здавалось би, особливим інтелектуалізмом не відзначається. Але має вона й сегмент, орієнтований на інтелігенцію, для якої притаманне критичне мислення й ліберальні підходи. Так, у радянські часи більшість мас-медіа відзначалися прямолінійністю, насаджуючи потрібні комуністичній еліті ідеологеми. Проте існували окремі видання не для широкого кола людей, яким дозволявся певний лібералізм. Наприклад, такими були «Литературная газета», деякі «товсті» журнали. Підписка на них була лімітованою – не кожен міг отримати ці видання. На їхніх сторінках можна було зустріти матеріали, в яких порушувалися питання, про котрі мовчала більшість мас-медіа. Зустрічалася там і критика (звісно, дозована) радянської дійсності. Однак у певний «момент Х» ці видання робили свою справу. Зокрема, коли письменник Олександр Солженіцин пішов у відкриту опозицію до радянської влади й опинився за кордоном, на сторінках «Литературной газети» з’явилася серія статей під назвою «Отпор литературному власовцу».

Відтоді пройшло немало років, багато що змінилося. Але принципи російської пропаганди лишаються тими ж. Є зараз у Росії велика кількість мас-медіа, орієнтованих на плебс. Проте є й на позір ліберальні, ледь не опозиційні засоби масової інформації. До останніх належить радіостанція «Эхо Москвы».

Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) під час зустрічі з лідерами російських ЗМІ. Поруч: директор телеканалу ОРТ Костянтин Ернст (посередині) і керівник «Еха Москви» Олексій Венедиктов (праворуч). Москва, 25 листопада 2002 року
Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) під час зустрічі з лідерами російських ЗМІ. Поруч: директор телеканалу ОРТ Костянтин Ернст (посередині) і керівник «Еха Москви» Олексій Венедиктов (праворуч). Москва, 25 листопада 2002 року

Правда, здебільшого, і одні, й другі російські ЗМІ фінансуються владними структурами. Наприклад, згадуване «Эхо Москвы» належить «Газпрому». За великим рахунком, ця радіостанція теж займається просуванням «русского міра» – щоправда, в ліберальному варіанті.

Головний редактор радіостанції «Ехо Москви» Олексій Венедиктов, генеральний директор ІТАР-ТАСС Віталій Ігнатенко, генеральний директор Першого каналу Костянтин Ернст (зліва направо) і прем'єр-міністр Росії Володимир Путін (другий праворуч) під час зустрічі з керівниками російських ЗМІ, 18 січня 2012 року
Головний редактор радіостанції «Ехо Москви» Олексій Венедиктов, генеральний директор ІТАР-ТАСС Віталій Ігнатенко, генеральний директор Першого каналу Костянтин Ернст (зліва направо) і прем'єр-міністр Росії Володимир Путін (другий праворуч) під час зустрічі з керівниками російських ЗМІ, 18 січня 2012 року

Чому Олексій Венедиктов приїхав до Києва?

Нещодавня поява Олексія Венедиктова, головного редактора «Эха Москвы», в Києві не є випадковою. Він уже робив спроби відкрити філію своєї радіостанції в Києві за часів правління Віктора Януковича. Бо ж Київ – «мать городов русскіх». Тут без «Эха Москвы» не обійдешся. Але Революція гідності, схоже, перекреслила ці плани. Тепер Венедиктов (чи його куратори?) вирішили, що настав вдалий момент. Адже в Україні влада помінялася. А деякі її представники роблять проросійські жести. То чому б не спробувати знову «увійти в ту саму річку»?

Декого, можливо, обурить, що я говорю про кураторів Венедиктова. Адже він позиціонує себе як «вільний журналіст». Та хочеться нагадати, що дідусь цього діяча по лінії батька був високопоставленим працівником НКВС. Звісно, як повчав «батько народів» Йосип Сталін: син за батька не відповідає. А тим паче – за діда. Але, як говорить українська приказка, яблуко від яблуні недалеко падає. «Чекістські традиції» в Росії живучі. До того ж зараз Росію очолює людина, вихована на цих традиціях.

Головний редактор радіостанції «Эхо Москвы» Олексій Венедиктов і офіційний представник МЗС Росії Марія Захарова в ресторані під час святкування дня народження радіостанції «Эхо Москвы». Москва. 6 жовтня 2016 року
Головний редактор радіостанції «Эхо Москвы» Олексій Венедиктов і офіційний представник МЗС Росії Марія Захарова в ресторані під час святкування дня народження радіостанції «Эхо Москвы». Москва. 6 жовтня 2016 року

Але чи здійснив Венедиктов свій візит до Києва за власною ініціативою, чи за ініціативою господарів радіостанції, не так важливо. Важливо інше.

Для чого потрібне «Эхо Москвы» в Києві? Воно могло б працюватиме на певну цільову аудиторію – російськомовну інтелігенцію. Такої в Україні чимало. Це «добрий» спадок радянських часів. Адже тоді, якщо ти хотів «вибитись у люди», займатися розумовою працею, тобі, як правило, треба було стати якщо не росіянином, то принаймні російськомовним. Виняток робився лише для вузького кола неросійських національних культурних діячів. Адже необхідно було тримати марку «гармонійного розвитку» народів СРСР, які лише в перспективі мали злитися в нову історичну спільність, так званий «радянський народ».

Контент «Эха Москвы», створюваний для інтелектуалів, безперечно, може зацікавити представників російськомовної інтелігенції України. Власне, дехто з них і зараз черпає інформацію з цього джерела, не особливо усвідомлюючи, що «Эхо Москвы» тонко проводить російську пропагандистську лінію. До речі, останнім часом трактування радіостанцією подій в Україні стало більш негативним.

«Эхо Москвы», звісно, позиціонувало б себе в Україні як «іншу Росію», «Росію мислячих людей» і так далі. Але під цією гарною обгорткою ми мали б той самий «русскій мір» – лише у «м’якшому», ліберальному варіанті. Станція працюватиме на ідею «зближення з Росією», порозуміння з нею – навіть ціною ігнорування національних інтересів України.

Українська мова – загроза «русскому міру»

Одним із головних меседжів Венедиктова під час його київського візиту полягав у тому, що він зустрічався з представниками нової влади і обговорював питання зняття мовних квот для українських мас-медіа. Адже «Эхо Москвы» (чи то «Эхо Киева» – як воно ніби має називатися) збирається мовити виключно російською мовою.

Під час пікету Конституційного суду України, який тоді розглядав справу щодо конституційності «мовного закону Ківалова-Колесніченка». Київ, 26 січня 2017 року. (В кінцевому результаті КСУ в лютому 2018 року скасував «закон Ківалова-Колесніченка»)
Під час пікету Конституційного суду України, який тоді розглядав справу щодо конституційності «мовного закону Ківалова-Колесніченка». Київ, 26 січня 2017 року. (В кінцевому результаті КСУ в лютому 2018 року скасував «закон Ківалова-Колесніченка»)

Можна за цей меседж лише подякувати Венедиктову. Він укотре продемонстрував, що мова має значення. Та ще й яке! І там, де лунає російська мова, там діє російська пропаганда, там і просувається «русскій мір». Відповідно, якщо більше української мови, то й «русского міра» менше. Для російських очільників їхня мова була і є не лише засіб комунікації, а й засіб ідеологічного впливу.

Акція на підтримку української мови у Києві, 5 вересня 2012 року
Акція на підтримку української мови у Києві, 5 вересня 2012 року

Хотілося, аби це зрозуміли представники нової української влади та близьких до них бізнесменів. Можливо, вони наївно сподіваються, що збережуть владу й свій бізнес, коли сюди прийде «русскій мір». Ситуація з Кримом і Донбасом наочно продемонструвала, що спочатку йдуть російські пропагандисти, російські «культурники», які пропонують відповідний культурний продукт (чи то примітивний, чи то інтелектуальний), а потім заходять російські війська.

До речі, колишніх можновладців, які правили в Криму й на Донбасі за часів Януковича, росіяни викинули як «відпрацьований матеріал», призначивши більш надійних для них людей. Відбувся переділ і в бізнесовій сфері. Це саме чекатиме й сучасну українську владу та зорієнтованих не неї підприємців, якщо вони закриватимуть очі на просування «русского міра» в Україні.

Хочеться сподіватися, що в нових можновладців і їхніх бізнес-партнерів спрацює хоча б інстинкт самозбереження. Бо такі «танці» з мас-медійними «вовками» типу Венедиктова можуть закінчитися для них плачевно.

Петро Кралюк, проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода

XS
SM
MD
LG