Книга Станіслава Кульчицького та Лариси Якубова «Кримський вузол» відноситься до розряду наукової аналітичної публіцистики, яка пояснює глибинні соціально-економічні процеси. Її автори відомі українські вчені, і їх книга, випущена у світ видавництвом «Кліо», відображає історичні передумови, економічні підстави, внутрішні і зовнішні причини формування Кримського вузла. На основі наукового аналізу автори показують цинізм подій і діючих осіб так званої «кримської весни».
Книга «Кримський вузол» певною мірою стала продовженням, наступним етапом осмислення і аналізу історичного процесу після роботи Станіслава Кульчицького «Червоний виклик. Історія комунізму в Україні від його народження до загибелі» (Київ, 2013), а також книг Лариси Якубової «Донбас і Крим в економічному, суспільно-політичному та етнокультурному просторі: історичний досвід, модерні виклики, перспективи» (Київ, 2016) і «Русский мир» в Україні: на краю прірви» (Київ, 2018).
Автори показують, з одного боку, як саме спроба анексії Криму Росією стала потужним прискорювачем процесу утворення української політичної нації, громадянського суспільства в Україні, розвитку держави Україна. Все це призвело до того, що спроба анексії привела до несподіваного для Росії ефекту – Україна тимчасово втратила Крим, проте Росія назавжди втратила українців і Україну. Станіслав Кульчицький та Лариса Якубова, з іншого боку, показують, що саме такий попередній підсумок став закономірним етапом у розвитку Росії як імперії, і наступним буде закономірне завершення цього процесу в ході розпаду імперії. Плин часу підтвердив, що Росія виявилася занадто архаїчною щодо суспільно-політичного життя та масової свідомості.
Україна тимчасово втратила Крим, проте Росія назавжди втратила українців і Україну
Справа в тому, що світові аналітики давно відзначають той факт, що Росія практично всю свою історію рухається врозріз зі світовим трендом, коли її соціально-економічна модернізація не впливає на стан суспільства і не стає основою для політичної демократизації. Аналітики відзначають трьохсотлітнє відставання Росії від світових тенденцій і від розвинених демократичних країн, яке всі її керівники від Петра I і до Микити Хрущова і Володимира Путіна намагалися і намагаються подолати, однак всупереч їхнім зусиллям соціально-політичний рівень країни відстає ще більше. І це протиріччя поглиблюється. Воно стало характерною рисою путінізму. І щоб хоч якось пояснити це відставання, російські філософи і політики винаходять теорії про «особливий шлях Росії», «особливу політичну місію» і т.д., але прийде час, коли це відставання стане критичним, пояснити і прийняти його стане неможливо, і світ не зможе далі терпіти порушення норм міжнародного права, варварська наруга Росії над власною конституцією, нехтування правилами міждержавних відносин, нормами демократії і прав людини, спроби представити відверту агресію і розв'язування війни, вбивства і державний тероризм як звільнення і захист «співгромадян», яким день тому виписали російські паспорти.
Після розпаду СРСР Росія мала один з кращих шансів стати цивілізованою країною, однак гібридна політична система, вибудувана в 2000-2013 роках, за словами авторів книги, придбала невиправдану схильність до гібридної зовнішньої політики. Книга видана в 2018 році, і ще не враховує останніх подій зі зміною «за бажанням народу» Конституції. Ми бачимо, як процес гібридизації зовнішньої політики перекинувся в середину країни і гібридизація внутрішньої політики призвела до узурпації влади, і створення фактичної загрози миру. Автори відзначають, що загроза миру була створена в 2014 році, проте сьогодні вона зросла до того рівня, що світ опинився над прірвою третьої світової війни і не може змиритися з перспективою самогубства людства і варварської розтрати продуктивних сил з вини Росії. Світ повинен виявитися сильнішим, розумнішим і справедливішим, ніж Росія.
У проміжку часу з 2000 до 2016 року, на думку авторів книги, концепція «русского міра» з умоглядної конструкції маргінальних філософських напрямків і окремих політиків перетворилася не тільки на вісь зовнішньої політики Росії, а й стала широким інформаційним контекстом, який виконує роль ментальних «скреп», служить мобілізації населення навколо відверто не демократичних, агресивних політиків, які потребують перегляду ролі Росії в геополітичній системі координат.
Кремль розпочав наступ на світовий порядок, який вже стабілізувався. Причому його зброєю став девіз Володимира Путіна про те, що немає такої країни Україна, немає такого народу українці, і його продовженням – гасло «Кримнаш», втілений в спробу анексії Криму і безапеляційну «прихватизацію» всієї історії Криму, всупереч історичним фактам.
Книга Станіслава Кульчицького та Лариси Якубової – фундаментальне історичне дослідження. Автори аналізують п'ять тематичних складових Кримського вузла в різні епохи. У розділі про домодерну історію Криму вони розглядають розвиток Криму з найдавніших часів до революції 1917 року, його перетворення військової силою Російської імперії з незалежної держави на відсталу, покинуту російську імперську глибинку.
Період з 1917 до 1920 року, час найінтенсивніших перетворень і пробудження кримськотатарського народу, коли Крим на короткий час стає фактично суб'єктом державотворчої регіональної політики.
Період з 1921 по 1991 роки – час знищення шансів на можливості гармонійного розвитку в складі Радянського Союзу, стагнація в довоєнний період, депортація кримських татар, передача Україні, період радянського відродження Криму в складі України.
В окремому розділі автори книги розглядають формування і розвиток «кримського питання» в українсько-російських відносинах, соціально-економічні обставини освіти АРК і перетворення його на «кримську проблему».
Остання глава – політичне та соціально-економічне становище Криму в лещатах «русского міра». З одного боку, Крим з своїми внутрішніми потребами як світова перлина не може перебувати в настільки обмежених умовах «сірої», ніким не визнаної зони. З іншого боку, «політичний та історичний час в Криму застиг»: відсутність круїзних лайнерів в портах, ізоляція санкціями, імітація міжнародних зв'язків та міжнародного співробітництва, демократія по-російськи, репресії за національною, релігійною, мовною ознаками, арешти і суди, політичні в'язні та захоплення заручників, відсутність свободи слова і права на мирні зібрання, на участь в суспільному житті – це політичний портрет сучасного Криму.
Спробою анексії Криму, вважають автори, Кремль довів, що постімперський розлом, що проявився в загибелі СРСР, про який думали, що він завершився, насправді триває. І в цьому полягає вирок Російської імперії, тому, що злам кордонів при окупації Криму дав поштовх цьому процесу і він буде тривати до зламу кордонів самої Росії. Тепер «Кримська проблема» вийшла далеко за межі російсько-українських відносин, з протистояння двох культур і двох соціально-економічних проєктів вона перетворилася в протистояння Росії всьому світу, констатують автори книги.
Росія, сама того не бажаючи, змінила концепт розвитку України. Якщо раніше, вважають автори книги, це було просто порівняння двох історичних проектів, пошук різних шляхів модернізації країни, то зараз це усвідомлена боротьба українського народу за свою суверенну національну державу, і «опір активно-агресивній формі архаїзації євразійського геополітичного простору під керівництвом Росії», в якому тепер бере участь не тільки Україна, а й значна частина інших пострадянських утворень, міжнародні організації, всі цивілізовані країни світу.
Уважне читання цієї книги дозволить читачам переконатися на підставі історичної логіки, що Росія до нинішнього часу зуміла налаштувати проти себе практично весь світ, і сама ж ліквідувала свої шанси витримати це протистояння. Якщо раніше Кримський вузол потрібно було терпляче розв'язувати, то тепер, коли світ відкидає політику диктатури військовою силою, що проводиться Росією, Кримський вузол має всі шанси бути розрубаним, і ... Росія від цього виграє, тому, що зараз розрубати його можна тільки шляхом перезаснування самої Росії на нових, цивілізованих підставах. Цей процес може дати можливість Росії почати ліквідацію фатального багатосотлітнього відставання країни від трендів світового розвитку. Але чи використає країна цей шанс чи ні - залежить вже виключно від неї самої і від російського народу.
Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
