«Прогрес за 25 років очевидний»: експерти про роль Конституції України та кримське питання

Конституції України 28 червня 2021 року минуло 25 років. Основний закон країни ухвалили в 1996-му депутати Верховної Ради другого скликання, вони працювали всю ніч із 27 на 28 червня – в цілому безперервно 23 години. До цього Україна протягом п'яти років жила за Конституцією УРСР, в яку було внесено низку правок.

Ухвалення Конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність. У десятому розділі основного закону зазначається, що «Автономна Республіка Крим є невід'ємною частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання». Голова Верховної Ради України Дмитро Разумков в недавньому інтерв'ю Радіо Свобода зазначив, що 28 червня – «не просто вихідний день, а день однієї з найкращих конституцій у Європі». Про ухвалення Конституції України в 1996 році та її кримські аспекти йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.

Кримський політолог Олександр Севастьянов розповів Крим.Реалії, що в конституційному процесі 1990-х саме статус Криму став підставою для низки конфліктів.

– До 1996 року в Криму вже змінилося дві конституції – 1992 і 1995 років, і обидві вони готувалися ще без будь-яких варіантів Конституції України. Тоді діяла Конституція УРСР з різними поправками. Звісно, різне трактування багатьох положень, багатьох норм було неминучим, і в принципі як таке поняття «Автономна Республіка Крим» трактувалося різними органами влади та різними рівнями влади по-різному. Тобто процеси розпаду Радянського Союзу і становлення державності в Криму та Україні відбувалися паралельно, і в цих процесах було дуже багато суперечностей і невідповідностей. Наприклад, у Криму писали «Республіка Крим», а в українських законах згадувалася «Автономна Республіка Крим», причому перше слово нерідко писали з маленької літери. Сама по собі автономія Криму дісталася в спадок Україні від Радянського Союзу.

Олександр Севастьянов вважає, що ці колізії українська і кримська еліти на той момент змогли вирішити «досить гідно» і без загострення.

– Різночитання стосувалися насамперед повноважень: наскільки окремий регіон може бути автономним, наскільки він має право користуватися особливими статусами. Звісно ж, кримська еліта в 1990-х роках була налаштована на те, щоб володіти не тільки особливим економічним статусом, а й політичним, із правом власної зовнішньоекономічної діяльності та взагалі міжнародної. Україна повинна була якимось чином привести це все в норму, але не пустити на самоплив. Все-таки українське керівництво бачило приклади конфліктів із регіонами в інших країнах: Абхазія – Грузія, Придністров'я – Молдова і так далі. Воно також не могло не реагувати на практику державного будівництва президента Юрія Мєшкова в Криму. Я вважаю, що десятий розділ Конституції України станом на 1996 рік був достатнім і оптимальним варіантом виходу з ситуації.

Український політолог, колумніст, публіцист Віктор Каспрук вважає, що при всіх суперечностях, якими супроводжувалося ухвалення Конституції України, цей документ вийшов вдалим і зіграв важливу роль в економічному розвитку країни.

– Були великі суперечності між партіями: ліві взагалі не сприймали Україну як незалежну державу і пропонували залишити навіть назву УРСР. Тому наша Конституція стала наслідком великого компромісу і сильного тиску з боку тодішнього президента Леоніда Кучми, який за всяку ціну хотів ухвалити основний закон у 1996 році. При всьому при цьому Конституція України стала однією з кращих у світі – а ось як вона виконується – це вже інше питання. Мені здається, те, що Україна, попри всі політичні проблеми та негаразди, намагається все-таки жити за Конституцією, – це великий плюс. Основний закон не тільки гарантує права українців, а й регламентує їхнє життя. Конституція дала народу надію на те, що в Україні щось можна змінити на краще, і що крок за кроком це станеться. Десь ми відступаємо, але прогрес за ці 25 років – очевидний.

Своєю чергою голова Кримськотатарського ресурсного центру, член Меджлісу кримськотатарського народу Ескендер Барієв зазначає, що кримські татари 25 років тому вирішили підтримати ухвалення Конституції, але з деякими застереженнями.

– У 1996 році ми активно працювали в Криму, організували форум на підтримку Конституції, для того, щоб наша країна стала правовою державою. У тій ситуації численні прокомуністичні сили були проти ухвалення цього основного закону. Ми підтримували те, що в цій Конституції була згадка про корінний народ і те, що його права повинні регулюватися окремими законами. Звісно ж, з десятим розділом ми були не зовсім згодні: взагалі, він суперечить навіть преамбулі, де чітко сказано, що Україна є унітарною державою. У такій державі не може бути автономії за адміністративним принципом, за територіальним принципом. Тут потрібно обов'язково вносити зміни та доповнення. В унітарній державі може бути національно-територіальна автономія у зв'язку з проживанням на якійсь території корінного народу.

Ескендер Барієв нагадує, що в 2017 році була створена робоча група при конституційної комісії для внесення змін саме в десятий розділ, щодо статусу Криму як національно-територіальної автономії кримських татар, однак зрештою законопроєкт із цими правками так і не був ухвалений Верховною Радою.

– Я думаю, що ми можемо прийти до цього поетапно. У першу чергу, нам потрібно хоча б виконати 92-ту статтю Конституції України, тобто врегулювати законодавчо питання з корінними народами та забезпечити їх правами. Президент України подав проєкт закону про корінні народи України до Верховної Ради, і ми сподіваємося, що найближчим часом цей документ буде ухвалений. Потім потрібно буде внести низку змін і доповнень до законів України, та до цього моменту й українське суспільство, і політичний істеблішмент, можливо, дозріють до того, що потрібно привести у відповідність і основний закон України. На мій погляд, це цілком актуально в рамках тієї ж «Кримської платформи». Наші партнери повинні бачити, що в країні є чітке бачення розвитку України та того, як будуть захищені права всіх категорій громадян нашої країни.

Згідно з Конституцією України, закон про внесення змін до неї може бути поданий до Верховної Ради президентом або не менш як 150-ма народними депутатами. Для того, щоб затвердити подібний закон, необхідні голоси не менше 300 із 450 парламентаріїв.

(Текст підготував Владислав Ленцев)