Доступність посилання

ТОП новини

Геннадій Афанасьєв: Побоювання


Ілюстраційне фото

Я не знав, як зустріне мене зона, хто зустрінеться всередині нещасливого барака, куди навіть бувалі арештанти бояться потрапити. Минуле продовжувало стояти за моєю спиною, тримаючи в руках занесену над головою гостро заточену сокиру. Укладена раніше угода зі слідством завжди маячила як червона ганчірка перед очима розлюченого бика. І всім було наплювати на те, що вона вже давно розірвана, а умови цієї угоди не виконані.

(Попередній блог ‒ тут)

Тортури, муки, знущання не є виправдаємо свідчень, даних проти невинних людей. Перед лицем завжди стояли погрози, неодноразово повторювані слідчим Федеральної служби безпеки Росії: «Тепер ти точно сядеш, у нас є досить проти тебе. Як ти будеш сидіти, залежить тільки від тебе. Або це життя буде в комфорті, з частими побаченнями, телефонами, або тебе будуть щодня гвалтувати твої ж співкамерники. Обирай!».

У будь-який момент ця сволота могла підіслати підконтрольних їм прихвоснів з-поміж арештантів, які спробували б розіграти наявну в них у рукаві карту мого минулого, й тоді невідомо, на чию сторону стала б маса. Адже все в тюрмі ‒ це словесне карате, до якого я ще був не готовий. Від того я так і нервував й хвилювався. Звичайно я знав, що рішення вже було ухвалене в мою користь раніше, але все ж мені катастрофічно не вистачало часу виявити себе і довести кожному, що я змінився й тепер готовий за правду та честь віддати своє життя.

Перебування в штрафному ізоляторі було зовсім не солодким, але одночасно грало мені на користь, тому що сам факт вертухайської немилості вже говорив сам за себе. Ставало очевидним, що, окрім одних лише страждань, мене нічого більше не чекає надалі... Непохитність, вірність своїм принципам і готовність боротися за своє заслуговує на повагу та підтримку.

Катастрофічно не вистачало часу виявити себе і довести кожному, що я змінився

Перебуваючи в ШІЗО, арештанти мають носити спеціальну робу, з нашитими на неї світловідбивачами й нанесеними написами, що свідчать про те, що власник форми є злісним порушником режиму утримання. Насамперед, на виході після доби покарання, відбувається переодягання з того загального, ледве живого ганчір'я в персональну робу, що видається при заїзді. Інших варіантів немає, одяг зі свободи суворо заборонений. Після зміни гардеробу, обнявши матрацну скрутку та захопивши вільною рукою баул, я вирушив услід за вертухаєм до свого нового будинку, бараку з суворими умовами утримання.

«Атасник» заголосив ще здалеку, повідомляючи всім і кожному, що до них наближаються люди в формі. Багато хто займається всередині камери далеко не дозволеними речами, якщо їх застукають, то чекати нічого доброго не слід. Тому такий завчасний крик дає час на те, щоб скинути все непотрібне для зайвих очей. Вартовий не замовкає до того часу, поки служива активність не вщухне.

Ось мене завели всередину. Стоячи на вході, я спостерігав, як коридор з обох боків заповнювався цікавими очима. Цікавість штовхала цілу сотню постояльців узяти участь у знайомстві з новачком. Не давши отямитися, до мене відразу ж підійшли кілька усміхнених людей, які взялися вітатися та, запропонувавши покласти сумки в сторону, повели до їдальні пити традиційний міцно-міцно заварений чорний дрібнолистовий чай ‒ «чифір». Звичайно ж, відразу посипалася незліченна кількість запитань на тему: «За що сидиш?», «Який термін?», «Як зараз хлопці в ШІЗО сидять?».

У багатьох присутніх за плечима накопичилося вже по десять років відсидки, частину з яких вони провели, не залишаючи ці злощасні стіни. Природно, кожен з них зголоднів за інформацією й найбільше на світі прагнув послухати історії про ті місця й тих людей, де, швидше за все, їм не вдасться побувати.

Дізналися про те, що я українець з окупованого Криму, та ще з відкритою антипутінською позицією

Коли місцеві зеки дізналися про те, що я українець з окупованого Криму, та ще з відкритою антипутінською позицією, то пожвавлення досягло свого апогею. Ніхто не починав сперечатися, не перебивав, а лише мовчки, але з незвичайним інтересом слухав. З цього ентузіазму та залученості ставало зрозуміло, що мене прийняли. Але по-справжньому відлягло, лише коли після чаювання двоє хлопців сказали, що їм щодо мене дзвонив мій земляк, вельмишановна особистість у тюремних колах, і просив подбати, щоб все у мене було в порядку. Я назавжди залишуся вдячний йому, бо може саме його своєчасна турбота й зіграла вирішальну роль у всьому моєму тюремному майбутньому. Важко повірити, але ще складніше заперечувати той факт, що коли стаєш на шлях добра й правди, то десь там нагорі все це не залишається непоміченим. У мене дивним чином все склалося так, як я навіть не міг мріяти.

Хлопці швидко показали мені, де й що є в нашому невеликому суворому бараку. Допомогли знайти вільне місце в каптьорці, щоб я розмістив там свої пожитки, й опісля запропонували розміститися на верхній койці ‒ «пальмі» в одному з ними спальному отворі. Звичайно ж, я погодився. Таким негласним чином з мене та ще двох арештантів утворилася так звана «сімейка», так звана група людей, які звуть один одного близькими, від того поділяють між собою й радості, й труднощі, що дуже важливо, одному допомоги чекати немає звідки. Такі сімейки легко визначити, адже вони завжди їдять за одним столом, тримаються разом на шикуваннях і замовляють продукти з дому або ларька не на себе самого, а на всіх одночасно. У таких людей завжди можна спитати поради й попросити допомоги. Мені ж дісталися досить досвідчені сусіди, що корінням проросли ще в далекі буремні дев'яності.

У бараку не заведено байдикувати, потрібно займатися суспільно корисною працею, й робити це постійно, інакше на такого арештанта почнуть поглядати й рано чи пізно стануть ставити запитання. Тому я досить швидко почав займатися юридичною писаниною, але цього виявилося недостатньо, тому, щоб ближче підтягнути мене до тюремних верхів, мені було запропоновано займатися виготовленням гральних карт, на що я з радістю погодився.

Так і закипіли мої арештантські будні в новому бараці з суворими умовами утримання.

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Всі блоги Геннадія Афанасьєва читайте тут

XS
SM
MD
LG