Доступність посилання

ТОП новини

Петро Кралюк: «Малоросійство від Нацбанку. Чому на 1000-гривневій купюрі вирішили зобразити Вернадського?»


Національний банк України (НБУ) з 25 жовтня вводить нову купюру номіналом у 1000 гривень. Такий крок особливо не тішить. Адже це свідчення знецінення гривні, яке спостерігаємо не один рік. Але не будемо про фінансово-економічні причини такого кроку. Поговоримо про культурно-ментальний аспект цієї події.

Адже купюри Нацбанку будь-якої держави – не лише фінансовий знак. Це також культурний символ. І зображення на них – важливий елемент культурної політики й політики пам’яті.

На купюрі номіналом 1000 гривень матимемо зображення Володимира Вернадського, котрий негативно ставився до самостійності України і якого доволі проблематично вписати в пантеон українських національних героїв. У цьому сенсі ця купюра випадає з шеренги банкнот, які ми мали до того часу і на яких були зображені особи, що стали символами української національної історії.

Вчений, російський ліберал, прихильник більшовизму й супротивник українського самостійницького руху

Безперечно, Вернадський – видатний вчений. Відомий як натураліст, що зробив вклад у мінералогію, радіогеологію, геохімію і біогеохімію. Він же розробив натурфілософське вчення про біосферу й перехід її в ноосферу. Знаний Вернадський і як теоретик та організатор науки.

Але це був учений, який переважно жив у Росії й працював на Росію. Він там народився (в Петербурзі), там і помер (у Москві). Щоправда, по лінії батька й матері Вернадський мав українські корені. Але вважав себе росіянином.

Певний час жив на українських землях – у дитинстві та в 1918–1921 роках, коли організовував і очолював Українську академію наук. Безперечно, українці мають бути вдячні цьому вченому за організацію академії. Хоча не він один творив цю інституцію. Були й інші вчені, які доклали чимало зусиль для її становлення – наприклад, Агатангел Кримський, котрого в нас, за великим рахунком, достатньо не поцінували.

Володимир Вернадський (1863–1945), один із засновників Української академії наук, дійсний член та її перший голова-президент (із 1918 року)
Володимир Вернадський (1863–1945), один із засновників Української академії наук, дійсний член та її перший голова-президент (із 1918 року)

Але це одна сторона медалі. Є й інша. Вернадський був не лише вченим, а й політичним діячем. В останні роки існування царизму належав до російської ліберальної партії конституційних демократів. У 1918 році пішов на співпрацю з гетьманом Павлом Скоропадським, погоджуючись організовувати Українську академію наук, проте відмовився приймати українське громадянство. Вчений був проти українського самостійницького руху, вважав, що Україна має стати частиною федеративної Росії. Навіть у питаннях культурної автономії українців демонстрував украй обережну позицію, був категорично проти відокремлення української культури від російської, виступав противником українізації, яка проводилася за часів визвольних змагань. Критично ставився до історичних праць Михайла Грушевського.

Вернадський пішов на співпрацю з більшовиками. Маючи можливість жити й працювати за межами більшовицької Росії, він цього не захотів робити. У нього можна знайти позитивні висловлювання про радянський устрій. І, схоже, в цьому він не кривив душею. Не даремно в 1943 році Вернадський отримав Сталінську премію. Звісно, такі премії давалися вченим не лише за наукові відкриття. Враховувалося також їхнє лояльне ставлення до більшовицької влади.

Так, маємо шанувати Вернадського як вченого, цінувати те, що він зробив для України, зрештою, пам’ятати про його українське коріння. Але чи варто з такого діяча робити національний символ, а його портрет зображувати на банкнотах?

Чи могла бути альтернатива Вернадському?

Представник Нацбанку Віктор Зайвенко на брифінгу, де йшлося про випуск купюри з портретом Вернадського, говорив, що остаточно це рішення ухвалило правління НБУ, консультуючись із Національною академією наук та Міністерством освіти і науки. Мовляв, розглядалися різні варіанти – Олександр Довженко, Микола Костомаров, Павло Скоропадський, Данило Галицький, Петро Конашевич-Сагайдачний. Але вибір на користь Вернадського, відзначив представник НБУ, був обумовлений тим, що наш банкнотний ряд прикрашений портретами видатних українців, але вчених серед них до цього часу не було.

Перепрошую, а Михайло Грушевський, зображений на 50-гривневій купюрі, не вчений? А Іван Франко, що красується на 20-гривневій банкноті? Щоправда, останнього знаємо передусім як письменника. Але ж його науковий доробок чималий і не до кінця осмислений. Чи для правління Нацбанку та його вчених консультантів гуманітарні науки – не науки?

Добре, нехай цим мужам захотілося зобразити на 1000-гривневій банкноті природодослідника. Невже важко було знайти вченого з відверто проукраїнською позицією, а не російського ліберала й симпатика більшовизму? Цікаво, чи чули вони щось про Івана Пулюя?

​Могли хоча б трохи поцікавилися біографією та здобутками цього фізика, електротехніка й винахідника, ім’я якого було достатньо знаним у вченому світі Європи в кінці ХІХ – на початку ХХ століть. Звісно, порівнювати здобутки Пулюя й Вернадського дещо проблематично, адже вони працювали в різних сферах. Однак Пулюя неодноразово відзначали європейські наукові інституції. Працював він у відомих навчальних закладах Європи. Саме Пулюй стояв біля витоків винаходу Х-променів, які зараз іменуються рентгенівськими. І якщо ми зараз розповідаємо про свій європейський вибір, то цей вчений мав би бути нам ближчий, ніж проросійський Вернадський. Для української культури Пулюй цікавий тим, що разом із Пантелеймоном Кулішем здійснив перший переклад Біблії українською мовою.

Однак, напевно, про цього видатного українського природодослідника правління НБУ та його вчені консультанти не відали. Як і не відали про політичні погляди й політичну діяльність Вернадського.

А, може, якраз і відали. Вернадський з його малоросійством, запереченням української самостійності, схоже, їм ближче, ніж Пулюй, який демонстрував свою українську позицію.

​Як би не було, але випуск 1000-гривневої банкноти із зображенням Вернадського дуже добре вписується в контекст того агресивного наступу малоросійства, яке бачимо нині. Це й намагання перейменовувати проспекти й вулиці, повертаючи їм старі радянські назви, це й прагнення відмінити Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», це й ігнорування окремими політиками та мас-медіа української мови. Тепер ще отримаємо символ малоросійства на банкноті. Чи не символічно?

Єдине тішить, що тепер «Вернадський наш». Правда, якась мала ця втіха.

Петро Кралюк, проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода

XS
SM
MD
LG