Доступність посилання

ТОП новини

«Система не віддає людей просто так»: генконсул України в Ростові-на-Дону ‒ про кримських політв'язнів


Генерального консула України в Ростові-на-Дону Тараса Малишевського знають багато українських ув'язнених, етапованих у це місто. Він регулярно відвідує українських громадян у СІЗО і приходить на судові засідання, кожного пам'ятає на ім'я, може розповісти про проблеми, з якими вони зіштовхуються, і називає їх не інакше як «наші хлопці». Тарас Малишевський займає цю посаду з червня 2018 року, називає консульство в Ростові-на-Дону наймасштабнішим з усіх українських у всьому світі й дуже пишається своїми колегами.

«Це просте питання на свободі, але в СІЗО все по-іншому»

‒ Тарасе Михайловичу, чи є в українських в'язнів, справи яких кваліфікують як політично мотивовані, серйозні скарги на стан здоров'я?

‒ Я нещодавно зустрічався з «алуштинською четвіркою», вони сказали, що тримаються, зі здоров'ям все нормально, скарг немає. Щодня зранку відвідує лікар, питає про стан здоров'я. Але є моменти, коли треба втручатися і наполягати. Наприклад, в ув'язненого Смаїлова (йдеться про Едема Смаїлова, фігуранта другої бахчисарайської «справи Хізб ут-Тахрір» ‒ КР) не було окулярів, розбилися. Зір там, звісно, псується, тому що дуже темно в камерах, і ті, кому 40-50 років, це дуже відчувають щодня. Тому нам вдалося домогтися відвідування окуліста. Кожен прихід лікаря, кожне питання здоров'я ‒ це час. Тому що спочатку приходить лікар, дає рецепт, потім мають бути куплені ці медичні препарати, в цьому випадку окуляри. Ними ж не забезпечать там. Їх треба купити, передати рідним або переслати, а ті, у свою чергу, вже передадуть необхідну річ. Тому місяць-півтора йде на всю цю процедуру. Окуляри для зору, здавалося б, просте питання на свободі, але все зовсім по-іншому відбувається в СІЗО.

‒ Чи змінилися умови утримання ув'язнених у зв'язку з пандемією коронавірусу?

‒ Коли їх вивозять до суду, тоді всі заходи щодо захисту мають застосовуватися. Від них я чую, що маски видаються, рукавичок не вистачає на всіх. Якщо ми читаємо статистику ФСВП Росії (Федеральної служби виконання покарань Росії ‒ КР) у Ростовській області, то випадків зараження коронавірусом не зафіксовано. Це, звісно, тішить, але розслаблятися не можна. Наприклад, в ув'язненого Нагаєва (Руслан Нагаєв, фігурант алуштинської «справи Хізб ут-Тахрір» ‒ КР) адвокат за призначенням, який міг перебувати від нього на відстані, можливо, метра, захворів на коронавірусну інфекцію. Про це ми дізналися під час судового засідання, і необхідно було зрозуміти, чи були у нього контакти з Нагаєвим. На щастя, не було. Адвокат зараз на карантині.

Тарас Малишевський
Тарас Малишевський

‒ В яких умовах зараз перебувають люди, які утримувалися у слідчих ізоляторах?

‒ Нещодавно був у Мусліма Алієва з ялтинської «групи Хізб ут -Тахрір». Так ось, у нього в камері холодно, незважаючи на те, що на вулиці +20. Сама будівля СІЗО дуже стара й сира. Зверху ремонт робиться, мабуть, але всередині дуже холодно. Я прийшов на зустріч у сорочці, а він у футболці, сорочці, светрі, зверху куртка. Ніби людину мені витягли з підвалу. Начальник колонії каже: «А вони усі в таких умовах. Ми нічого не можемо зробити. В усіх таке. Куди я його подіну?»

«Ви скажіть конкретно скільки ‒ ми відсидимо»

‒ Про що ув'язнені запитують вас найчастіше? Чи часто говорять про обмін і продовжують розраховувати на нього?

‒ Найпоширеніше запитання у кожного з них: «Як надовго ми тут?» Коли тобі ставлять конкретні запитання, що українська влада робить щодо нас, треба бути кришталево відвертим із хлопцями. Якщо ти починаєш говорити неправду або уникати відповіді, вони відразу це бачать. Там усі відчуття настільки оголені, що вони розуміють усе відразу.

Ті хлопці, які недавно (в ув'язненні ‒ КР), у них жевріє надія і віра в те, що вони скоро вийдуть звідти. Я можу посилити їхню віру й надію, тому що у мене є факти. Нещодавно президент України Володимир Зеленський зустрічався з Мустафою Джемілєвим, Рефатом Чубаровим і низкою представників кримськотатарської громади. Є факт, що Еміне Джеппар стане першим заступником міністра закордонних справ. І коли я кажу нашим хлопцям: «Хто, як не вона, на міжнародних майданчиках говоритиме про ту проблематику, яка є», вони, звісно, надихаються тим, що про них говоритимуть міжнародним партнерам, доноситимуть цю інформацію, розповідатимуть, що відбувається, впливатимуть через ці майданчики на Росію.

Тарас Малишевський (у центрі) після суду в Ростові-на-Дону
Тарас Малишевський (у центрі) після суду в Ростові-на-Дону

‒ Наскільки позитивно сприймають ваші слова фігуранти справ, які сидять у СІЗО вже декілька років?

‒ На жаль, не виходить така ж позитивна розмова з тими хлопцями, які сидять уже четвертий рік. Їх шестеро, це ялтинська «група Хізб ут-Тахрір»: Арсен Джеппаров, Рефат Алімов, Інвер Бекіров, Муслім Алієв, Вадим Сірук, Емір-Усеїн Куку. Чотири роки вони вже за ґратами, тому мої слова такого враження на них не мають. І їхній термін ще не почався. Наприклад, у Мусліма Алієва 19 років колонії суворого режиму, у Бекірова 18 і так далі. Я можу Емірові-Усеїну принести теку з документами і показати, що відпрацьовують мої колеги в Женеві, на засіданнях ООН з прав людини. Тільки щодо нього ухвалюються окремі резолюції, окремі звернення. Робота триває, але, на жаль, вони поки ще там, за ґратами. Причому вони відкрито говорять: «Ви скажіть скільки ‒ ми відсидимо. Тільки не кажіть, що ми завтра вийдемо, не давайте марних надій». І просять про дві речі: працювати заради таких же, як вони, незаконно засуджених, і підтримувати їхні сім'ї. Останній посил найбільш потужний, тому що вони дуже хвилюються за своїх близьких.

‒ Чи беруть консули участь в обмінах ув'язненими?

‒ Тут уже робота за межами нашої компетенції. Наша робота перш за все тут, на землі, в Ростові. Ми можемо входити в цей сегмент на останній стадії. Безумовно, ми готуємо списки, передаємо в Київ всю інформацію, що стосується кожного з наших громадян, які чекають звільнення і повернення до своїх родин, в Україну.

Що означає на останній стадії? Рік тому, наприклад, дуже приємно було викреслити з цих списків Володимира Присича («справа «українських диверсантів», був затриманий у Криму. Під час судового засідання Присич повідомив, що обмовив себе під тортурами, його засудили до трьох років позбавлення волі. 16 серпня 2019 року Володимир повернувся в Україну ‒ КР), побачити його фотографію в Києві, де він особисто показує на стіну, де є його ім'я як того, хто переслідується за політичні погляди. Коли він виходив із в'язниці, ми долучилися. Дали йому телефон, супроводжували його до перетину кордону.

Ця система не віддає людей просто так, це тільки в голлівудських фільмах таке. Ця система до останнього триматиме і тільки на кордоні передасть. Ми контролювали цей процес і були дуже раді, що він повернувся на територію України, де його зустрічав брат. Павло Гриб тут був триваліший час, потім він потрапив у число тих 35-ти осіб, які повернулися в Україну. Але що стосується переговорів із Росією, ми тут не причетні до процесу у прямому розумінні цього слова.

«Російська судова система і система ФСВП не можуть домовитися між собою»

‒ Чи траплялося так, що вас як українського консула не пускали до кримського ув'язненого, аргументуючи це тим, що він більше не є громадянином України, а має громадянство Росії?

‒ Це одне з важливих питань, з якими ми зіштовхуємось у щоденній роботі. На рівні судочинства ця проблема вже не виникає. Про українське громадянство своїх підзахисних говорять адвокати на кожному засіданні і наполягають на тому, щоб це внесли в протокол. Суди це приймають.

Найбільша проблема виникає, коли вони вже є засудженими за російським законодавством і потрапляють у колонії як громадяни Росії. Тобто система ФСВП не визнає їх громадянами України. Я як консул, який приїхав до своїх громадян, не можу потрапити в колонію як консул. Що говорить система ФСВП на наші запити? Ви до них можете приїхати, але вони громадяни Росії, і приїзд консула України ‒ це нонсенс. Тому ви можете їх провідувати як звичайний відвідувач. Але тут постає інше питання: у хлопців таких відвідувань тільки чотири на рік. Звісно, у першу чергу це рідні: дружина, мама, діти. І якщо вони зайшли за квоту цих побачень, рік на відвідування закрився. Тому, коли ми хочемо відвідати когось із наших хлопців, я телефоную їхнім рідним і питаю, чи можемо ми забрати чергове побачення, яке дається один раз на три місяці.

Так було на початку березня з Володимиром Дудкою («справа «українських диверсантів», засуджений на 14 років колонії суворого режиму, відбуває покарання в колонії №11 Ставропольського краю Росії ‒ КР). Я питав його сина, чи планує він приїхати до батька. Побачення було заплановане на квітень, ми не поїхали. Але якби можна було передбачити цю ситуацію, що склалася з коронавірусом, звісно, відвідали б Володимира. А так і Ілля (син Володимира Дудки ‒ КР) не зміг до тата потрапити, і ми не поїхали.

Підсумовуючи все сказане, ще раз повторю: так, це проблема. Система ФСВП не розглядає кримських політв'язнів як громадян України. Для них це – громадяни Росії, які вивезені з Криму та засуджені на території Росії. Коли людина затримана і вона під слідством, то слідчий дає дозвіл, коли вона підсудна, то суд дає дозвіл. Це різні інститути, різні гілки влади. Складається відчуття, що судова система Росії та ФСВП банально не можуть домовитися між собою.

‒ 18 травня, у День пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу, ви зі своїми колегами відвідали декілька кримських татар, яких звинувачують в участі в «Хізб ут-Тахрір». Тоді ви сказали, що вам важливо бути в цей день із цими людьми. Чому і про що говорили?

Тарас Малишевський піднімає кримськотатарський прапор на території посольства
Тарас Малишевський піднімає кримськотатарський прапор на території посольства

– Я вважав, що це дуже важливо, в першу чергу для мене, віддати данину поваги й одночасно розділити той біль, який у них у душі. Для мене, українця з Наддніпрянщини, сім'я якого пережила Голодомор. Я думаю, що це той же біль, як для будь-якого кримського татарина 18 травня 1944 року. Тому я намагався максимум у цей день відвідати наших хлопців. До обіду я був у Ростові, а після обіду поїхав до Таганрога до Мусліма Алієва, потім ще заїхав у Шахти до Арсена Джеппарова (фігурант ялтинської «справи Хізб ут-Тахрір» ‒ КР). Скільки ми могли, ми охопили відвідуванням. У кожного з них своя історія. За живе бере. Наприклад, з Енвером Омеровим (фігурант білогірської «справи Хізб ут-Тахрір» ‒ КР) я зустрічався ще під час засідання в суді. Він приїжджав як слухач, підтримував інших хлопців. А зараз він по той бік ґрат, підсудний. Він мені розповідав свою історію, історію своєї сім'ї, коли бабуся з його батьком і родиною була депортована, а його дід у той час був на фронті, він загинув, і де саме, він не знає. Це трагічні, драматичні історії. Або сім'я Емір-Усеїна Куку, яку вивезли на Урал, і вони тікали звідти. Його двоюрідний дід загинув у болотах біля якогось уральського містечка, тому що він не зміг вибратися з трясовини. Ці історії беруть за душу.

XS
SM
MD
LG