У передчутті нової Ялти…
Сімдесят п’ять років тому в Ялті зібралися очільники держав антигітлерівської коаліції, аби домовитись про повоєнний устрій світу. Цей світ мав бути поділений між «великими» державами. Частково – на сфери впливу, частково – на окупаційні зони.
Трамп, який мріє «повернути Америці колишню велич», ностальгує за тим самим світом, що й володар Кремля
Там, у Ялті, без українців вирішували, кому належатиме повоєнний Львів. Без поляків – де проходитимуть кордони повоєнної Польщі та як формуватиметься її повоєнний уряд. Без німців вирішували, розділити постнацистську Німеччину на кілька окремих країн чи тільки – на кілька окупаційних зон. Без французів – чи бути Франції серед країн-переможців.
Тоді ж майбутні переможці домовились, що всі держави повоєнного світу будуть рівними, але деякі – рівнішими за інших, і саме вони стануть постійними членами Ради безпеки ООН, які вирішуватимуть світові справи. Три великих старці (усім було значно за 60) кроїли світ під себе…
У цьому ялтинському світі знайшлося місце для Української СРСР серед держав-засновників ООН і не знайшлося місце для вільної української держави. «Великі», справді суверенні держави, мають право вирішувати долю «маленьких» країн, причому згода останніх не обов’язкова – головний принцип Ялти. По-суті, це логіка імперій, хоча офіційною імперією серед учасників конференції була лише Велика Британія…
Усе, що робить Путін щонайменше від часу нападу на Грузію, – намагання повернути світ до ялтинської логіки. «Великі» держави мають право вирішувати долю маленьких країн. Світ має бути поділеним на зони відповідальності та сфери впливу. Політичні домовленості між «великими» важливіші за міжнародне право.
Спротив українців – наче кістка в горлі не тільки у Путіна
Спротив українців цій імперській логіці – наче кістка в горлі не тільки у Путіна. Трамп, який мріє «повернути Америці колишню велич», ностальгує за тим самим світом, що й володар Кремля. Quid pro quo («я тобі – ти мені») – універсальна формула міжнародної політики нинішнього господаря Білого дому. Якщо він переобереться на другий термін (а невдалий імпічмент, ініційований демократами, тільки підсилив його шанси на другу каденцію), навряд чи щось зупинить Трампа від спокуси другої Ялти.
Суспільний запит на мир за будь-яку ціну, який домінує в українському суспільстві, – це ностальгія по «єгипетському рабству»
У рік «Брекзита» (перший прецедент виходу держави з ЄС за понад 60 років існування європейських спільнот), виборів у США (що можуть стати найбільш доленосними з часів Великої депресії та Нового курсу) та 75-річчя перемоги над нацизмом Путін робитиме все, аби довести, що світ має повернутись до ялтинської логіки. Успіхи росіян у Сирії, присутність у Лівії, утримання Мадуро при владі у Венесуелі та неможливість вирішити український конфлікт без доброї волі Кремля наче ставлять світ перед фактом: світопорядок мають визначати не правові норми, статути ООН чи міжнародні суди, а баланс інтересів «великих» держав. На жаль, представники «великих» усе більше готові дослухатися до логіки Путіна…
Аби вижити, не перетворившись на «зону відповідальності» чи «сферу впливу», в нас залишається обмаль часу. Суспільний запит на мир за будь-яку ціну, який домінує в українському суспільстві, – це ностальгія по «єгипетському рабству». Щоб вижити і не стати розмінною монетою у чужій грі, ми вже маємо мобілізуватись і починати боротись за владу. Для ветерансько-волонтерської спільноти це без перебільшення справа виживання. Хто не вірить, може почитати про долі вояків ЗУНР, УНР, УПА та інших повстанців часу визвольних змагань. Смерть у бою була чи не найкращим виходом із безвиході поразки.
Справа Шеремета – це гучний дзвоник для всіх, хто не оглухнув… До Парижу Зеленського запросили, бо там насправді нічого не вирішувалось. Там де «великі» вирішуватимуть долю України, його не запросять. І нас також. Така логіка нової Ялти.
Маємо готуватись до неї, аби вчергове не втратити здобуте такою великою ціною...
Геннадій Друзенко, волонтер, експерт-міжнародник
Оригінал тексту – сторінка у Facebook
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
