Як відбувалися перші години і дні російського вторгнення на півдні України? Чому стрімкий наступ армії РФ став успішним і вже 26 лютого українська армія з Херсонщини відступила до Миколаєва? Як прорвалися через Олешківський та Антонівський мости? Про все це журналісти проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії розпитали командира танкової роти 59-ї бригади імені Якова Гандзюка Євгена Пальченка.
«Завдання було – перекрити міст через канал»
Ми зустрілися з Євгеном Пальченком на Миколаївщині. Після його розповідей про перші дні війни, про бойові завдання, які він виконував, не віриться, що Євгену 23 роки. Він – старший лейтенант, командир танкової роти 59-ї бригади імені Якова Гандзюка.
Пішов, підняв усіх своїх, зібрав людей, сказав: беремо усі необхідні речі, сідаємо і їдемо до танків
Євген родом з Вінничини, село Ометинці, Гайсинська громада. Закінчив Національну академію сухопутних військ гетьмана Петра Сагайдачного. Одразу після випуску був два тижні на Яворівському полігоні, потім виїхав на ротацію у місто Бахмут Донецької області.
24 лютого 2022 року було його перше бойове зіткнення з противником. Ось як він згадує той ранок.
«Перед тим, 23 лютого був важкий день, ми цілий день були в районі розташування бойової техніки. Працювали, завантажували, усували недоліки техніки, постійно підвозили боєкомплект. Повернулися о пів на першу ночі. Почалося десь так о пів на п’яту. Всі в наметовому містечку бігають, метушаться, тривога. Я сплю далі, втомлений такий, думаю, яка тривога, не вірю. Вже за двадцять п’ята я почув, що пролунав вибух. Пішов, підняв усіх своїх, зібрав людей, сказав: беремо усі необхідні речі, сідаємо і їдемо до танків».
Завдання було – перекрити міст через канал, щоб противник зі сторони Нової Каховки не вийшов нам у фланг
Прибувши до танків, Пальченко отримує завдання – висунутися вглиб, ближче до перешийку з Кримом. І в цей момент на них налітає авіація РФ, згадує Євген. Дві бомби влучають в машини, які вантажили майно підрозділів. Згорає кілька наметів. Дорогою до перешийка наказ змінюють. Євгена і ще шість танків командир бригади відправляє на захист мосту в район Нової Каховки.
Я дав команду на відкриття вогню
«Командир батальйону каже мені: «Пісня», бери шість танків і висувайся туди. Будеш старшим». Була здійснена дозаправка по літрів триста, я розумів, що це нічого для танка. Завдання було – перекрити міст через канал (Північно-Кримський – ред.), щоб противник зі сторони Нової Каховки не вийшов нам у фланг. Щоб виграти час, щоб змогла відтягнутися бригада, яка була ще далі, на самому перешийку».
Зробивши марш від села Нова Маячка до села Сергіївка, танки під керівництвом Пальченка займають оборону. І знищують на мосту російські танки.
«Я дав команду на відкриття вогню. Був підбитий танк, він був на мосту, він там зупинився, і противник далі просто відтягнувся, заховався. Ми їхньою знищеною технікою перегородили міст».
Зелений коридор для виходу бригади з оточення
Було завдання – прорвати противника і закріпитися з тієї сторони, здійснити зелений коридор для виходу бригади
В цей час російська армія оточує підрозділи ЗСУ біля Олешок Херсонської області. І танки Пальченка з Сергіївки перекидають на захист Антонівського мосту, бо противник там вже закріпився.
«Мені дзвонить начальник штабу танкового батальйону майор Єгоренко, говорить: «Пісня», йди звідси, давай до нас, в Олешки. Ми вже тут в кільці, тут вже авіація, ми стоїмо в колоні на виході, з тієї сторони мосту вже іде противник».
Перед Антонівським мостом є ще один міст, менший – Олешківський. Євген Пальченко отримує завдання – здійснити прорив цього мосту.
Вони просто йшли, як на м’ясо
«Було завдання – прорвати противника і закріпитися з тієї сторони, здійснити зелений коридор для виходу бригади. Проїжджаємо перший міст (Олешківський міст – ред.), попереду був блокпост поліцейський, там вже був знищений танк нашої першої роти. Рухаємся далі. І з правої сторони на мене висувається жива сила противника з протитанковими засобами. Довго не думаючи, відкрив вогонь, вони попадали, знищено. Так просто, легко, вони просто йшли, як на м’ясо. Ніякої тактики, просто стали в повний зріст і пішли на мене».
Відбиваючи противника, Євген з трьома танками просувається до Антонівського мосту, з боями вони проривають російську оборону.
Візьмеш міст, зробиш мені доповіді, і щоб колонна почала виходити
«Проходимо далі, зліва йде жива сила противника, знову всі з протитанковими засобами, всі націлені на мене. Довго не думаючи, розстрілюю їх з НСВТ (НСВТ – радянський 12,7-мм великокаліберний кулемет – ред.), і всі просто падають. Позаду мене рухалися ще три танки. Противник тікав, відходив, і вже решта моїх танків знищували їх усіх. Не треба було приходити на нашу землю».
Танки не зупинялися, йшли на малих обертах і вели бій на ходу, розповідає Євген.
Колона нашої бригади виходила годину часу
«Командир батальйону каже: візьмеш міст, зробиш мені доповіді, і щоб колонна почала виходити. Ми виходимо на цей міст (Антонівський міст – ред.). На третій чи на четвертій передачі, просто на всіх парах по цьому мосту пролітаємо. Ніхто не розумів, може, він замінований, може, ні, може, там противник. Ми приїжджаємо. І бачу: спереду стоїть артилерійська гармата 252-міліметрова і дивиться на мене. «Шева» приближає і каже: «Командире, там немає живих, людей там немає. Тоді не будемо витрачати боєприпаси, наші артилеристи будуть їхати назад і заберуть її».
Ось на відео, яке зняли місцеві жителі, гармата, про яку розповідає Євген.
«Було видно, як вдень просто». Вночі Росія здійснює авіаналіт на міст
Три танки під командуванням Пальченка займають оборону Антонівського мосту. З оточення тоді вийшли близько двох тисяч українських військових разом із технікою.
Міномет починає нас накривати, просто все небо світилося
«Вилажу з башти, бачу, що колона нашої бригади виходила годину часу. Колона бригади з усією технікою йде по мосту – автомобільна техніка, «бардаки» (машини БРДМ – ред.), піхота, «300-х» вивозять, «200-х», всі машини забиті, хто пішки, хто як, хто на бензовозах зверху сидів, і всі виходять з оточення».
В ніч з 24 на 25 лютого армія Росії здійснює авіаналіт на Антонівський міст, скидають авіаційні бомби. Євген розповідає, що по них стріляли зі всіх видів зброї. І на його очах гинули його бойові товариші.
Зліва піднімається людей 50-100, там просто ось так бугор ожив
«Починають стріляти, міномет, ДРГ противника (ДРГ – диверсійно-розвідувальна група – ред.) вилазить з лівого бугра, з-під заправки. Міномет починає нас накривати, просто все небо світилося. Було видно, як вдень просто. І біля лейтенанта покійного «Бобра», він там загинув, падає авіаційна бомба 250-кілограмова, вона вибухає. Його екіпаж відтягнувся, пересіли з десантниками на інший танк і вийшли з-під бою».
Шквальний вогонь був по командиру батальйону, згадує Євген Пальченко. Його помітили, бо він віддавав команди по радіозв’язку. Пальченко в цей час був у 150 метрах від свого танка.
«Пісня», прикрий, зліва – противник, по мені веде вогонь
«Я розставляв танки, ставив завдання, до свого танка мені було метрів 150. Я бачу, зліва піднімається людей 50-100, там просто ось так бугор ожив. Просто піднялися, з кулеметами, автоматами, РПГ (РПГ – ручний протитанковий гранатомет – ред.). Я не знаю, просто дивом не попало. Я закидаю автомат за спину, бачу свій танк, в мене теж була радіостанція, кричу своєму механіку: «Пірожок», запускай! І біжу просто ось так напряму до танка на всіх парах. Така шокова ситуація, відчуття, що ця дистанція – як три секунди. Я вже почав все розуміти і сприймати, навколо ситуацію, коли був у танку і намагався шоломофоном попасти в тангенту».
«На міст – на міст, завдання ніхто не обговорює»
Пальченко прикриває командира батальону, зв’язку вже не було, сили противника переважали і ротний отримує наказ – відійти від Антонівського мосту.
Зупиняються чотири машини без солярки, вони глохнуть, і залишається три танки
«Командир батальйону мені каже: «Пісня», прикрий, зліва – противник, по мені веде вогонь. Перед тим було попадання в мій танк і вийшла з ладу система наведення. Ми отримали завдання – відійти від мосту, бо шквальний вогонь, немає управління, зв’язок наш весь лежить. Відтягнутися назад, зробити перегрупування, дивитися, хто вцілів, яка техніка вціліла і які далі наші спроможності».
З-під бою відтягнулися вісім танків разом з десантниками, перегрупувалися і закріпилися біля села Молодіжне. І отримують новий наказ від командира військової частини – повернутися на Антонівський міст, згадує Євген Пальченко.
Залишаюся я і сім танків. Знову отримую завдання – повернутися на цей міст
«На міст – на міст, завдання ніхто не обговорює. Вертаємося на міст і, буквально проїжджаючи метрів 500, зупиняються чотири машини без солярки, вони глохнуть, і залишається три танки. Моя машина, командира батальйону і ще одна машина. І ми починаєм рух на цей міст, я знову йду першим. Переді мною падає бомба ФАБ-250 (FAB-250 – 250-кілограмова авіаційна бомба радянської розробки з фугасною боєголовкою – ред.), вибухає, білий спалах. Командир батальйону відкриває вогонь по лівому флангу, де вже був противник. А справа – я дізнався на другий день, що там була наша 80-та бригада і вже вела бій з противником, який був на правому фланзі».
Євген бачив, як в машину командира батальйону влучила протитанкова ракета і ще чотири акумулятивних снаряди з РПГ. Танк загорівся, поки відходили назад, вогонь загасили. Весь екіпаж врятувався. І командир батальйону отримує завдання – відійти і зробити перегрупування.
Якби ви не прийшли, нас би там просто змелиБоєць 80-ї бригади в розмові з Пальченком
«Командир батальйону йде, залишаюся я і сім танків. Знову отримую завдання – повернутися на цей міст. Завдання – знищити противника та закріпитися. Знову вертаюся, знову роблю постріли, знову по мені відкривають вогонь, починаю розвертатися – і мені в танк прилітає ззаду в коробку кумулятивний боєприпас, і права коробка перестає повертати. Все, я можу повернути тільки вліво. І так я воював ще до 26 лютого до вечора, доки мій танк не знищили».
Через кілька днів Євген зустрів військового з 80-ї бригади, який дякував танкістам, що вони кілька разів поверталися на міст і приймали бій.
Піхота відтягується, ми теж відтягнулися, закріпилися в районі Молодіжного
«Він каже: хлопці, якби ви в цю ніч не прийшли до нас, нас би там всіх поховали б. Їх там настільки було переважаючої сили. Якби ви не прийшли, нас би там просто змели».
«Відходь в район Миколаєва, переважаючі сили на тебе йдуть»
В ніч з 24 на 25 лютого танки Пальченка заправляють, і вони закріплюються в районі перед Антонівським мостом. Тільки зайняли ангар в районі ферми – і знову прийняли бій. Противник був у трьохстах метрах і відкрив вогонь по цьому ангару.
Всі приціли, всі прибори наведення знищені. Танк був сліпий
«На три танки падає дах. Бетонний, дерев’яний і метал. Кажу: запускаємось, виїжджаємо. Дах лежить і з-під нього виїжджає три танки. Відкриваємо вогонь по противнику. Бачу, що піхота відтягується, ми теж відтягнулися, закріпилися в районі Молодіжного».
Два танки Пальченка разом з піхотою залишаються біля Молодіжного, а він отримує наказ разом з 80-ю бригадою вийти в район Інженерного, ближче до Херсону. Тримати там оборону, щоб противник не міг вийти через Антонівський міст.
По рації Євгену Палченкові повідомляють, що на два його танки біля Молодіжного йдуть переважаючі сили противника, і він повертається до своїх.
Перед очима – біле світло, я кажу екіпажу: «Ми горимо – виходимо з машини»
«Моїх два танки стояли трохи в бугрі, а противник вийшов на них зверху, зліва і справа. А я їх об’їхав і дав команду: «Відтягуйтесь, я вас прикриваю». 29-та машина веде вогонь і їй прилітає в «башню», починає відтягуватись – знову прилітає в «башню», зносить НСВТ (НСВТ – радянський 12,7-мм великокаліберний кулемет – ред.), всі приціли, всі прилади наведення знищені. Танк був сліпий. Механік міг ним ще їхати, тільки він ще бачив. Другий танк починає відтягуватись, йому прилітає в «гусянку», танк роззувається. Бій він вести може, але продовжувати рух не може. І навідник, Вінниченко, також покійний, він каже своєму екіпажу, командиру танка: йдіть, я вас прикрию. Вони, я бачу, вилазять з «башні» і починають бігти в бік Херсону».
Навідник Вінниченко веде бій, поки у нього не закінчився боєкомплект. З іншої сторони Пальченко з чотирма танками йому допомагає. Євген отримує завдання – висуватися до району Чорнобаївки. І за кілька годин командир військової частини наказує Пальченку відходити до Миколаєва.
Ми їх скоро виженемо, зараз хлопці трохи відпочинуть – і ми заберемо свої території назад
«Відходь у район Миколаєва, там переважаючі сили на тебе йдуть. Я кладу тільки слухавку, сідаю в «башню» і спостерігаю з правого боку десять 72-ок противника (Т-72 «Урал» – основний бойовий танк, розроблений в СРСР — ред.) з механізованою ротою, я тільки кажу в радіостанцію: «Противник – справа, вогонь!». І мені в «башню» прилітає, у вухах починає дзвеніти, перед очима – біле світло, я кажу екіпажу: «Ми горимо – виходимо з машини». Я тільки пам’ятаю, виліз з «башні», контужений, все, що встиг: рюкзак ось так взяти і перекотитися з цього танка».
Чотири танки, які залишилися з Євгеном, відкривають вогонь, російські військові відступають. І це дає можливість їм висунутися до Миколаєва. Це було ввечері 26 лютого.
Відступивши до Мішково-Погорілового Миколаївської області рота Пальченка знову приймає бій. Аналізуючи вже у червні події початку березня, Євген каже, що саме під Миколаєвом армія РФ отримала гідну відсіч. Противник не зміг просунутися далі, бо ЗСУ зайняли міцну оборону.
Каже, що, на відміну від перших днів війни, зараз «з тієї сторони вже працюють досвідчені хлопці». На запитання, чи можна звільнити південь України, каже, що це треба зробити.
«Це треба зробити, я вважаю, вийти на кордони, які були 2014 року. Ми їх скоро виженемо, зараз хлопці трохи відпочинуть – і ми підемо і заберемо свої території назад. Так, нам допоможуть закордонні наші партнери. Чекаємо на це озброєння, подивимось, що вони нам дадуть. І ми заберемо свої території назад».
23-річний танкіст з Вінниччини Євген Пальченко отримав орден «Золота Зірка», йому присвоїли звання Героя України.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
