Військова прокуратура, Генштаб, генерали Муженко і Хомчак, очевидці – про «Іловайський котел»

До 5-ї річниці розстрілу українських бійців у «Іловайському котлі» Радіо Свобода записало інтерв’ю із тогочасним начальником Генштабу ЗСУ генералом Віктором Муженком і тогочасним командувачем сектора «Б», теперішнім начальником Генштабу генералом Русланом Хомчаком, а також зібрало відеофакти, свідчення учасників подій, дані Генштабу ЗСУ, звіти слідства Військової прокуратури України та Управління верховного комісара ООН з прав людини.

Що сталося?

Як встановило слідство 29 серпня 2014 року «за безпосередньою вказівкою та наказом командування Генерального штабу Збройних Сил РФ російські військовослужбовці впритул розстріляли з важкого озброєння колони українських військових, разом із трьома полоненими російськими десантниками».

У так званому «зеленому коридорі», начебто організованому за наказом президента Росії Володимира Путіна для виходу українських бійців із оточення в районі Іловайська, того дня:

– були вбиті 366 українських воїнів,

– 429 отримали поранення різного ступеня тяжкості,

– 300 потрапили у полон,

– Збройні сили України понесли значні втрати озброєння і військової техніки на суму майже 300 мільйонів гривень.

Чому так сталося?

Генеральний штаб Збройних сил України про події напередодні та безпосередньо 29 серпня 2014 року під Іловайськом повідомляє наступне:

«Президент РФ Володимир Путін запропонував надати українським підрозділам в Іловайську «зелений коридор» для виходу з оточення. Але близько 22.30 перший заступник начальника Генерального штабу ЗС РФ генерал-полковник Микола Богдановский повідомив, що умови змінюються: вихід можливий без зброї та важкого озброєння. Ці умови були відхилені як такі, що становлять великий ризик для наших військових. Це рішення було доведене до відома керівника сектора «Б».

Вихід (прорив) був запланований на 3-тю годину ночі, але (за поясненнями керівника сектора «Б», з урахуванням, що не всі вчасно зібралися), вихід був перенесений на ранок.

В подальшому, була досягнута домовленість керівництва сектору Б з представниками збройних сил РФ про вихід з технікою та зброєю. Переговори про умови виведення наших військ за дорученням керівника сектора Б вів начальник розвідки оперативного командування «Південь» полковник Олександр Штурко з офіцером підрозділу Повітряно-десантних військ ЗС РФ з позивним «Клен», який, в свою чергу, спілкувався із керівництвом своєї військової частини».

За командою «БУРАН-555» керівника сектору Б генерал-лейтенанта Руслана Хомчака о 04.45 29 серпня розпочався запланований вихід українських підрозділів, які блокували та зачищали Іловайськ, на рубіж Многопілля – Агрономічне. На визначений рубіж підрозділи прибули протягом 07.00-07.30.

О 6 ранку до села Многопілля прибув російський бронетранспортер, де офіцер Повітряно-десантних військ ЗС РФ повідомив начальнику розвідки оперативного командування «Південь» полковнику Олександру Штурку, що умови змінені і російська сторона дозволить вихід українських підрозділів за одним маршрутом, без зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки.

Офіцери ЗС РФ неодноразово відтягували час проходу через так званий «зелений коридор». Лише потім стало відомо, що цей час був потрібен ЗС РФ для інженерного облаштування засідок, з яких розстріляли наші колони.

Зрештою, російське командування підтвердило вихід сил АТО з зачохленим озброєнням. За цей час підрозділи збройних сил Російської Федерації зайняли вигідні позиції та під час виходу, і впритул розстріляли колони українських військ, які виходили з Іловайська.

Одночасно керівництво АТО задіяло літаки для ураження супротивника. В ході нанесення ударів один український літак був збитий. Льотчик катапультувався. Завдяки героїчним діям української авіації, командування отримало координати районів розташування російських військ, і по них було нанесено ураження артилерією сил АТО».

Головна військова прокуратура Україна у своєму звіті від 29 серпня 2018 року про результати розслідування подій у Іловаську, «відповідно до результатів слідства та висновків судових експертиз», повідомляє, що «настання тяжких наслідків у вигляді загибелі українських військовослужбовців та втрати озброєння і військової техніки у районі м. Іловайськ Донецької області перебуває у безпосередньому причинно-наслідковому зв’язку з діяннями ЗС РФ, якими 23-24 вересня 2014 року здійснено віроломне вторгнення на територію Донецької області та віроломне вбивство українських воїнів».

Це відбулося на тлі таких «ключових факторів» як:

– низький рівень боєготовності та боєздатності Збройних Сил Україн;

­– численні факти дезертирства, самовільного залишення місць несення військової служби та невиконання наказів начальників серед особового складу в українській армії у той період;

Щодо дій Генштабу ЗСУ та керівництва АТО, військова прокуратура зробила висновок, що «окремі помилки керівництва АТО під час планування та проведення військових операцій не перебувають у прямому причинно-наслідковому зв’язку з настанням тяжких наслідків – загибелі українських військових та втрати озброєння і військової техніки».

Що каже генерал Руслан Хомчак?

Начальник Генерального штабу Збройних сил України генерал-лейтенант Руслан Хомчак, тогочасний керівник сектору Б, в інтерв'ю Радіо Свобода відповідав на запитання журналіста проекту «Донбас.Реалії» Левка Стека, який працював тоді у зоні проведення АТО, перебував в районі Іловайська і зняв відео, яке увійшло в хроніку війни на Донбасі.

– Коли 29 серпня 2014 року українські військові виходили по так званому «зеленому коридору»… Інформація про вхід російських військових, про те, що вони намагаються оточити Іловайськ, надходила до керівництва АТО 23-24 числа. Це правда?

– Звичайно.

– Тобто ще за шість днів до цього «зеленого коридору» українське командування знало…

– 25 серпня ми вже були оточені.

– Чому так довго ухвалювалося рішення про вихід з Іловайська?

– Чому так довго ухвалювалося рішення «нагорі» – я не знаю. Коли в мене ситуація вже була, коли не було продовольства, води, можливості вивезти поранених, коли вже в деяких військових з’являвся панічний настрій… Ми розуміли – або там буде братська могила, або треба ризикувати й ухвалювати якісь рішення. Тоді я вже ухвалив рішення, і ми пішли.

– Як вам керівництво пояснювало зволікання?

– Є кримінальна справа. Хай пояснюють тим органам, яким повинні пояснювати. Я ж не слідчий, так само проходжу по кримінальній справі. Я ж живий залишився. Сьогодні запитань немає тільки до тих, хто неживий. До всіх, хто живий, є питання, всіх опитують.

Звичайно, я вам скажу, якби не зайшла Росія. Чому зайшли війська Російської Федерації? Тому що не все виходило в їхніх підрозділів спеціального призначення, які воювали з нами з того боку під видом, як вони їх називали, «ополчення». Звичайно, там були професійні військові, там із багатьох країн були, були представники з інших областей України.

Ключове – те, що на територію України зайшли російські війська, які виконали свою злочинну місію. Ми брали в полон військовослужбовців Російської Федерації. 10 людей я відправив звідти сюди, до Києва. Чому тоді не було ухвалене рішення запровадити воєнний стан? Чому тоді не було ухвалено політичних рішень і всього решта? Я на це відповісти не можу.

Це була відкрита агресія. Уже відкритішої агресії не можна було вигадати.

​– Чому вихід здійснювався вдень і великими колонами, а не вночі й маленькими групами?

– Це ваше судження чи це ви в когось запозичили?

– «Зелений коридор» відбувався як? Було дві великі колони…

– Я ж вам казав, що я не коментую події Іловайська. Ви хочете мене спровокувати, щоб я давав якісь коментарі. Я дав свідчення військовій прокуратурі. Я дав свідчення тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради, де я розповів все по хвилинах, по розпорядженнях, по всьому, що може бути. Тому після закінчення тих розслідувань, коли всі будуть ухвалені рішення, і на суді я готовий дати всі свідчення. Хочу підкреслити, що за п’ять років всяких розмов, здогадок, вигаданих речей мої свідчення не змінилися ні на кому.

Що каже генерал генерал армії Віктор Муженко?

Генерал армії Віктор Муженко, який очолював Генеральний штаб Збройних сил України із 3 липня 2014 року до 21 травня 2019 року розповів про події під Іловайськом у серпні 2014 року в інтерв'ю Радіо Свобода.

Пане генерале, хто планував і керував операцією із відновлення контролю над Іловайськом?

– Уже не один раз ми пояснювали цю ситуацію, наводили документи.

Дійсно, в рамках проведення Aнтитерористичної операції (АТО), одна з операцій планувалася по звільненню міста Іловайськ. Це був початок серпня 2014 року. Перше розпорядження було видано 4 серпня.

Але у другій половині серпня проведення окремої операції по Іловайську втратило свою актуальність у зв’язку з тим, що ми взяли під контроль Кутейникове (селище міського типу в Амвросіївському районі Донецької області, зараз перебуває під контролем російських гібридних сил – ред.).

А Кутейникове якраз розташоване на тій залізничній колії, що вела від Іловайська до Донецька. Це був один із шляхів постачання матеріальних засобів для терористів Донецька. Тож в принципі необхідність взяття Іловайська відпала.

Кутейникове ми взяли 8 чи 9 серпня. За червень-липень 2014 року сили АТО постійно звужували кільце і відновлювали контроль на територіях, які потрапили під контроль терористів. Станом на середину серпня ми практично звільнили близько 70% тієї території, яка була не під нашим контролем, а контролювалася терористами.

– Що ж відбулося далі?

– Проблема виникла у другій половині, коли вже був так званий повторний штурм Іловайська за участю батальйонів МВС, Нацгвардії, зокрема, батальйона «Донбас».

Коли 95-а бригада разом із підрозділами 93-ї бригади взяли під контроль місто і залізничний вузол Ясинувата, вони передали його під контроль Національної поліції і Національної гвардії, але ті буквально в ніч одразу після передачі залишили Ясинувату. Ось тоді виникло питання або повторно штурмувати Ясинувату або керівництвом Міністерства внутрішніх справ було запропоновано провести повторний штурм Іловайська.

Жоден із батальйонів, які були виділені від МВС, не перебували в підпорядкуванні штабу АТО. Формально в нас не було правових підстав роздавати розпорядження. Всі розпорядження йшли по лінії МВС.

Було створено угруповання добровольчих батальйонів і вони запросили допомогу військовою технікою. У ЗСУ не було можливості виділити багато техніки. Була виділена 1 механізована рота 51-ї бригади – це кілька одиниць БМП та кілька танків для забезпечення чи підтримки відповідних дій добровольчих батальйонів.

Ну, а далі – вже відома ситуація, коли було оточення і при виході із оточення 29-го числа, незважаючи на певні гарантії, які попередньо надавалися при виході, колони були розстріляні.

366 загиблих, із них 166 зі Збройних сил, інші – з добровольчих батальйонів.

– Але ж ви сказали, що там майже не було бійців, якими ви керували.

– Трішки не так, була частина підрозділів, виділена із сектору «Б», яким керував генерал Хомчак (Генерал Руслан Хомчак, командувач сектора «Б» сил Антитерористичної операції, із 21 травня 2019 року – начальник Генерального штабу ЗСУ – ред.). Він їх також долучив до бойових дій по звільненню Іловайська.

Це були два батальйони нашої територіальної оборони – 40-й і 309-й, а також частина сил, які були в його розпорядженні. Це було рішення командувача сектору «Б» генерала Хомчака.

– Це рішення ухвалювалося разом з вами? Ви несли за нього відповідальність?

– Це було на нараді в Адміністрації президента. Це була нарада, в якій брали участь президент Петро Порошенко, начальник Генерального штабу ЗСУ, секретар РНБО Олександр Турчинов, очільник МВС Арсен Аваков і ще ряд посадових осіб. Я сказав, що зараз Іловайськ вже не відіграє особливої ролі. Є протокол наради, який може це підтвердити. Це було десь 20-21 числа, коли ухвалювалося рішення про повторний штурм.

– Коли ви дізнались, що українські бійці потрапили в оточення і їм треба забезпечити вихід із «котла»?

– 26-го числа (26 серпня 2019 року – ред.) ми отримали чітке розуміння того, що проти нас воюють регулярні підрозділи Російської Федерації. Тоді в полон потрапили 10 російських десантників. До цього були різні припущення, ніхто не міг доповісти, чи це регулярні підрозділи, чи підрозділи терористичних угруповань. Тільки 26-го числа ми отримали підтвердження. Хоча, були окремі факти і підозри, що ще в середині серпня деякі російські підрозділи вже перебували на території України.

– Ви ж знаєте, що одне із звинувачень проти вас та Петра Порошенка звучить так: «Як міг президент країни і начальник Генштабу стояти на Майдані і приймати парад, коли в цей час вже фактично відбувалося оточення добровольчих підрозділів в районі Іловайська?»

– Щодо параду 24 серпня 2014 року… Я був проти проведення цього параду, але коли почалася підготовка і вже за кілька днів до 24 серпня президент Порошенко запитав мене, як я вважаю, чи проводити парад, то я сказав, що якщо вже провели підготовку, то треба проводити парад. Тому, що це демонстрація нашої готовності до опору.

І я вважаю, що це було правильно. Зараз можна по-різному трактувати, чому там був Гелетей, Муженко… Але тоді нам це потрібно було.

Можливо, також, що це було одним із подразників, який змусив росіян ввести свої війська на територію України.

Зараз вже є інформація, що 23-24 числа російські підрозділи оточували угруповання в Іловайську. До речі, це не тільки Іловайськ, те саме було і на Луганському напрямку. Але 23-го числа ще не було ніякої інформації. У нас та у президента стовідсотково не було інформації. Якщо в когось ця інформація була, то я вже казав – чому нам не доповіли?

Коли був парад, такої інформації не було. Я ще уточнював, коли пан Бутусов казав, що «не могли додзвонитися до Муженка». Бо я був постійно на зв’язку, була можливість і з місця проведення параду виходити на зв'язок із нашими військовими.

– А хто не міг додзвонитися? Генерал Хомчак чи Арсен Аваков?

– Я не знаю, кого він (Бутусов – ред.) мав на увазі. Він казав, що передавав через Турчинова, що він не міг знайти начальника Генерального штабу, нікого взагалі. Це не так, бо Турчинов був на параді разом з нами.

– З огляду на певний час для аналізу ситуації, які кроки, на вашу думку, були вчинені неправильно і призвели до тієї ситуації?

– Коли стала зрозуміла ситуація по оточенню наших військових в Іловайську, було запропоновано три варіанти дій. Один з них був зайти в Іловайськ всім угрупуванням і забезпечити оборону населеного пункту. Чисельний і кількісний склад угрупувань, які були в тому районі, давав можливість певний час вести дії по обороні самого міста для того, щоб можна було підтягнути резерви. А в нас тоді там їх практично не було, окрім 95-ї бригади, яка після оволодіння Ясинуватою і передачі контролю МВС, була виведена для відновлення боєздатності – поповнення боєкомплекту і перепочинку, щоб у подальшому знову залучитися до бойових дій. І була ще 79-а бригада, яка повинна була, за нашими розрахунками, 24-го числа прибути в зону АТО. Але через ряд проблем ця бригада тільки 27 серпня виїхали з Миколаєва і 29 серпня прибула в район Слов’янська.

– Які були проблеми із 79-ю бригадою?

– Комплектування технікою і поповнення запасів. Бригада була виведена в першій декаді серпня – із 6 на 7 серпня – із прикордоння після обстрілів зі сторони Російської Федерації.

Тоді, під тиском всіх заходів масового характеру, які відбувалися в Україні – мітинги, блокування Міноборони і так далі – ми мусили вивести угрупування. Тоді ми втратили контроль на 250 з лишнім кілометрами по самій лінії державного контролю.

– Нагадайте, що це за мітинги були? Що за акції в Києві?

– Були пікетування Генерального штабу, адміністрації президента. Вимагали виведення підрозділів, які росіяни обстрілювали зі своєї території. Мається на увазі – тих підрозділів, як були на прикритті державного кордону.

– Ви вважаєте, це було помилковим рішенням – їх звідти вивести?

– Я вважаю помилкою, що ми їх завели під лінію державного кордону.

– Не вірили, що Росія може обстрілювати «Градами» і важкою артилерією територію України?

– Ми, військові, передбачали такий варіант. Тому, на нараді, коли планувалася ця операція – і написали завдання взяти під контроль ділянку від Амвросіївки до Ізвариного – я пропонував, щоб підрозділи рухалися на відстані 30-40 кілометрів від лінії державного кордону, щоб мати можливість маневрування і убезпечитись від можливих обстрілів із території Росії.

Практично наш прогноз був правильний. Він підтвердився. Але, на жаль, тоді було прийняте рішення завести наші війська буквально під лінію державного кордону. Голова державної прикордонної служби Литвин (Микола Литвин, генерал армії, голова Державної прикордонної служби України у 2003–2014 роках – ред.) сказав, що «раз підрозділи Збройних сил будуть йти на відстані 30-40 кілометрів від кордону, ми теж залишаємо кордон і стаємо разом з підрозділом». Ми цього не могли допустити, тому було прийняте таке рішення. Це було помилкою.

– Це колективне рішення? Хто несе за нього відповідальність?

– Це було на нараді в Раді національної безпеки та оборони, тоді був в.о президента Олександр Турчинов. Це початок червня місяця, рішення ухвалювалося ще до інавгурації новообраного президента.

– А коли ви особисто, пане генерале армії, зрозуміли, що Російська Федерація готова на будь-які дії – навіть на обстріл українських військових на їхній території, і на відкрите вторгнення?

– Ми передбачали такий варіант. Тоді була така інформація. Була така істерія у ЗМІ. І по лінії розвідки було багато дезінформації. Ще з початку АТО такі події в інформаційному просторі мали місце. І нам весь час говорив інформатор, що на всіх напрямках – від півночі до півдня – на кордоні стоять російські війська, готові в будь-який час перейти кордон України.

А відчули ми, що це реальна ситуація, коли були перші масовані обстріли з 11 липня. Це було Зеленопілля.

Тоді вогнем було накрито два батальйони. Це батальйони 24-ї бригади. Ми понесли серйозні втрати: загинули 23 людини, 19 із ЗСУ, 4 – прикордонники. 93 – отримали поранення.

Загалом було евакуйовано 156 бійців. Інші люди – різниця між 156 і 93 – це ті, хто в паніці заскакували у вертольоти. Вже потім їх фільтрували в місцях розгортання мобільних госпіталів.

– Повернемось до Іловайська. Коли ви зрозуміли, що відбувається щось надзвичайне, що українські підрозділи – в «котлі», в оточенні?

– 24-го числа, після параду, в другій половині дня, мені доповів полковник Ромигайло про те, що він бачив особисто колону, яка пройшла повз без розпізнавальних знаків. Я запитав, чи це були регулярні війська, а він каже, що за ознаками наче регулярні, але знаків розпізнавання не було і вони йшли під прапорами «ДНР».

Тоді, 25-го числа, рішенням генерала Назарова, вертольотами було нанесено удар по одній із колон. Вже 25-го числа я прибув у зону АТО і ми працювали з питань протидії цим батальйонним групам не тільки в районі Іловайська, а й в районі Луганська, де вже відбувалися жорстокі бої.

– Ще одна думка, яка поширюється, зокрема, і деким із тих, кому пощастило вижити в «Іловайському котлі», полягає у тому, що «це було сплановане винищення добровольців», бо Віктор Муженко нічого не зробив, щоб їх врятувати. Наведіть аргументи, якщо ви з цим не згодні.

– Ми вжили всі можливі заходи. Як я вже казав, один із варіантів був залишитися в Іловайську. Інший варіант, коли вже повстало питання виходу (із оточення – ред.), генерал Хомчак запропонував вийти на північ через Харцизьк – піднятися вгору на з’єднання із одним із підрозділів 25-ї бригади. Це теж був варіант виходу з тієї ситуації. Я вважаю, що цей варіант був би з мінімальним втратами.

Ще один варіант був – вихід на широкому фронті в район Маріуполя на південь.

Але трапилось – як трапилось. Було прийняте рішення виходу по тих маршрутах, які були узгоджені з росіяни, як маршрути виходу під відвідні гарантії, під «зелений» коридор.

– Ким ухвалене рішення і хто узгоджував «зелений» коридор?

– 27 серпня виступив із ініціативою Путін, сказав, що ми готові надати «зелений» коридор.

Мені президент (Петро Порошенко – ред.) поставив завдання узгодити маршрути з військовим керівництвом Росії.

Всі питання і маршрути я узгоджував із начальником Генерального штабу Росії, а вже під час безпосередньо виходу – з його першим заступником генералом Богдановським.

Всі ті переговори велись по спеціальному державному зв’язку, ці записи мають бути. Принаймні в мене свій варіант записів є.

– Отже, ви вели переговори як начальник Генштабу Збройних сил України з російською стороною про «зелений» коридор і вихід українських підрозділів. В той же час, ви кажете, що пропонували генералу Хомчаку і тим, хто керував цими підрозділами, вийти по іншому коридору. Чи я невірно описала ситуацію?

– Постало питання виходу під гарантію, маршрути узгоджувалися по відповідним координатах, обговорювалися умови, але 28 серпня увечері – десь біля 22:30-23:00 – на мене вийшов генерал Богдановський, тепер він вже заступник Генерального штабу збройних сил Росії і сказав, що умови змінюються: вихід може бути тільки без техніки і озброєння.

Я відповів, що ми на такі умови не погоджуємося і виходу під такі гарантії не буде. Про це було повідомлено генералу Хомчаку.

Чому вони прийняли рішення виходити під якісь гарантії? Може тому, що були ще переговори на місцевому рівні.

– Ви знаєте напевно, що генерал Хомчак вів переговори?

– Наскільки я знаю, переговори від імені Хомчака вів його начальник розвідки. З початком виходу їх супроводжували російські військові до певної точки, але десь на третині маршруту вони їх залишили і колони далі виходили без їхнього супроводження, гарантій вже ніяких не було.

Вже було зрозуміло, що треба не виходити по тих маршрутах, які були обговорені, а приймати рішення по цих трьох варіантах, про які я говорив.

І ще такий факт стосовно Іловайська. Є повідомлення у фейсбуці, пост заступника командира батальйону «Донбас», полковника Власенка від 24-го числа, приблизно о 15-й годині, де він пише про те, що ми ведемо дії в Іловайську і ніяких росіян не згадується. Можливо, те, що зайшли росіяни, вже потім стало зрозуміло.

– Свідомість людей так влаштована, що потребує прямої відповіді на запитання: так хто ж винний у тому, що сталося під Іловайськом?

– Основна вина на росіянах, які не дотримали домовленостей, які відмовили в гарантіях і порушили всі міжнародні норми. Це злочин Російської Федерації.

Що стосується прийняття рішень нашим командуванням, то була помилка у тому, що думали, що не буде такого вогневого впливу, не буде розстрілу. Сподівались, що Росія цю гарантію не переступить.

Є матеріали кримінальної справи по Іловайську, є відповідні експертизи, хай вони визначають. Я не можу звинуватити когось.

Що встановило розслідування ООН?

Управління верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ​) встановило, що під час бойових дій під Іловайськом поранених українських військових вбивали, коли ті були позбавленні боєздатності, після закінчення бойових дій. Це вдалося з’ясувати після того, як ООН провела понад 80 інтерв’ю з жертвами та свідками тих подій. Окрім того, моніторингова місія ООН зазначає, що близько 300 українських військових та добровольців утримували в нелюдських умовах.

За даними Генеральної прокуратури України, під час бойових дій під Іловайськом загинуло 366 військовослужбовців та добровольців, 429 були поранені. Причиною смерті, згідно з доповіддю Управління верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ), в більшості випадків стали вибухові та осколкові поранення.

УВКПЛ повідомляє, що деякі поранені українські військовослужбовці були вбиті, коли вони були hors de combat (позбавлені боєздатності), після закінчення бойових дій. Радіо Свобода публікує дані, які вдалося зібрати ООН.

Ось один із

, про який зібрало інформацію УВКПЛ.

– Вранці 29 серпня близько 20 українських військовослужбовців сіли в одну з вантажівок колони транспортних засобів, в яких українські сили відступали з села Многопілля до села Новокатеринівка. Через 30 хвилин після виїзду вантажівка потрапила під обстріл, і більшість військовослужбовців, що були на ній, загинули або були поранені. Вижити вдалося семи солдатам. Багато з них мали легкі поранення. Вони сховалися недалеко від дороги. Після закінчення бою вони вивісили імпровізований білий прапор. Озброєні чоловіки, які перебували на сусідньому пагорбі, закричали, щоб вони склали зброю і повзли на пагорб. Коли українські військовослужбовці залізли на вершину пагорба, командир озброєної групи наказав їм зняти куленепробивні жилети і шоломи та роздягнутися. За словами одного з тих, хто вижив, один із військовослужбовців знімав одяг дуже повільно, тому що був поранений. Це розлютило старшого лейтенанта. Він почав стріляти у військовослужбовця: у спину і голову жертви.

Потім військовослужбовцям наказали встати і йти. Сержант кілька разів просив старшого лейтенанта не вбивати його військовослужбовців, оскільки вони були дуже молодими. Двоє свідків повідомили УВКПЛ, що вони бачили, як старший лейтенант зробив два постріли з автомату Калашникова у спину та голову сержанта.

Під час переходу ще один військовослужбовець неодноразово звертався до старшого лейтенанта з проханням дозволити йому подзвонити матері. Двоє свідків чули два чи три постріли. Коли вони повернулися, то побачили, що на землі лежить людина. Пізніше тих, хто вижив, передали українським силам.

А це свідчення про загибель у російському полоні добровольця батальйону «Донбас» Володимира Ложешнікова (позивний «Ест»), записане за розповідями свідків у 2016 році.

​​