Доступність посилання

ТОП новини

«Залишати Крим дуже не хотілося»: Олексій Чирній про «справу терористів» та своє звільнення


Олексій Чирній під час інтерв'ю

У травні на свободу вийшов останній із фігурантів «справи кримських терористів» Олексій Чирній, який провів у російському ув'язненні сім років. Російське слідство у 2014 році звинуватило Чирнія, а також Олега Сенцова, Олександра Кольченка та Геннадія Афанасьєва в підпалі офісу «Единой России» в Сімферополі та організації терактів.

Україна, а також міжнародні правозахисні організації оголосили всіх фігурантів цієї справи політичними в'язнями Кремля. На відміну від Афанасьєва, Кольченка та Сенцова, які потрапили в обмін між Україною та Росією, Олексій Чирній відбув повний термін ув'язнення і був довічно висланий із Росії. В ефірі Радіо Крим.Реалії разом із ведучою Оленою Ремовською цю історію вперше коментує сам Олексій Чирній, а експертом виступає керівник програми «Підтримка політв'язнів» російського правозахисного центру «Меморіал» Сергій Давідіс.

‒ Для початку головне питання, Олексію: як ви почуваєтеся?

‒ Ну, нормально, відносно непогано.

‒ Минуло вже два тижні, як ви на свободі. Адвокат Роман Мартиновський повідомив, що банк відмовив вам у видачі банківської картки. Це правда?

‒ Так, «Приватбанк» відмовляється відкривати рахунок мені як кримчанину. Вимагає карту міграції або щось на кшталт цього, хоча я нікуди не мігрував. Зокрема, я тому й сидів сім років, що не залишив територію батьківщини.

‒ З приводу так званої справи кримських терористів. В інтерв'ю нашим колегам із телепроєкту Крим.Реалії ви зізналися, що дійсно хотіли організувати спротив у Криму й планували підірвати пам'ятник Леніну в Сімферополі.​

‒ Так, тільки організацією займався не я і не Олег Сенцов. Інший Олег ‒ Олег Климчук. Я про це вже згадував, але детальнішу інформацію надам прокуратурі, коли вона нарешті приїде до мене брати свідчення.

‒ Ця людина перебуває у Криму зараз?

‒ Так, причому частково в уряді нинішнього Криму.

‒ У Криму є представник так званої «самооборони» з таким ім'ям. Це він?

‒ Так.

‒ Якщо ця людина згодом захоче прокоментувати слова нашого гостя, Крим.Реалії нададуть їй таку можливість. Ви, Олексію, не заперечуєте, що брали участь у спробі підпалу офісу «Единой России» в Сімферополі?

‒ Так, брав.

‒ Здається, шкода там була невелика: лише вікно та двері постраждали?

‒ Тільки двері, нижня їхня частина.

‒ Через сім років ви можете пояснити, що зі згаданого в матеріалах російської кримінальної справи відбувалося насправді? Яку роль у всьому цьому мали Сенцов, Кольченко та Афанасьєв?

‒ Майже ніякої, вони здебільшого не брали участі в цьому. Хіба що знали про це зі слів Афанасьєва.

‒ Тобто були якісь ваші плани, вас затримали, а потім уже у справі з'явилися Сенцов, Кольченко та Афанасьєв?

‒ Так. З подачі тих оригінальних організаторів, які були свідками у справі.

Олег Сенцов у російському суді. Ростов-на-Дону, 25 серпня 2015 року
Олег Сенцов у російському суді. Ростов-на-Дону, 25 серпня 2015 року

Завдання було таке: проявити себе, показати, що можеш і не боїшся

‒ Щодо підриву пам'ятника Леніну: для чого вам це було потрібно тоді?

‒ Завдання було таке: проявити себе, показати, що можеш і не боїшся. Після цього мали виділити озброєння, боєприпаси для ведення повноцінної партизанської війни проти окупантів у Криму.

‒ Ви вважаєте, що це тоді було можливим?

‒ Чомусь мені здавалося, що так. Але насправді мене обдурили, ввели в оману мої старі, але «недобрі незнайомі».

‒ Тоді, навесні 2014 року ви розглядали для себе варіант піти воювати?

‒ Коли нам повідомили, що готується штурм штабу командування морської піхоти в Криму, я прийшов туди у своїй формі, зі військовим квитком. Я не пам'ятаю, як звали майора, який відповідав за штаб, але на моє прохання мобілізувати мене він відповів, що це не в його компетенції. Тому, в принципі, я не тільки думав, а й намагався щось робити зі свого боку.

‒ Проукраїнських активістів у Криму на кшталт Андрія Щекуна на той момент уже затримували, катували. Чому ви вірили в успіх партизанської діяльності?

‒ Ну, Щекуна я тоді не знав ‒ знав Станіслава Єрмакова: його затримали, але йому дивом вдалося вийти із залу суду та виїхати. Як вам сказати... До зони комфорту звикаєш, до своєї батьківщини особливо. Щось кидати та їхати дуже не хотілося ‒ та і їхати особливо нікуди було. Якось так.

‒ Ви думали про те, що вибух пам'ятника Леніну міг спричинити жертви?

Мої «нехороші незнайомі» злили всю інформацію ФСБ, і вона десь тижні три вела відеозаписи мене

‒ Операція ця прораховувалася, і ніяких жертв не повинно було бути. Планувалося все на третю-четверту години ночі. У тому місці я бував неодноразово в цей же час, переглядав статистику відвідування місця тощо. Усе передбачалося, щоб уникнути будь-яких жертв. Потім мої «нехороші незнайомі» злили всю інформацію ФСБ, і вона десь тижні три вела відеозаписи мене, і не тільки. Тому затримання стало можливим. Дуже великий витік інформації був від тих, кого я вважав своїм найближчим колом.

‒ У вас була можливість поговорити з цими людьми після звільнення?

‒ Ні, та й розмовляти там нема про що.

‒ Що ви можете розповісти про те, які методи російські силовики застосовували щодо вас для отримання зізнань про роль Олега Сенцова та інших у цій справі?

‒ Фізичного характеру, скажімо так, тортури. Не дуже приємно про це згадувати, але це було. Чесно кажучи, того інтерв'ю я до ладу і не пам'ятав до недавнього часу, поки не переглянув. Пам'ятав, що щось розповідав про «Правий сектор», ще щось. Дуже неприємні спогади ‒ зокрема й тому, що я виявив слабкість і «виїхав» із ситуації.

Олексій Чирній на допиті ФСБ Росії, травень 2014 року
Олексій Чирній на допиті ФСБ Росії, травень 2014 року

‒ А ви мали якийсь стосунок до «Правого сектору»?

‒ Ні. Був знайомий із деякими людьми, але прямого стосунку не мав.

‒ Розуміємо, що розповідати про досвід тортур дуже болісно. Російський правозахисник Сергій Давідіс у коментарі Крим.Реалії сказав, що застосування фізичних методів впливу до затриманих ФСБ осіб – дуже характерне для справ, де їх звинувачують у підготовці чи проведенні терактів:

«Не маючи, наприклад, можливості розкрити реально виконаний теракт, як це було з вибухом у московському метро ‒ затримують випадкових людей і під тортурами змушують їх зізнатися в тому, що це вони його підготували. Так буває і в інших подібних справах, де важливо, щоб хтось зізнався в підготовці теракту. У справах «Хізб ут-Тахрір», наприклад, у цьому, на щастя, немає потреби, тому що людям не інкримінують злочинні дії, а лише участь у забороненій організації ‒ тобто мирну діяльність, яка взагалі не повинна зазнавати переслідувань. Хоча ексцеси бувають».

‒ Олексію, як відреагували Олег Сенцов та Олександр Кольченко на ваше звільнення? Чи вдалося вам з ними зв'язатися?

‒ Ні, поки не відреагували, поки не вдалося. Так, у принципі, вони не дуже раді мене чути. Якщо спілкування виникне... Сам я не нав'язуватиму їм своє товариство.

Пресконференція Олега Сенцова і Олександра Кольченка після звільнення. Київ, 10 вересня 2019 року
Пресконференція Олега Сенцова і Олександра Кольченка після звільнення. Київ, 10 вересня 2019 року

‒ За запитом наших колег із телепроєкту Олег Сенцов від коментарів щодо цього відмовився, а Олександр Кольченко відповів і дозволив процитувати його. На його думку, у вас була можливість відмовитися від своїх свідчень так, як це зробив Геннадій Афанасьєв уже в суді.

‒ Це було безглуздо тоді. Ні їм, ні мені це б уже не допомогло.

Олексій Чирній у суді, липень 2015 року
Олексій Чирній у суді, липень 2015 року

‒ Чи залежав від цього термін вироку, який вам озвучив російський суд?​

Вони б не переглянули справу. Це не правова держава ‒ це держава правового свавілля

‒ Навряд чи.

‒ Ваш адвокат Ілля Новиков був відсторонений від процесу незадовго до ухвалення вироку. Він повідомив, що ви пішли на самообмову через тортури, але ви не погодилися з цим. Чому?

‒ Тому що це марнування часу. Вони б не переглянули справу. Це не правова держава ‒ це держава правового свавілля.

Адвокат Ілля Новиков
Адвокат Ілля Новиков

‒ Чи є вам що сказати Геннадію Афанасьєву? Ви відчуваєте себе пов'язаним із ним у межах цієї справи?

‒ Звісно, почуваю. Ми були знайомі кілька місяців, не більше того. Також, Геннадію, хотів би вибачитися: я хотів тобі допомогти, але не зміг... Щодо Сенцова, я до затримання навіть не знав, що він режисер.

Геннадій Афанасьєв
Геннадій Афанасьєв

‒ Як ви вважаєте, для чого російській владі в Криму потрібна була ця справа?

‒ Щоб самоствердитися, заробити 13-ті зарплати та нові погони ‒ фсбшникам. А моїм колишнім «незнайомим» потрібно було вислужитися перед новим господарем. Я бачу це так.

‒ У Сергія Давідіса теж є версія щодо цього:

«Це була перша й у цьому сенсі показова справа ‒ з одного боку. З іншого боку, те, що однією з її жертв став Олег Сенцов, який мав популярність до того у зв'язку з його режисерською кар'єрою ‒ уваги до цієї справи виявилось набагато більше, ніж зазвичай. У результаті вона стала символом репресій проти супротивників анексії, які розгорнулися в Криму після окупації російською владою».

Сергій Давідіс
Сергій Давідіс

‒ Ви за сім років змінили декілька виправних установ. Як у вас там були справи, враховуючи терористичну статтю і те, що ви українець із Криму?​

Величезна подяка, зокрема, північнокавказьким народам ‒ чеченцям та інгушам. Вони підтримували серйозно

‒ По-різному. Про Магадан нічого поганого не можу сказати, але й нічого хорошого особливо теж ‒ так, нейтрально. Місцеві співробітники переважно не провокували на політичні розмови, більш-менш нормальне ставлення було. Ну й арештантський склад підтримував багато. Величезна подяка, зокрема, північнокавказьким народам ‒ чеченцям та інгушам. Вони підтримували серйозно як у Магадані, так і в інших місцях. Батайськ ‒ з точністю до навпаки. Одиниці співробітників ставилися до мене адекватно, більшість же ставилися не агресивно, але намагалися постійно чимось підчепити, образити, спровокувати на якісь відповіді.

‒ Після звільнення з вас хотіли стягнути штраф за те, що ви не хотіли працювати у зоні ‒ це була принципова позиція?

‒ У Магадані було бажання навчитися чомусь, вбити час. Я подавав документи на навчання деревообробці. Усі ‒ від заступника начальника до загінного ‒ відповіли: мовляв, Олексію, яка робота в ПромКом із твоєю статтею? Вона в принципі неможлива. У Батайську, навпаки, намагалися нав'язати ‒ я відмовився. Та й в принципі, в цілому не хотілося працювати.

‒ Як ви сприймали новини, що інші фігуранти справи потрапили в обмін між Україною та Росією?

‒ Я був радий, що хлопці звільнилися раніше ‒ вони цього (ув'язнення – КР) не заслуговували.

Для мене ця заборона ‒ не більше ніж фількіна грамота

‒ Ви – корінний кримчанин, вся ваша сім'я залишилася в Криму. Однак ви отримали довічну заборону на в'їзд, зокрема й на півострів, від російської влади. У вас були плани повернутися?

‒ Я народився і виріс у Криму, так. Але після звільнення таких планів у мене не було. Для мене ця заборона ‒ не більше ніж фількіна грамота.

Олексій Чирній
Олексій Чирній

‒ Чи стежите ви за тим, що відбувається в Криму?

‒ Трохи. Мене більше цікавить військово-політична ситуація в Криму, а все інше... Як кажуть в Україні: бачили очі, що купували ‒ нехай тепер їдять, поки ці очі в них не повилазять.

‒ Як ви вважаєте: чи можна якось вплинути на Росію в питанні звільнення політичних в'язнів, зокрема кримських?

‒ Вплинути можна. Потрібний матеріал для обміну російського походження. Цей матеріал обмінювати на наших громадян ‒ усе. Успіхів нашим СБУ та ЗСУ в його отриманні.

Олексія Чирнія зустрічають батьки на виході з колонії в Батайську. Ростовська область 7 травня 2021 року
Олексія Чирнія зустрічають батьки на виході з колонії в Батайську. Ростовська область 7 травня 2021 року

‒ На тлі ініціативи української влади під назвою «Кримська платформа» ‒ чи можете ви уявити собі сценарій деокупації Криму?

‒ Можу. Але озвучувати це в ефірі, мабуть, не варто.

Хотілося б допомогти своїй країні, армії своєї країни в реорганізації, у відновленні та гідному продовженні розпочатого на Донбасі

‒ У Криму ви були гідом, викладали, захоплювалися історичною реконструкцією. Що плануєте робити зараз, після повернення на свободу?

‒ Поки мало що можна сказати з цього приводу. Для відновлення своєї діяльності, хобі й не тільки необхідні гроші. Я втратив не тільки свою батьківщину, але і своє майно. А так хотілося б допомогти своїй країні, армії своєї країни в реорганізації, у відновленні та гідному продовженні розпочатого на Донбасі. Подивимося. Для цього потрібна певна підтримка або хоча б допомога з боку нашої української влади. Сам я мало що зможу зробити в такому плані.

Лицарські обладунки в кримській квартирі Олексія Чирнія
Лицарські обладунки в кримській квартирі Олексія Чирнія

‒ Ви вже отримали від неї якусь підтримку? Наприклад, одноразову виплату у 100 тисяч гривень, яку призначають політв'язням?

‒ Державну субсидію вже отримала моя довірена особа, але я поки не можу отримати її повністю, тому що, як я вже говорив, «Приватбанк» не дає мені картку, не відкриває рахунок. Поки що так.

‒ Сподіваємося, що найближчим часом ця ситуація вирішиться. Чи плануєте ви звертатися в міжнародні інстанції з приводу того, що з вами відбувалося?

Тим, хто залишився вірним своїй державі та своїй батьківщині, можу побажати терпіння

‒ Я думаю так. Завтра (розмова відбулася 19 травня – КР) буде зустріч із представниками місії ООН в Україні. Ілля Новиков залишив багато документів із приводу порушень умов мого утримання у виправній колонії №15. Поспілкуємося з цього приводу з ними, подивимося. Також чекаю зустрічі з нашою прокуратурою. Одна вже була, а друга, щодо справи як такої, напевно, відбудеться найближчим часом.

‒ Що б ви сказали кримчанам?

‒ Тим, хто залишився вірним своїй державі та своїй батьківщині, можу побажати терпіння. Я думаю, окупація врешті-решт закінчується. Були німці, яких так не люблять м****лі (росіяни ‒ КР), ну вони три роки протрималися там. Ці вже сім, але рано чи пізно вони або самі звідти заберуться, або ми їх звідти викинемо. Ми ‒ це або наша країна, або армія України.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

Справа Сенцова та Кольченка

Кримського режисера Олега Сенцова і анархіста Олександра Кольченка затримали представники російських спецслужб у Криму в травні 2014 року за звинуваченням в організації терактів на півострові. У серпні 2015 року Північно-Кавказький окружний військовий суд у Ростові-на-Дону засудив Сенцова до 20 років колонії суворого режиму за звинуваченням у терористичній діяльності на території Криму. Кольченко отримав 10 років колонії. Обидва свою провину не визнали.

Олег Сенцов відбуває покарання в місті Лабитнангі, на півночі Росії. Олександр Кольченко перебуває в колонії міста Копейськ, на Уралі.

Після 145 днів голодування з вимогою звільнити всіх українських політв'язнів, які перебувають у російських в'язницях, Сенцов «письмово погодився на прийом їжі». Він назвав це «вимушеним заходом через загрозу насильницького годування». Amnesty International заявила, що примусове годування є катуванням. 25 жовтня 2018 року Сенцову присудили премію Європарламенту «За свободу думки» імені Сахарова.

Правозахисний центр «Меморіал» вніс Сенцова і Кольченка в список політв'язнів. Петицію на сайті Білого дому із закликом врятувати засудженого в Росії Олега Сенцова підписали понад 100 тисяч осіб.

Кримчани в російському ув'язненні

Після анексії Криму Росією навесні 2014 року на півострові почалися арешти російськими силовиками незалежних журналістів, громадських активістів, активістів кримськотатарського національного руху, членів Меджлісу кримськотатарського народу, а також кримських мусульман, підозрюваних у зв'язках із забороненими в Росії організаціями «Хізб ут-Тахрір» і «Таблігі Джемаат».

Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова озвучувала різну кількість українських політв'язнів, які перебувають у російському ув'язненні: від 113 до 115, з яких понад 80 – кримські татари. У списку Кримськотатарського ресурсного центру значаться 86 кримських політв'язнів. Такі ж цифри – у Кримської правозахисної групи.

Правозахисники та адвокати називають ці кримінальні справи переслідуванням за політичною, національною чи релігійною ознакою. Влада Росії заперечує ці причини переслідувань.

  • 16x9 Image

    Олена Ремовська

    Ведуча програм Радіо Крим.Реалії з 2018 року. До цього – кореспондент, редактор і ведуча на Радіо Свобода. Зокрема, брала участь у запуску проекту Радіо Донбасс.Реалії. Автор книги «Говорить Радіо Свобода: iсторія української редакції» (2014). Закінчила Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

XS
SM
MD
LG