Доступність посилання

ТОП новини

Українці в Криму: драматичне минуле, туманне майбутнє...


Андрій Іванець, «Громада етнічних українців Криму в умовах російської окупації станом на 2020 рік»

У Києві окремою книгою видано експертно-аналітичну доповідь «Громада етнічних українців Криму в умовах російської окупації станом на 2020 рік». Доповідь підготовлена кандидатом історичних наук, членом Крайової Ради українців Криму Андрієм Іванцем. Видання рекомендоване до друку Вченою радою Науково-дослідного інституту українознавства та видано ТОВ «Видавничий дім «Українська культура». Презентація та обговорення доповіді, організовані Крайовою Радою Українців Криму, Кримським центром ділового та культурного співробітництва «Український дім», Таврійською гуманітарною платформою вже відбулися в Дипломатичній академії України імені Геннадія Удовенка і в Укрінформі.

Андрій Іванець проявив професійний підхід вченого-історика при проведенні аналізу громади етнічних українців Криму в 2014-2020 роках в умовах тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією. Він зазначає, що українці в Криму після приєднання до Росії перетворилася на одну з двох найбільш дискримінованих етнічних спільнот регіону. Під час аналізу автор виявив реальні виклики і загрози для українців з боку російської адміністрації, а також шляхи підвищення ефективності політики органів влади України щодо захисту прав та інтересів кримських українців.

Андрій Іванець
Андрій Іванець

Таким чином, у доповіді на науковій основі вперше розкрито в цілому механізм дискримінації та асиміляції Росією української громади Криму.

Автор доповіді – реаліст, він робить стабільно негативний прогноз щодо можливостей збереження української етнічної та громадянської ідентичності в окупованому Криму. На його думку, повноцінний захист інтересів українського суспільства Криму можливий тільки після деокупації регіону. А оскільки це, ймовірно, відбудеться в довгостроковій перспективі, а в результаті політики російської адміністрації громада вже перебуває в критичному стані, то їй потрібна підтримка з боку держави, громадянського суспільства та міжнародної спільноти.

На час нападу Росії в 2014 році етнічні українці становили орієнтовно чверть населення півострова. Росія ж знищила там політичні й більшість громадських організацій українців, ліквідувала систему української та україномовної освіти, переслідує лідерів і активістів української громади, здійснює масовий інформаційно-психологічний тиск на етнічних українців, переслідує їх релігійні конфесії, витискає з окупованої території громадян України і заселяє її громадянами Росії.

На жаль, через спеціальну політику дисперсного розселення громада етнічних українців у Криму була територіально розпорошеною. Тільки в двох з 14 районів та 11-ти міст автономії вони були найбільшою етнічною спільнотою. Крім того, громада була слабо консолідована в організаційному та ідейно-культурному плані. У 1990-х рр. кілька разів проходили конгреси українців Криму, проте постійних органів етнічного самоврядування, на кшталт кримськотатарських, вони не утворили. Такий стан громади етнічних українців сформувався значною мірою через специфічний етнодемографічний склад кримського населення та етнополітичну ситуацію на Кримському півострові, через відсутність повноцінної інфраструктури для задоволення етнокультурних потреб українців за радянських часів, а також через відсутність розуміння проблем і потреб цієї спільноти центральною владою незалежної України, а потім і відсутністю адекватної державної політики стосовно українців Криму.

Українці Криму як регіональна меншина не отримували дієвої допомоги в задоволенні своїх потреб ні з боку офіційного Києва, ні з боку влади автономії. В результаті частина з них фактично асимілювалася в етнокультурному плані в російськомовну слов'янську спільноту. За результатами соцопитування Центру Разумкова, у 2008 році помітна частка етнічних українців Криму віднесла себе до радянської і російської культурної традиції. Однак такі культурні орієнтації не означали автоматично відсутність українського патріотизму у їх носіїв. За часів СРСР політика комуністичного режиму не давала повноцінної можливості багатьом етнічним українцям Криму зберігати і розвивати свою ідентичність. Значна частина російськомовних етнічних українців у 1990-х і 2000-х рр. мала патріотичні переконання та схилялася до європейського вибору.

Етнічні українці в Криму після 1991 року виявилися у двозначній ситуації: з одного боку, вони є представниками титульного етносу держави, а з іншого – регіональною меншиною. Такий «прикордонний» стан виявився подвійним тягарем: їм, з одного боку, не надавалася підтримка як представникам національних меншин, а з іншого – доводилося нести «психологічну відповідальність» за прорахунки України.

Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.

Отже, радянізація для ідентичності українців Криму принесла дві загрози. Перша – це примусово-добровільний відрив від своїх національно-культурних традицій і заміна їх радянсько-російськими. Серед післявоєнних переселенців сотні тисяч становили етнічні українці, проте СРСР не створив для них україномовної культурно-освітньої інфраструктури у вигляді дитячих садків-шкіл-ПТУ-технікумів-вишів, ЗМІ, закладів культури. Хоча в 1950-і рр. в Сімферополі і відкрилися український театр, 3 україномовні школи-інтернати, але в брежнєвські часи вони втратили цей статус, а одну з них перетворили на школу для розумово відсталих дітей. Такі кроки мали, насамперед, демонстративний, а не системний характер: повноцінної інфраструктури для україномовного культурного простору не існувало. В результаті етнічним українцям нічого не залишалося, як переходити на «мову міжнаціонального спілкування».

Друга проблема радянізації для України – це часто агресивні настрої hомо soveticus до української ідентичності. У радянських переконаннях було закладене неприйняття багатьох її аспектів як «буржуазного націоналізму». Радянська спадщина виявлялася в побутовій ксенофобії, яка, у свою чергу, накладалася на відверту антиукраїнську пропаганду.

Показова багаторічна пропаганда українофобських ідей однією з найбільш тиражних газет автономії «Крымская правда», квінтесенцією позиції якої стали рядки її головного редактора про те, що ніяких української мови та українського народу не існує. Спроба активістів української громади автономії ще в мирний час захистити в суді в Криму честь і гідність державної мови і свого народу наштовхнулась на сліпоту української Феміди. Більше того, вже в період незалежної України в Сімферополі ім'ям цієї одіозної газети назвали вулицю. В цілому ситуація в кримських ЗМІ для утвердження української національної ідентичності протягом багатьох років ще до збройного нападу Росії на Україну була несприятливою. Показовий факт: за результатами аналізу Євпаторійського центру регіонального розвитку в 29 кримських друкованих ЗМІ з жовтня 2010 до березня 2011 року об'єктом мови ворожнечі і нетолерантних висловлювань у 51,6% випадків були українці.

Одним із наріжних каменів агресивного ставлення значної частини кримчан до української ідентичності є міф про «насильницьку українізацію Криму». Політичні маніпулятори під цю категорію підганяли чи не всі прояви української етнічної та загальногромадянської національної ідентичності. Їм, на жаль, вдалося досягти успіху. Так, наприклад, у 2008 році за підсумками соцопитування Центру Разумкова 75,2% кримчан повністю або частково погодилися з твердженням про «насильницьку українізацію», хоча серед прихильників цієї думки 81% особисто не стикалися з фактами дискримінації за національною ознакою. Парадокс! Отже, формування сучасної громади етнічних українців Криму ще до окупації відбувалося в несприятливому морально-психологічному кліматі.

Тривожні сигнали про погіршення стану української громади стали надходити відразу після початку російської спецоперації з окупації Криму. Після так званого «референдуму» в березні 2014 року українські громадські організації Криму у відкритому зверненні зазначали, що сьогодні «на своїй землі і в своїй державі десятки тисяч громадян України перебувають під загрозою нового геноциду, етноциду та етнічних чисток», а найгірше в Криму «почувається територіально розпорошене, русифіковане і незгруповане українське населення».

Тільки протягом двох тижнів після приєднання Криму в Сімферополі та Севастополі були викрадені і зникли кілька десятків українських активістів, журналістів, громадських діячів і навіть священнослужителів. Сьогодні в громадських місцях і на вулицях Криму небезпечно розмовляти українською мовою – запідозрять у шпигунстві з усіма наслідками.

Під тиском окупаційної влади на материкову частину України змушена була виїхати значна частина українських політичних і громадських активістів, викладачів і вчених, інша ж частина була піддана незаконним арештам і засудженням, а також затриманням і тортурам проросійськими парамілітарними та російськими силовими структурами. Для українців в Криму вони створили нестерпні умови життя, тому приблизно 50 тисяч кримчан стали вимушеними переселенцями, переселилися до Києва і в обласні центри, в материкові райони, особливо в Херсонську область. Та ще півтора мільйона біженців вирвалися з окупованих районів Донбасу. Але в умовах війни українська держава не в змозі одномоментно вирішити всі проблеми такої маси людей, тим більше, що ситуація і в Криму та в ОРДЛО тільки погіршується.

Книга цінна тим, що пропонує окремі варіанти вирішення деяких проблем як українців у Криму, так і українців-біженців на території України. Органи влади, громадські організації України, міжнародна громадськість зможуть отримати корисні поради та рекомендації щодо вирішення проблем українців, пов’язаних з тимчасовим приєднанням Криму та окупацією ОРДЛО.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції​

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Ігоря Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG