Доступність посилання

ТОП новини

Джафер Сейдамет: «Окремі спогади». Частина 1


Джафер Сейдамет

1 (13) вересня 1889 року на світ з’явився один з найвидатніших лідерів кримськотатарського народу – Джафер Сейдамет. На честь 130-ліття з дня народження «кримського Петлюри» – літератора і публіциста, який у переломну добу став воєначальником і дипломатом – Крим.Реаліі починають публікацію унікальних мемуарів Сейдамета.

Трохи спогадів

Люди Сходу, а особливо ми, татари і турки, рідко відчуваємо потребу записувати спогади. Відтак ретельний аналіз нашої історії стикається із труднощами.

Якою б малою не була наша особиста участь в історичних подіях, сам факт того, що ми були їхніми свідками, і спосіб їхнього сприйняття надають сенс нашим спогадам.

Тому я вважаю, що записувати спогади є моїм обов’язком. На жаль, позаяк у мене не було доступу до необхідних документів, я не зміг належним чином розв’язати цю задачу. Поза цими труднощами, я не міг втриматися від записів хоча б частини мого досвіду. Я не писав їх з думкою, що вони принесуть мені визнання, і не чекаю, що вони будуть мені виправданням.

Той факт, що у певний час я із моїми товаришами був у самому центрі політичних подій, які мали вплив на наш народ, вважаю, зобов’язує мене описати їх. Якщо ця книга надихне й інших до того ж – вона виконає свою роль. У таких роздумах я ухвалив рішення записати спогади і, якщо дозволить доля, опублікувати їх.

Я думаю про Бін Алі Ефенді з Кефе [Феодосії]*. Він, що жив під кінець XVII століття, глибоко стурбований долею кримських татар далекоглядний політик – син Кримського ханату, добре розумів сенс реформ Петра Великого в Росії та їхні результати – небезпечні для татар.

Інша постать – це Ібрагім Ефенді – секретар дивана кримського хана Фетіха II Герая. Ібрагім Ефенді розумів, що Росія, котра зважилася вступити на шлях європейської цивілізації, після ліквідації гетьманської України і повного її взяття під своє панування, становить неймовірно велику загрозу для Криму, Чорного моря і турецьких провінцій у Європі. За наказом хана, аби застерегти султана і управителів османської Туреччини, Ібрагім Ефенді у 1736 році опублікував роботу під назвою «Tevarih-i Tatar Han Dagestan ve Dest-i Kipcak Ulkeleri»** [«Історія татарських ханів країн Дагестану і Дешт-і Кипчаку»], у котрій точно передбачив катастрофу, з якою мала зіткнутися турецька держава у XVIII і XIX століттях.

У свою чергу, задовго до Ібрагіма Ефенді [хан] Бора – Газі II Герай (у 996 році хіджри [1587/88 р.]) у своїх віршах і листах так намагався звернути увагу на небезпеку падіння Османської імперії:

Ви, що напоєні вином, за розкішшю в погоні,

Поки ми плачемо кров’ю посеред крові та дзвону зброї.

Коли світ сильніший за вас, країну за країною втрачаєте,

Безсилі – запитайте у світу, чому ви не перемагаєте…

Відмінність між Туреччиною і рештою світу зростала, а з реформами Петра Великого вона стала для нас ще більш небезпечною.

Ось як хан Девлет II Герай намагався представити турецькому султану Ахмеду III загрозливу небезпеку: «Кримська країна вже втрачена… Румелія [турецька частина Балкан] теж будь-якого моменту відокремиться… Метою гяура є Стамбул – це ясно – він хоче утворити альянс невірних».

Ця загроза, відчутна та усвідомлювана з початку XVIII століття, наприкінці того сторіччя постукала у ворота Туреччини, коли 1783 року турецький світ втратив Кримський ханат. Тоді фаворит Катерини II генерал Григорій Потьомкін в Ор-Капи [Перекопі], розтоптавши тіла 30 000 кримських татар, зруйнував ханат і приєднав його до Росії***.

Одна причина призвела до падіння Кримського ханату, Туркестану, Кавказу і, зрештою, Османської імперії: як весь Схід, так і тюркські країни, перш ніж упасти, піддавшись зовнішнім ворогам, спочатку розпалися зсередини… На Сході бракувало розумового, економічного і політичного відродження. Коли світ розвивався, ми стояли на місці, мало того – ми намагалися дати нашому ставленню релігійне виправдання!.. Наша велика історія, наші національні легенди, наша народна література залишалися в тіні. Їх не оцінили… Наші погляди і характер були сформовані релігійними забобонами. Ми не пам’ятали героїв ісламу і нашої історії… Бракувало тих, хто знав стародавні турецькі і татарські епоси і міг би їх розповідати, не було людей, які могли б за допомогою цієї літератури вдихнути в суспільство віру… Нічого дивного, що наше господарське і суспільне життя не зміцнювалося, а лише псувалося і тануло… Хоча ми вважали себе народами воїнів, у жодній тюркській країні, що була об’єктом агресії царської Росії, не зародився організований опір. Ми вірили тільки у захист ангельських сил і заздалегідь зігнули шию перед присудом долі. І, врешті-решт, трагедія сталася…

«Герой той, хто зберіг голову»

Кримцям не вдалося зміцнити свою державу і вберегти її від падіння, а після падіння ханату їм також не вдалося зберегти своє існування як народу і посилитися суспільно – оскільки з 1783 року їхньою ідеєю стала еміграція з батьківщини. Приказка «Капітан рятує корабель» була замінена фразою: «Герой той, хто зберіг голову». Вже давно ніхто не замислювався про порятунок корабля. Після падіння Кримського ханату, після трагедії полону панівною думкою стала постійна турбота про особисту вигоду. Ця думка була продуктом релігійного ставлення: «Не залишатися у країні невірних, сховатися у тіні халіфату… Піти до землі ісламу…».

Супроти грабежу, експлуатації, обмежень і русифікації, які царська Росія після анексії Криму застосовувала до його жителів, постав не організований народ із ґрунтовним суспільним життям, а людська маса, метою якої була втеча з батьківщини… Таке ставлення полегшило повторне завоювання Криму – отримання з рук кримців матеріальних засобів півострова. Росія розграбувала кримську землю. Утиск, якого зазнавали кримці з боку [російської] адміністрації, змусив їх емігрувати. Майно кримців переходило до рук росіян, просувалася русифікація…

Напередодні Кримської війни господарство Криму досягло критичного стану. Грабежі, здійснені росіянами під час війни, довершили справу руйнування, повністю підірвавши економічну базу татарського народу. В результаті еміграція посилилася. Поки Крим занепадав, а татари залишали батьківщину, Росія зміцнила свої позиції цивілізаційно та економічно. У 1860 році [1861 р.] в Росії була скасована панщина, і з тих пір відродилася російська економіка, сталася урбанізація, і розвивалася російська освіта. Економічний та цивілізаційний розвиток Росії досяг небачених до того часу темпів****. Очевидно, ця тенденція мала місце і в Криму. Було визнано, що залишки татар, які не емігрували, більше не становили загрози для Росії, внаслідок чого почала зміцнюватися економічна і адміністративна структура Криму. На цей період припадає розвиток садівництва, будівництво нових доріг і портів. Наприкінці XIX століття Крим вступив у період економічного процвітання, розвивалася торгівля, зросли врожайність посівів, виробництво, тваринництво…

Російський журналіст Євген Марков так писав в опублікованих у 1884 році «Description de Crimée» («Нарисах Криму»), с. 348-354:

Ми, росіяни, опанувавши Крим, не навчили татарина нічому своєму, європейському
Євген Марков

«Однак поглянемо справі прямо у вічі і, поклавши руку на серце, скажімо відверто, чи дійсно дали ми кримському татарину краще життя… Татари і до нас [так] цінували народну освіту, що вони розвинули її у себе в Криму набагато більше, ніж ми розвинули свою власну освіту у себе в Росії, що вони жертвують на неї неабиякі кошти… Ми, росіяни, опанувавши Крим, не навчили татарина нічому своєму, європейському; ми тільки обмежили кількісні розміри його власної колишньої освіти, скоротивши, разом зі скороченням населення, число татарських шкіл. Але не зробили нічого істотного для залучення татар у власні школи і для полегшення їм шляху до них… Ми, росіяни, упродовж 80 років не поширили серед татар ані найменшої загальної освіти»*****.

Подібно до того, як росіяни нічого не дали кримським татарам, так і кримці під впливом своєї прихильності до старих переконань і релігійного фанатизму продовжували упиратися, нічому не навчаючись у росіян. Продовжували [діяти] старі медресе і школи, не змінювалися сільськогосподарські інструменти й ремесла, примітивна торгівля панувала надалі, експорт та імпорт товарів знаходилися у чужих руках. Продовжувала панувати неправильно зрозуміла філософія призначення. Хоча навколо Криму вирували високі хвилі Чорного моря, стан татарського духу нагадував нерухоме мертве озеро… І лише Ісмаїл Бей Гаспирали [Гаспринський] – людина історичного масштабу – став тим чинником, котрий збурив непорушність цього озера і викликав на ньому штормові хвилі.

Далі буде.

Примітки:

* – У квадратних дужках курсивом подані пояснення Сергія Громенка або переклади, а звичайним шрифтом вставлені відсутні в оригіналі слова, необхідні для кращого розуміння тексту

** – Ця робота була перевидана 1932 року в Констанці (Румунія) в друкарні журналу «EMEL» арабськими літерами [прим. Дж. Сейдамета].

*** – [Енциклопедія] Larousse, стаття «KRYM»: «Людство справедливо звинувачує Потьомкіна у злочинах, які він скоїв проти цього мусульманського народу, аби зробити його рабом імператриці» [прим. Дж. Сейдамета].

**** – Див.: нашу публікацію під заголовком: «Rus inkilabi» («Російська революція») [прим. Дж. Сейдамета].

***** – Для уникнення колізії зворотного перекладу зазначена цитата наведена за російським виданням «Нарисів Криму» 1995 року

XS
SM
MD
LG