Доступність посилання

ТОП новини

«Це перлина на карті України». Джамала ‒ про Крим, батьків та рідну домівку


Джамала

Першу частину інтерв'ю з Джамалою, де співачка розповідає про весілля та народження сина, читайте тут.

Джамала ‒ українська співачка кримськотатарського походження. Вона перемогла у фіналі конкурсу «Євробачення 2016», як тренер узяла участь у передачі «Голос», випустила кілька альбомів, виступила з великим сольним концертом у київському «Палаці спорту» і вже вирушила в черговий тур Україною. У великому ексклюзивному інтерв'ю Крим.Реалії Джамала розповіла про Крим, батьків, які досі живуть на півострові, та рідну домівку в селі Малоріченське.

‒ Яка твоя улюблена страва кримськотатарської кухні?

‒ Я люблю плов, манти, самсу, чебуреки, янтики.

‒ Це все ти вмієш готувати?

‒ Ні, готую я прекрасно борщ (сміється). Страви кримськотатарської кухні не готую, бо, по-перше, це прекрасно робить мама мого чоловіка, моя мама. Навіть більше, є в Києві чудові місця, де це можна поїсти. А найкращий плов у нас вдома готує тато.

‒ Як часто до тебе батьки приїжджають?

‒ Раз на рік на тривалий період. Відвідати мене, онука. На жаль, за останні п'ять років їх здоров'я погіршилося. Потрібні постійні профілактичні процедури.

‒ Ти запрошуєш їх переїхати до Києва?

Чому батьки мають їхати з Криму? Нехай їдуть ті, хто приїхав туди незаконно. Вони там законно

‒ Я їх запрошую постійно, розмови ведуться досить часто, але суть в тому, що я вже розумію, що залишити цей будинок малоймовірно. У мене в самої прокидається таке питання: чому вони мають їхати? Нехай їдуть ті, хто приїхав туди незаконно. Вони там законно. Я розумію, наскільки вони прив'язані до цієї землі, до цього будинку. Навіть незважаючи на те, що ми далеко. Сестра у Стамбулі, онуки у Стамбулі, я в Києві й онук у Києві ‒ звичайно, вони розриваються, вони хочуть бачити нас. Ми звикли бути кожен день на зв'язку: Скайп, Вайбер. Я часто чую, хтось телефонує батькам раз на тиждень або взагалі можуть не бачитися. Для мене це дивно, ми близькі з сім'єю.

‒ Ти заборонила батькам передавати посилки з Криму? Ти говорила, що це через проблеми на адмінкордоні.

‒ Проблеми виникають і на російському, і на українському кордоні. Я просто втомилася чути про те, що все забрали. Просто знаю, як важко це вирощувати, збирати, навіть пакувати. Я сказала, що все є. Мама телефонує, каже: «Ось, Емір-Рахманчику хурму б привезти, у нас така хурма, дерево всипане. Ви так у дитинстві любили, з'їдали». Я кажу: «Мама, спокійно. Одну хурму я можу купити дитині». Тут не стільки важкість фізична, а скільки стрес. Коли підходиш до цього кордону, думаєш: заберуть чи не заберуть? Так навіщо це треба!

‒ Коли ти в останній раз була в Криму?

‒ Я вже навіть забула. П'ятий рік... У 2013 році була.

‒ Як ти думаєш, як змінився Крим, на що він схожий зараз?

Зараз я розумію, за що завжди були ці війни, за що ця боротьба. Це ж неймовірно красиве місце, це перлина на карті України, він блищить, він прекрасний

‒ Крим ‒ неймовірно красивий, я це усвідомлюю. Раніше не так це помічала. Ну, будинок і будинок. Приїхав, побачив усіх, поїв, поїхав. А зараз я розумію, за що завжди були ці війни, за що ця боротьба. Це ж неймовірно красиве місце, це перлина на карті України, він блищить, він прекрасний. Тільки інше питання: як ми ставимося до нього? Ми знаємо, що зараз там екологічні проблеми серйозні. В Армянську був хімічний викид. Мама розповідає, що вже давно в морі не купається, вода весь час каламутна, ніхто не стежить за тим, скільки викидів, куди люди виводять каналізацію. Я пам'ятаю, коли ми приїхали до Криму, татові запропонували провести через річку каналізацію. Мій тато єдиний на вулиці, хто відмовився проводити каналізацію в море. Він каже: «У сенсі? Тут же купаються мої діти». І в нас у дворі дві величезні ями, завжди було дуже дорого замовляти машину, яка це все забере. Ось це людина, яка усвідомлює, що він там не просто тимчасово, він там назавжди. І він хоче, щоб там росли діти, онуки. Це місце має жити й процвітати. Я не буду говорити про всю планету, я говорю про те, що конкретно відбувається в Криму. Там якісь страшні речі кояться з точки зору екології і немає відповідальної людини за це.

‒ Хтось із твоїх знайомих скаржиться тобі чи розповідає про те, як змінився Крим? Пишуть, можливо?

‒ Наприклад, про те, що машину дешевше купити, і все. Загалом, і все. Більше я не знаю нічого позитивного. Тільки можна дізнатися в новинах, що тривають обшуки, арешти, дітей, які залишаються без батьків, все більше й більше. Я знаю це не з чуток. Я не афішую ці моменти, але разом із кримськотатарськими організаціями збираємо допомогу дітям політв'язнів.

‒ Хочу нагадати про пісню «Шлях додому», яка стала символом для тих, хто був змушений покинути свій дім. Але, виявляється, коли ти писала цю пісню, ти не в прямому сенсі мала на увазі Крим і навіть не думала, що така асоціація виникне.

Я її ніколи не співала так, щоб не було сліз на очах

‒ Я взагалі не думала про це. Я писала її про свій шлях, переживання, які відбувалися зі мною. Коли я вчилася в Сімферополі, в Києві. Більше юнацьке, коли ти ніби йдеш на деякий час, але повертаєшся. Але і в філософському розумінні, коли ти знаходиш своє місце в цьому житті, знаходиш свою професію, знаходиш людей, які тебе розуміють. Тоді ти вважаєш, що знайшов своїх птахів у руках ‒ «птахи в долонях». Навіть більше, коли зараз її виконую, вже бачу свій будинок ‒ я бачу цю хурму, яка обсипається, я бачу свій двір, ці пальми. Я її ніколи не співала так, щоб не було сліз на очах. Завжди в мене такий флешбек до рідного дому.

XS
SM
MD
LG