Доступність посилання

ТОП новини

Павло Казарін: Символічні досягнення


Спеціально для Крим.Реалії

Ми любимо лаяти владу за імітацію. Говоримо про те, що боротьба з корупцією важливіша за декомунізацію. Що податкова реформа актуальніша за кольори беретів. І робимо висновок про те, що «зроблене» ‒ лише спосіб відволікти нас від «незробленого».

І в цей момент ми стаємо заручниками своєї ж логіки. З деяких причин.

По-перше, тому що немає ніякого протиставлення. Реформи символічного та реформи інституційного ‒ це не розмова про «або-або». Одне жодним чином не суперечить іншому. У нас немає ситуації, коли є якийсь обмежений «реформаторський ресурс», який можна витратити лише на щось одне. У цьому сенсі декомунізація не суперечить податковій реформі. Втім, і не допомагає. Це просто різні процеси ‒ які цілком можуть йти паралельно.

По-друге, ми зазвичай виходимо з того, що за допомогою реформ у «символічній» сфері (нові дати, топоніміка, історичний наратив) влада намагається приховати відсутність прогресу в сфері «інституційній» (реформа судів, прокуратури, податкової). Але як тільки ми беремо цю точку зору на озброєння ‒ то потрапляємо в пастку.

Успішність реформ у будь-якій сфері визначається рівнем протидії

Тому що успішність реформ у будь-якій сфері визначається рівнем протидії. Лобісти змін завжди борються з лобістами збереження статус-кво.

Символічна трансформація була неможлива до 2014-го. У цього процесу існувало цілком конкретне антилобі. Ім'я якому ‒ люди з прорадянськими поглядами та політики, які годувалися завдяки їхній лояльності. Ще п'ять років тому уявити появу в армії привітання «Слава Україні» було просто неможливим. Як і появу в календарі нових дат. А на вулицях ‒ нової топоніміки.

Війна та окупація просто змістили баланс сил. Маргіналізація проросійського порядку денного створила вікно можливостей. Те саме, в яке вдалося протиснутися всьому тому символічному ряду, який став новою нормою. Москва просто зруйнувала ту систему стримувань, яка десятиліттями зберігала радянську спадщину на прапорах і вулицях. Лобісти статус-кво програли лобістам змін. І тому стилістичне оновлення стало таким стрімким і повсюдним.

Символічні зміни відбуваються не за рахунок інституційних

І саме з цієї ж причини в Україні буксують реформи інституційні. Тому що в цій сфері позиції «лобістів статус-кво» нітрохи не ослабли. Касти в митниці, прокуратурі, судах нікуди не поділися. Війна та окупація не послаблять їхню стійкість. І саме тому «лобістам змін» у цій сфері доводиться куди складніше, аніж їхнім колегам, які займалися реформою символіки.

Символічні зміни відбуваються не за рахунок інституційних. Це просто два паралельні процеси. Ефективність реформ у кожному випадку визначається балансом сил. І немає сенсу протиставляти одне іншому. Зміни в одній сфері досягаються не через відсутність їх в іншій.

І якщо вас дратує обсяг «незробленого» ‒ це зовсім не привід звинувачувати «виконане». Зрештою, знецінення ‒ це все-таки про емоції, а не про логіку.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG