Доступність посилання

ТОП новини

Павло Казарін: Трагедія переможців


Голосування на виборах в Україні 21 квітня 2019 року

Спеціально для Крим.Реалії

Цікаво спостерігати за стрічками соцмереж. У них переможна більшість ніяк не може звикнути до думки, що вона більшість.

Людська природа влаштована так, що ми співчуваємо тим, хто опинився в меншості. Наші симпатії викликають спартанці, а не перси. Польська кіннота, а не танки Гудеріана. Декабристи, Прометей, Давид, який бореться проти Голіафа, ‒ вся наша міфологія вибудувана на співчутті тим, хто слабший, і тим, кого менше.

Коли Радянський Союз відсилав у м'ясорубку репресій своїх громадян ‒ він транслював це як праведну битву соціалістичної меншини проти шаленої західної більшості. В межах цієї логіки Мандельштам та Гумільов були породженням залаштункової темряви. А люди з синіми крайками кашкетів ‒ стражами світла та справедливості.

Будь-яка війна у своєму інформаційному вимірі ‒ це теж битва за право вважатися меншістю. Росія переконує своїх громадян, що протистоїть гігантському ліберальному чудовиську, яке мріє зруйнувати духовні скріпи. І, водночас, розповідає про те, що «ЛДНР» ‒ це благородні «чегевари», які борються проти «київської більшості».

Більшістю бути некомфортно.

Ті, хто вважав себе в опозиції до влади ‒ болісно звикають до нового статусу

Цей статус накладає відповідальність. Позбавляє комфорту непричетності. Уже не виходить жити з відставленим мізинчиком. Все, що відбувається навколо, починає сприйматися як твоїх багаторуких рук справа. Лише тому, що в якийсь момент твої мрії збулися ‒ і ти опинився в тренді.

Ті, хто вважав себе в опозиції до влади ‒ болісно звикають до нового статусу. Зовсім недавно вони були одинаками, які билися зі стоголовим чудовиськом. Яке, до того ж, злостиве та відгавкується. З іншого боку барикад була влада, ботоферми та консервативний триптих президентських гасел. У сутичці з більшістю було не соромно програти. Але раптово вони перемогли.

Меншість перестала бути меншістю. Причому перестала нею бути з розгромним рахунком. Жодних півтонів. «Повстанців» виявилося втричі більше ‒ хоч в абсолютних цифрах, хоч у відносних. На кожного, хто проголосував за владу, припадає троє тих, хто проголосував проти. Навіть більше того ‒ пан дракон визнав свою поразку та привітав Ланселота з перемогою.

Як тепер жити взагалі?

Інерція дає про себе знати. Соцмережі вправляються у дотепності щодо горезвісних 25%. Підозрюють у спробах залишити за собою статус «совісті нації». Вимагають покаяння та навипередки намагаються позбавити їх права на сакраментальне «я ж казав». Прекрасно можу їх зрозуміти. Тільки все це не змінює одного простого факту. Більшість ‒ це відтепер ви.

Мотиви, через які ви ставили хрестик у бюлетені, не мають особливого значення. Не важливо ‒ голосували ви проти старого чи за нове. Активно топили всю кампанію за свого кандидата чи агітували проти чужого. Відкрито носили прапори майбутнього переможця чи займалися партизанщиною під гаслами «нейтралітету». Це все тепер не має особливого значення. Ви перемогли. Вітаю.

Ваша різнорідна коаліція отримала перемогу. Тиран повалений. Деспот переможений. Добро перемогло й тепер приречене доводити, що буде, як мінімум, меншим злом

І спостерігатиму тепер за тим, як ви станете дезертирувати з переможного табору. І ви будете це робити навіть не тому, що нова команда стане «чинити погане». Ви будете тікати лише тому, щоб і надалі прикидатися меншістю. Щоб і надалі не знімати біле пальто і не злазити з морально-етичного п'єдесталу. Зрештою, звичка ‒ страшна штука, правда?

В усіх іронічних текстах щодо 25% чується все та ж інтонація. Дисидентські нотки. Саркастична зарозумілість. Моральна перевага носіїв своєї незгоди. Тільки в тому й штука, друзі, що всього цього у вас більше немає. Ваша різнорідна коаліція отримала перемогу. Тиран повалений. Деспот переможений. Добро перемогло й тепер приречене доводити, що буде, як мінімум, меншим злом.

25 відносних відсотків або 15 абсолютних ‒ це зовсім не совість нації. Не «сіль землі», не «еліта» і не «аристократи». Це лише меншість. Та сама, якою ви перестали бути.

Це важка ноша. Перший час ви виправдовуватимете негаразди «попередниками». Потім ‒ станете говорити про те, що альтернатива була б ще гіршою. Але рано чи пізно вам захочеться знову змінити оптику. Опротестувати статус, піти в опозицію, відхреститися від перемоги.

Тільки, вибачте, але ця ніша вже зайнята.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG