Доступність посилання

ТОП новини

Коктебель, який вже не той


Навіть для тих, хто ніколи не бував у Криму, назви Коктебель, Карадаг, гора Клементьєва звучать, як музика. Курорт, місце популярного відпочинку з кінця XIX століття й донині. Перейменований радянською владою у Планерське, Коктебель у 1992 році повернув свою стару назву.

Практично кожен кримчанин хоча б раз у житті побував тут. Повалявся на гальковому пляжі, подивився, як сонце заходить за Карадаг, пив вино та коньяк розливу місцевого заводу. А ще можна сходити на могилу Максиміліана Волошина, спробувати розгледіти профіль його обличчя в обрисах південного хребта Кок-Кая, пополювати з фотоапаратом на знаменитого карадазького змія з легенди ‒ а раптом пощастить.

Востаннє я був у Коктебелі ще до анексії півострова. Цього разу, як завжди, зупинився на в'їзді, поцікавився цінами на житло й вирішив зробити селфі на тлі знаменитої арки «Країна коньяків». Однак, як виявилося, цього напису вже немає. Замість нього ‒ «Країна Коктебель». Келих у букві «К» на портиках воріт-пропілеїв, щоправда, залишився. Перейменування мене трохи засмутило. Головне питання: навіщо?

Поїхав далі. Дороги стали помітно кращими, зокрема й у самому селищі. Ось він уже видніється на березі однойменної затоки. Краса! Згідно зі статистикою, у Коктебелі проживає близько трьох тисяч осіб. Місць для туристів, зрозуміло, у десятки разів більше. Від люксів на кілька кімнат до койко-місць у якій-небудь «халупі». На будь-який смак і гаманець, як то кажуть. Я знайшов житло у приватному секторі, неподалік від автостанції.

На автостанції все, як і було раніше: приїжджають, від'їжджають, невелике віконце з касиром. І таксисти. Вивертаюся від їхнього «Довезу недорого, куди треба?» та «Останнє місце в машині до Судака (Феодосії, аеропорту ‒ підставити потрібне слово)». Воно й зрозуміло ‒ вовка ноги годують, а таксиста ‒ кермо. А як вони водять автомобіль, знаю не з чуток. Мав колись задоволення їхати до Судака та Нового світу. Американські гірки в порівнянні з тією їздою серпантином ‒ дитяча забава.

Селище дуже розбудувалося, переважно на околицях. Величезні готелі практично без інфраструктури. Не те що старі радянські санаторії, в яких на пару корпусів припадає з десяток гектарів паркової зони. А я люблю звивисті вулиці приватного сектора. Ось як ця, наприклад.

Старі будинки, добудовані й перебудовані під прийом відпочивальників, невеликі, зарослі виноградом дворики та доброзичливі господарі. Туристів тут люблять, тому що вони ‒ годувальники. Постійних робочих місць у Коктебелі мало, тому місцеві живуть до наступного на те, що вдається заробити за сезон.

У літній період будівництво в курортних містах і селищах півострова заборонене рішенням російського уряду Криму. Тому ось таких законсервованих будівництв у Коктебелі достатньо. До ворожки не ходи ‒ і так зрозуміло, що це буде: готель, хостел чи гостьовий будинок. Що, по суті, одне й те саме: номери подобово. Через два-три тижні робота зі зведення об'єкта закипить знову.

Навіть увечері на пляжі досить багато людей. Вересень цього року теплий, без похолодань, а вода в морі ‒ взагалі, як парне молоко. Карадаг частково в тіні, й від цього здається ще більш загадковим. Вчені вважають, що цей гірський масив ‒ залишки вулкана, що діяв приблизно 173 млн років тому. Скільки бачили ці потужні скелі ‒ навіть складно уявити. Береговий хребет складається, у свою чергу, з хребтів Карагач, Хоба-Тепе, Магнітний та Кок-Кая. Дивитися на них особливо цікаво з моря, тоді відчуваєш всю велич.

На набережній люди фотографуються біля інсталяції «Я люблю Коктебель». Останнім часом цей винахід Нью-Йорка влада старанно копіює в містах, селищах і селах. І через такий підхід хороша загалом ідея знівельована, доведена до абсурду. Уявіть собі цю сумну колекцію фотографій на тлі однакових сердечок: «Я люблю Коктебель», «Я люблю Ялту», «Я люблю Севастополь» тощо. Неначе дизайнери перевелися або не вистачає фантазії придумати щось оригінальне.

На набережній складно знайти цілий ліхтар. Проросійський кримський блогер Олександр Горний торік у грудні повідомляв, що це справа рук вандалів. Які окрім ліхтарів ще й частину парапету розтрощили. Хто їх зараз розбив ‒ вітер чи знову-таки хулігани ‒ не знаю. А може, з грудня так і стоять без ремонту. Але влада «не чешеться» з цього приводу ‒ це точно. Власники розташованих поруч кафе встановили такі ось прожектори, спрямувавши їхнє світло чомусь у бік пляжу.

Біля екскурсійного кіоску кілька людей. Дівчина з кіоску повідомляє, що повезуть вас, куди завгодно, головне ‒ групу набрати. Питаю, як зараз із цим справи, відповідає ухильно, щоб не відлякати ‒ раптом я потенційний клієнт. Сезон ще не закінчився.

А це шматочок набережної, такої характерної для Коктебеля: суцільні кафе, бари й ресторани, жива й не дуже музика.

З часу мого останнього візиту багато що змінилося. Прибрали торгові намети, майже немає торговців зі столиками, немає тандира, в якому пекли смачні коржі. Колориту поменшало й це засмучує ‒ селище втрачає своє обличчя. Ні, я не за антисанітарію, торгівлю з землі тощо.

Але, на мій погляд, невеликі «шалманчики» прикрашали тутешню набережну. Днями влада озвучила грандіозні плани з її реконструкції. Проєкт концепції реконструкції набережної, який схвалила архітектурно-містобудівна рада Криму, складатиметься із п'яти зон: тихої, паркової, культурно-історичної, спортивно-паркової та фестивальної. На набережній збудують кафе, бігові та велодоріжки, сквери й ландшафтні парки, зелені алеї та фонтани, зони для заняття спортом і дитячі ігрові майданчики. Не сумніваюся, що вбухають мільярди рублів, усе буде цивільне, прилизане та безлике. Селище однозначно втратить своє обличчя. І це засмучує. Його затишність і своєрідний шарм ‒ це головне, за що Коктебель завжди любили.

У кіоску на набережній продають сувеніри, серед яких ‒ вишиванки. Напис на ціннику ‒ «Вишивка слов'янська».

Взагалі, «політика» в Коктебелі не відчувається ‒ окрім триколорів на адміністративних будівлях, жодних інших проявів. Люди до моря відпочивати їдуть.

На пляжі в декількох місцях «річки й озера» каналізаційних стоків. Каналізації, як відомо, у Коктебелі не було й немає. У липні повідомлялося, що смердючі стоки залили один із пляжів. Подібними повідомленнями в останні роки інтернет рясніє регулярно. Здивувало, що прямо поруч з «небезпечною водичкою» купаються та засмагають відпочивальники. Місяць тому тут всіх підряд косив ентеровірус, але матусь з дітьми дошкільного віку це, схоже, не хвилює.

Як повідомляла раніше кримська влада, у листопаді 2017 року селищна адміністрація отримала позитивний експертний висновок щодо розробки техніко-економічного обґрунтування від Головдержекспертизи Росії будівництва очисних споруд із системою розвідних колекторів, серед них і каналізаційних мереж у селищі. Згідно з документом, рекомендована кошторисна вартість об'єкта становить 1,377 млрд рублів. Проєктування було заплановане на 2018 рік, а термін здачі об'єкта ‒ 2020 рік. Поки про закінчення проєктування та початок робіт нічого не чути. Зате набережну зібралися робити прискореними темпами.

У пансіонаті «Блакитна затока» («Голубой залив») як раз проходив джазовий фестиваль Live in Blue Bay, безкоштовний для глядачів. Це не той, який гендиректор агентства «МИА«Россия сегодня» Дмитро Кисельов організовує, а значно скромніший. До анексії Криму Росією тут все було дуже демократично. Зараз на вході на майданчик фестивалю перевіряють сумки, черга розтягується на десятки метрів. А ще ‒ рамки металодетекторів, поліція та росгвардійці з кийками. І спецназ чергує в автобусі неподалік.

Про своє засмучення з приводу «Країни коньяків», набережної та втраченого шарму Коктебеля я вже сказав. Але був тут завжди якийсь особливий дух свободи, за який селище любили в усі часи. І публіка була особлива, багато хіпі та інших неформалів. Зараз селищем гуляють переважно сімейні пари з дітьми. Таку колоритну людину з дредами побачиш нечасто.

Жива ще, слава богу, знаменита баба Люда ‒ Людмила Коротикова, незмінний «атрибут» на лавці навпроти «Українського шинка». У вінку із запашної трави баба Люда у віршованій формі з ненормативною лексикою робить любовні привороти та одвороти, а також сипле жартами та примовками. Навколо неї завжди багато глядачів. Фото та відео в інтернеті, до речі, теж дуже багато. По суті, вона читає реп, складаючи рими на будь-які теми на ходу.

Увечері на набережну підтягуються неформали ‒ вони торгують тут всякими власноруч зробленими атрибутами, сувенірами та «фєнєчками». Раніше таких персонажів тут були десятки, тепер одиниці. Прямо під деревами біля паркану стояли їхні намети, а багато хто спав просто на карематах. Нині намет не поставиш ‒ поліція зжене з місця вмить, щоб добропорядним громадянам очі своєю свободою не муляли. А тих, хто спить «у недозволених місцях», просто загребуть у відділок.

Ось цей молодий чоловік не п'яниця і не наркоман. Він просто приліг після обіду на травичку відпочити.

Колись у Коктебелі вільних від забобонів людей можна було побачити на кожному кроці. Тепер це швидше рідкісний виняток.

Тому що Коктебель вже не той.

Євген Жук, блогер із Севастополя (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG