Доступність посилання

ТОП новини

Корабельна сторона: старовинний дух Севастополя


На Корабельній стороні Севастополя

Район Корабельна сторона севастопольці ласкаво називають Корабелка. Він найстаріший у Севастополі і, власне, саме звідси місто й починалося. Після захоплення Криму Росією у 1783-1784 роках матроси кораблів, які зимували в Севастополі, збудували між Малаховим курганом та Корабельною бухтою перші казарми. Пізніше поруч поселилися робітники та виникла робітнича слобода. Приватний сектор на цьому місці зберігся досі. За минулий відтоді час місто двічі лежало в руїнах, але деякі будиночки й зараз ніби з картин початку 19 століття. У цьому районі свій, абсолютно особливий дух.​

Більшість вулиць приватного сектора на Корабельній стороні Севастополя ніколи не бачили асфальту. І невідомо, коли побачать ‒ ремонти доріг оминають їх. Але бруду тут майже ніде не буває ‒ ґрунт кам'янистий, хіба після сильних дощів у ярах, де ґрунт наносний. За століття насипано стільки будівельного сміття та каміння з городу, що мощену ними дорогу не пошкодять навіть сталеві гусениці важкого бульдозера.

Помітна особливість Корабелки ‒ старі паркани, складені з бутового каменю, поштукатурені глиною та побілені вапном. І повна відсутність воріт ‒ тільки хвіртки для входу-виходу. На жаль, із кожним роком таких усе менше. Нерухомість у районі цінується, тут на тихих вуличках будують маєтки, а старі паркани розбирають і вивозять як будівельне сміття.

«Безворітне» життя жителів Корабельної сторони пояснюється просто: з моменту заснування Севастополя тут жив робітничий люд, який засобів пересування ‒ возів і карет ‒ не мав. А нехитрий скарб і домашнє начиння цілком можна було занести через хвірточку. Тут не те, що «роялів та піаніно», шаф у багатьох не було.

Одну з таких хвірток охороняє місцева «жучка». На мене нуль уваги, тому що повз іду, але стежить пильно, щоб майно хазяйське не вподобав.

Поштові скриньки майже всюди ось такі, окрім найновіших будинків. І ніхто ці скриньки не грабує, не ламає і не підпалює. У приватному секторі всі один одного знають, а за чужинцями з вікон і з дворів спостерігають. Це вам не багатоповерхові «шпаківні», в яких в одному під'їзді люди часто один одного не знають і де спільну власність «відморозки» усякі трощать.

Старий будинок розбирають. Під нове будівництво, напевно. Скло в будівлі ніхто не б'є і дошки з вулиці не краде. Приватний сектор, нагадую. Тут чужу власність поважають.

Місцеві жителі весь час щось перебудовують і добудовують, розширюючи та покращуючи житлоплощу. Причин може бути багато: сім'я збільшилася, гроші зайві з'явилися або просто «на перспективу».

Будує кожен відповідно до фінансових можливостей і фантазії. У одного прибудова «два на три», в іншого ворота та колони «з позолотою». І ніякий «Буднагляд» над душею не стоїть, контролюючи, що можна, що не можна. Відчуття господаря робить людину самостійною і незалежною. Тому в усі часи правителі намагалися народ приватної власності позбавити або, зрештою, жорсткий контроль за її використанням встановити. Щоб не балували.

В азарті перебудови житла іноді виходить таке, як із водопровідним люком на фото. Бажання «наїхати» будинком на тротуар було аж занадто сильним. Це зрозуміло, до моменту, коли буде необхідно водогін ремонтувати. Що буде потім ‒ страшний сон домовласника.

Дворики на Корабелці маленькі, гараж не скрізь увіткнеш. Іноді це й не обов'язково, коли на вулиці місця повно. Як, наприклад, тут.

Дерев'яному стовпу років 50-60, не менше. Живий, одначе. Незрозуміло тільки, сам стоїть чи дроти численні його тримають. Під час сильних вітрів дроти рвуться, залишаючи приватний сектор без електрики.

Сірий та пухнастий біля іржавих воріт гаража вперся у мене бурштиновими очима. Думає: ображу чи не ображу? Може краще дременути? Життєвий досвід підказує коту, що люди пухнастих не тиранять, але природна обережність бере верх.

На воротах українська жовто-синя табличка, яка говорить, що «об'єкт під охороною». Понад п'ять років минуло, а дощ, вітер і сонце їй дарма. І ніякий україноненависник не здер. Були такі випадки в Севастополі, коли в боротьбі з міфічною «п'ятою колоною» «самооборонівці» здирали українські охоронні таблички з архітектурних пам'яток. «Наша акція ‒ це відповідь «п'ятій» колоні, яка засіла в місті. То віршики публікуються з образами на адресу президента, то дівчина ходить у футболці «всім вам через плече, ‒ розповідав один активіст. ‒ Якщо влада не вживатиме заходів, значить, ми самі це робитимемо. Ми не допустимо, щоб при новій російській реальності використовувалися проамериканські та проукраїнські «чорні» політтехнології».

Без коментарів, навіщо цю маячню коментувати. Громадянина, до речі, змусили таблички назад прикрутити, вважаючи скоєне вандалізмом.

Торгівля на Корабельній «без претензій» ‒ невеликі магазини, павільйони та намети. Супермаркети, звісно, теж є, але не в приватному секторі. Зате все по-домашньому та й покупці з продавцями знають один одного.

Є будинки, що виглядають покинутими, але це не завжди так. Найчастіше, господарі літні й сил не вистачає за територією стежити, а діти в іншому місті живуть.

Ще приклад і зовсім не поодинокий. Заросла доріжка до хвіртки говорить про те, що в будинку ніхто не живе.

Бувають і такі вулиці, як ця, суто пішохідні. Велосипед, скутер або мотоцикл проїдуть, а автомобілям шлях закритий. Про швидку допомогу та пожежну машину й говорити не доводиться. А що поробиш? Старий район. Зате всі будинки газифіковані, самі бачите.

Іноді на вулиці такий пейзаж. Незрозуміло, старі вікна та мотоциклетну коляску господар біля будинку зберігає чи просто з двору викинув. Начебто і не смітник, але різниці, практично, жодної.

Недалеко від стадіону футбольного клубу «Севастополь» виявив руїни старовинного парапету з кримбальського каменю. Розпитування місцевих жителів про походження парапету ні до чого не привели. Сумно. Живуть поруч і не знають. Повз ходять, сидять на ньому, розпивають і пакети від чіпсів викидають.

Кілька слів про рельєф. Корабельна сторона ‒ суцільне «вгору-вниз» ‒ порізана ярами, які біжать до Севастопольської бухти між пагорбами. А де такий рельєф ‒ потоки води під час дощу. Червнева злива тому підтвердження, коли за день випало більш ніж місячна норма опадів. Тому подібними жолобами зливової каналізації поцяткований навіть приватний сектор. З цього стоки скидаються просто в яр.

Цей потужний швелер вкопаний у землю на розі будинку недарма. Дорога поруч вузька, тротуару немає. Цілком може вантажівка зачепити. Що вже траплялося, судячи з форми залізяки.

А Корабелку я люблю за такі будинки, колоритні та приземкуваті. За старі дерев'яні ворітця. За важкі свинцеві кулі часів Кримської війни, які можна знайти після дощу на розмитих дорогах і в дворах. За жителів, які є носіями справжнього духу Севастополя, не знівеченого шумом і бездушністю сучасних спальних районів. За тихий спокій вулиць. За свіжий вітер.

Це Корабельний бік.

Євген Жук, блогер із Севастополя (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG