Доступність посилання

ТОП новини

«Я дав команду на застосування зброї»: екс-командувач ВМС України Сергій Гайдук про події 2014 року в Криму


Екс-командувач Військово-морських сил України, віце-адмірал Сергій Гайдук

Як російські війська у 2014 році окупували Севастополь? Чому багато українських військових моряків вистояли й не перейшли на бік Росії? Яка доля захоплених Росією військових кораблів?

Ці та інші теми у п'яту річницю початку анексії в студії Радіо Крим.Реалії ведучий Олександр Янковський обговорює з українським воєначальником, екс-командувачем Військово-морських сил України Сергієм Гайдуком.

‒ Коли ви зрозуміли, що почалася російська військова агресія проти України?

‒ Питання дуже непросте, тому що існує дискусія навколо російської медальки «За повернення Криму», яка датована 20 лютого 2014 року. Я б не спирався на цю дату, а говорив би про реальні дії в Криму. Я був заступником командувача, упродовж п'яти днів виконував обов'язки командувача, коли після зради Дениса Березовського необхідно було повернути довіру командирів і особового складу, потім обіймав цю посаду. Я говорю це до того, що оцінки можуть різнитися залежно від посади.

‒ Так що саме сталося 20 лютого, наскільки вам відомо?

‒ Цього дня 810-а бригада морської піхоти Чорноморського флоту Росії була переведена в стан терористичної готовності «б» ‒ це означає готовність до можливої загрози проведення терактів, не прив'язаних ані до часу, ані до місця. Термін дії був один місяць. Це був перший дзвінок. 20 лютого також почалися активні дії Чорноморського флоту на тлі активних закликів цивільного населення взяти під охорону й оборону Севастополь і частину території Криму ‒ Феодосію, Сімферополь. Того ж дня почалися пересування десантно-штурмових підрозділів 810-ї бригади. Була посилена охорона й оборона військових баз і складів, клінічного госпіталю, запасного командного пункту Чорноморського флоту та ретрансляційного пункту на горі Ай-Петрі. Це були певні дзвіночки, що критична військова інфраструктура взята під контроль.

Екс-командувач Військово-морських сил України, віце-адмірал Сергій Гайдук
Екс-командувач Військово-морських сил України, віце-адмірал Сергій Гайдук

‒ 3 березня екс-командувач Березовський, котрий присягнув «військово-морським силам Криму», приїхав до штабу ВМСУ, де ви перебували як виконувач обов'язків командувача. Ось що він сказав морякам:

«Питання щодо флоту Автономної Республіки Крим: Військово-морські сили залишаються в тому ж складі, з такою ж назвою, з підвищеним забезпеченням, гарантованою зарплатою на рівні Чорноморського флоту Російської Федерації, і це ви маєте відчути прямо цього тижня ‒ ті, хто виявить бажання».

‒ У цей день мене вперше спробували заарештувати, невдало. Проте, психологічний і фізичний тиск чинився. Особовий склад органу управління і штабу ВМСУ, на який дивляться всі нижчі штаби, був деморалізований після складання нової присяги Березовським. Фактично військової ради у мене не залишалося, було тільки три людини ‒ ми ухвалили рішення зібрати особовий склад, щоб чітко зрозуміти, за ким стоїть командування ВМСУ, і дати зрозуміти тим, хто зневірився, відчути силу, що є колектив, який підтримає. Це була головна задача, а не те, щоб послухати Березовського і його схвальні висловлювання, написані під диктовку. За Березовським ніхто не пішов. Після цього я дав вказівку його, Сергія Аксенова (Аксьонова) та інших на територію військових частин не допускати, переговори з ними не вести.

‒ Чи були у вас контакти з органами внутрішніх справ Криму?

‒ У нас комунікація була, але після 27-28 лютого, після захоплення влади та указу, що Аксенов оголошує себе головнокомандувачем, ми практично залишилися одні вірні присязі. Сподіватися на якийсь контакт, спільні дії не доводилося.

‒ 19 березня вас взяли у полон, чи не так?

‒ Так. Ситуація була дуже непроста. Референдум 16 березня мав поставити крапку в цій ситуації, таке завдання ставилося Росією. Але частини, що дислокувалися в Криму, були приведені у відповідну готовність, і кораблі почали маневрувати в озері Донузлав, відійшли від причалу. Було зрозуміло, що частини ВМСУ чинитимуть спротив. Тобто після так званого «референдуму» на території Криму всі військові частини ВМСУ не були підконтрольні Росії ‒ вони були підпорядковані мені.

18 березня була екстраординарна ситуація, що призвела до смерті мічмана Кокоріна та поранення старшого лейтенанта Федуна в одній із частин Сімферопольського гарнізону. Це був рубікон, який перейшла російська сторона. Я дав команду на застосування зброї в разі спроби проникнення на територію військових частин. Вони зрозуміли, що це не жарти, не бутафорія, а ухвалене командирське рішення. Тому о 5 годині ранку 19 березня розпочався штурм штабу Військово-морських сил України. Він був потрібний лише для того, щоб ліквідувати керівництво флоту, дезорганізувати управління частинами, які трималися, до речі, до 25 березня. Мене силою заарештували і перемістили до севастопольської комендатури.

‒ Коли та як вас звільнили?

‒ У ніч з 19 на 20 березня, десь о 3 годині, відчинилися двері камери-одиночки, і мене запросили на вихід. До цього була нічна прогулянка, вони боялися снайперів з «Правого сектора», мовляв, зараз вас ліквідують. На що я їм відповів: «Чому бути, того не оминути», ‒ тому не став ховатися під стінкою. Так ось, підняли вночі, посадили в машину з купою охорони, ніхто нічого не говорить. Машина переїхала до штабу Чорноморського флоту, хвилин 30 ми постояли. Пересаджують в іншу машину та везуть на Сімферополь, в обласний військкомат. Це було місце утримання проукраїнськи налаштованих людей ‒ там були автомайданівці, викрадені громадяни України, військовослужбовці. Там 30-40 хвилин стоянки, ніхто нічого не говорить. Після світанку пересадили в третій автобус, привезли на Чонгар, і коли відбулася ідентифікація ‒ відбулася передача. Я вже пізніше дізнався, що в Херсонській області був захоплений один з високопоставлених офіцерів ГРУ, але обмін йшов дуже важко. Мене єдиного не хотіли обмінювати, тому що я дав команду на застосування зброї.

‒ Скільки кораблів ВМСУ вдалося повернути зрештою?

‒ Процес повернення був складний, його припинила російська сторона 16 червня 2014 року, тому що почалися події на Сході України. Ми переміщали й кораблі, і судна забезпечення, і авіаційну техніку, і сухопутну. На той момент ми перемістили 4 бойових кораблі, 35 суден забезпечення, більш ніж 80 літальних апаратів ‒ їх довелося везти в розібраному вигляді, ‒ і багато різної сухопутної техніки. Залишилося там 11 кораблів і 6 суден і катерів забезпечення. Я на 100% впевнений, що вони розграбовані або переведені в непридатний стан. Навіщо? У мене пояснення немає. Це системне варварство, яке я бачив не тільки в Україні, але й у Грузії.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

XS
SM
MD
LG