Доступність посилання

ТОП новини

100 років без примирення: Крим і революція. Чи можлива Україна без Криму?


Плакат «Хай живе революція!», весна 1917 року

Попри усі намагання, першому Кримському крайовому уряду не вдалося збудувати стабільну державність у Криму. Причина полягала у тому, що без підвозу продуктів із материкової України півострів постійно балансував на межі голоду. І ця проблема за минулі сто років не втратила своєї актуальності.

(Продовження, попередня частина тут)

Питання східних та південних кордонів України перейшло гетьманові Павлу Скоропадському у «спадок» від Центральної Ради. Під час укладення Берестейського миру 9 лютого (27 січня) 1918 року були означені західні та частково північні межі нової держави, а позосталі мали бути узгоджені на перемовинах із Росією. Ще менше визначеності було у справі приналежності Криму. Особливої пікантності справі надавав той факт, що на момент гетьманського перевороту деякі українські загони все ще перебували на півострові, остаточно повернувшись на материк лише 10 травня. Таким чином, проблеми окреслення території Української Держави загалом та приналежності Криму зокрема вимагали якнайскорішого розв’язання. Ось як його бачив Скоропадський у своїх мемуарах:

Україна ж не може жити, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим повинен належати Україні, на яких умовах, це байдуже
Павло Скоропадський

«З іншого боку, Кримський півострів, слабко, порівняно, населений українцями, не входив до складу України. Варто подивитися на мапу, щоб одразу зрозуміти, наскільки така держава не має даних для того, щоб бути життєздатною. Причому слід зазначити, що якби в силу будь-яких умов такі кордони могли б врешті-решт встановиться, безсумнівно, Крим став би найлютішим ворогом України, а весь цей багатющий український край, маючи Крим, який, очевидно, був би Україні ворожим, позаяк природно усвідомлював би, що для України та її торгівлі він становить вічну загрозу, цей край був би приречений на повільне в’янення, позаяк його порти Одеса та Маріуполь перебували б під безпосередніми ударами з боку Криму… Україна ж не може жити, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим повинен належати Україні, на яких умовах, це байдуже, буде це повне злиття або широка автономія, останнє має залежати від бажання самих кримчан, але нам треба бути цілком забезпеченими від ворожих дій із боку Криму. У сенсі ж економічному Крим фактично не може існувати без нас».

Тож гетьман одразу взяв курс на приєднання півострова, застосовуючи усі можливі заходи впливу. Кримська політика Скоропадського пройшла низку етапів. Від 29 квітня до 25 червня 1918 року Київ розглядав Крим у ролі своєї, хай і не визнаної світом території: згадував півострів у своїх документах, призначав туди урядовців, виділяв на потреби кримчан кошти. Однак непоступливість кримського прем’єра Сулеймана Сулькевича змусила гетьмана змінити інструментарій. З 25 червня до 18 вересня українська столиця вела з кримською економічну та прикордонну війну, змушуючи Сімферополь погодитися зі своїми претензіями.

У примари голоду, яка мечем Дамокла висіла над кримчанами увесь 1918 рік, було три причини. По-перше, неврожай: якщо 1916 року продовольчого зерна зібрали 13 888 тисяч пудів, а 1917 року – 14 252 тисячі, то 1918 року – лише 10 199 тисяч. По-друге, частину зібраного, зокрема, врожай Євпаторійського повіту, вивозили до Німеччини (такою була плата за порядок і в Україні, і в Криму). Ну і по-третє, повністю перервалося постачання з материка: до блокади на півострів ввозилося понад 600 тисяч пудів цукру, 6 тисяч пудів борошна та висівок, 90 500 пудів молочних продуктів, 45 тисяч пудів яєць, 27 тисяч голів птиці та 27 тисяч голів худоби, 18 тисяч пудів олії, 1,2 мільйона пудів картоплі, а також 700 тисяч пудів сіна. Річна потреба Ялти у сіні досягала 400 тисяч пудів, зернового фуражу – приблизно 500 тисяч пудів, а також 500 тисяч пудів висівок. Для Севастополя ці цифри відповідно становили: 840 тисяч, 800 тисяч і 600 тисяч. Приблизно таких обсягів потребував і Сімферополь. Тепер ця «дорога життя» з України перервалася.

Сулейман Сулькевич
Сулейман Сулькевич

Внаслідок цього вже на початку серпня у Сімферополі почалися продовольчі страйки. 2 серпня юрба жінок оточила міську управу, погрожуючи погромом через низькі норми видачі хліба. 3 серпня, «щоб уникнути ексцесів із боку натовпу, міністерство обіцяло не вивозити хліб» до Німеччини. Наступного разу в Сімферополі була атакована губернська управа. Люди увірвалися до приміщення й були готові розгромити установу.

9 серпня у Феодосії голодні жінки, які стояли у черзі за хлібом, не отримавши його, почали громити магазини, а робітники оголосили страйк

9 серпня у Феодосії голодні жінки, які стояли у черзі за хлібом, не отримавши його, почали громити магазини, а робітники оголосили страйк, закрили фабрики, магазини та заарештували міського голову. Бунтівників довелося втихомирювати рушничними залпами.

10 серпня до Севастополя надійшла вказівка уряду про огляд портів, зернових складів та про облік усього хліба, за умови спротиву власників дозволялося зламувати замки. Також проводилися обшуки прихованих запасів продовольства, знайдений хліб потім реквізувався. Однак продовольча криза загострювалася. 12 серпня у місті німецький уряд відкрив безкоштовну їдальню для забезпечення харчування дітей.

З квітня до серпня овес подорожчав з 8 до 17 рублів за пуд, цибуля – з 9 до 20, часник – із 14 до 45, фунт масла – з 6-7 до 14-15 рублів. Німці возили до Криму контрабанду цілими ешелонами, але це не допомогло.

Не маючи можливості прогодувати населення, Сулькевич погодився розглянути питання приєднання півострова до материка

Не маючи можливості прогодувати населення, Сулькевич погодився розглянути питання приєднання півострова до материка.

18 вересня конфлікт припинися, і по 16 жовтня тривали кримсько-українські переговори. Однак вони продемонстрували навіть не суперечність поглядів Сімферополя і Києва на конкретні умови з’єднання, а світоглядну різницю між півостровом та материком щодо майбутнього устрою Східної Європи.

Якщо звести позицію українського уряду до трьох головних постулатів, то вони будуть такими:

  • Російська імперія остаточно пішла у небуття, а ті її народи, які були на це спроможні, вже утворили власні незалежні держави (зокрема, і українці); ані повернення до спільного існування в одних кордонах, ані заснування нового наддержавного утворення неможливе.
  • Право на самовизначення за Кримом Україна визнавала у 1917 році, коли ще була жива ідея перетворення Росії на федерацію вільних народів, і то виключно у рамках цього майбутнього союзу; повністю ж незалежною державою Крим бути не може з огляду на слабку економіку та невеликі збройні сили.
  • Україна і Крим не є рівноправними суб’єктами переговорного процесу, йдеться лише про умови приєднання «краю» до географічно та економічно спорідненої «держави»; перехід Сімферополя під верховну владу Києва стосується виключно їх самих, без жодних третіх сторін.
Павло Скоропадський, гетьман Української Держави (29 квітня – 14 січень 1918 року)
Павло Скоропадський, гетьман Української Держави (29 квітня – 14 січень 1918 року)

Натомість кримський уряд, який переважно складався із проросійськи налаштованих росіян із німцями та кримців-автономістів, бачив ситуацію ледь не дзеркально. На півострові вважали розпад Російської імперії та владу більшовиків суто тимчасовими явищами, а незалежність України (та й певну самостійність Криму) трактували як скороминущу. Тож і про перехід під владу Києва на українських умовах йтися не могло – Крим мав або зберігати свій осібний статус аж до відродження нової єдиної Росії, або, у гіршому разі, об’єднатися з Україною та іншими небільшовицькими територіями на власних умовах.

Історія двічі підтвердила правоту Скоропадського. Що у 1918-му, що після 2014 року Україна живе без Криму, «як тулуб без ніг»

Після розриву 17 жовтня митна війна поновилася і велася до 15 листопада, і хоча окремі питання продовжували вирішуватися, півострів знову зіштовхнувся із дефіцитом продовольства. Це призвело до такої ненависті кримчан до свого уряду, що він упав буквально за чотири дні після капітуляції Німеччини у Першій світовій війні.

Ну і нарешті, з 15 листопада по 14 грудня Україна знову перебувала у невизначеності, вважаючи Крим своїм, але не знаходячи жодного відгуку на півострові та вже не маючи сил примусити його до послуху. Другий крайовий уряд на чолі із Соломоном Кримом взяв прямий курс на відродження «єдиної та неділимої» Росії. Закінчилося все більшовицькою навалою і другим встановленням радянської влади навесні 1919 року.

Отже, історія двічі підтвердила правоту Скоропадського. Що у 1918-му, що після 2014 року Україна живе без Криму, «як тулуб без ніг». Однак якщо тулубу без ніг прожити ще так-сяк можливо, то ногам без тулуба – ніяк.

Далі буде.

Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.
XS
SM
MD
LG