27 вересня 2014 року в Білогірську люди в формі викрали двох молодих хлопців – сина і рідного племінника активіста кримськотатарського національного руху Абдурешита Джеппарова. У зв'язку з інцидентом з 1 жовтня 2014 року розпочала свою роботу Кримська контактна група з прав людини.
Про те, як відбулося викрадення, про реакцію президента Росії Володимира Путіна на викрадення, чи є якісь відомості про викрадених, хто займається розслідуванням в інтерв'ю Крим.Реалії розповідає координатор Кримської контактної групи з прав людини Абдурешит Джеппаров.
– Абдурешит, як відбулося викрадення вашого сина та племінника?
– 27 вересня 2014 року біля 19 години в межах селища компактного проживання кримських татар Сари-Су, приміському мікрорайоні Білогірська, російські спецслужби – люди в чорних уніформах – викрали мого сина Ісляма Джеппарова і племінника Джевдета Іслямова. Були вони на чорному «Фольксвагені» з тонованим склом. Хлопці йшли тротуаром вздовж дороги, коли їх схопили, заштовхали в машину і відвезли.
– Як Ви дізналися про це?
– Про це мені повідомив свідок викрадення – молода людина, яка проживає в Сари-Су. Він під'їхав до мого дому, було десь хвилин п'ять на восьму вечора, посигналив, я вийшов. Він мені про все розповів. На питання про те, хто це були, він відповів, що люди в чорній формі, а на спині планки, як у поліцейських, він не розгледів, що було на них написано. Роблю висновок, що мого сина викрали службовці Російської Федерації.
– Які були ваші подальші дії?
– Про це я повідомив в поліцію. Потім поїхав туди, написав заяву. Потім до цієї справи залучили Слідчий комітет і мене супроводили до їх будівлі.
– І що там відбувалося?
Мене почали допитувати, як винного в чомусь, ніби злочинця. Але більше дісталося свідкові
– Там почалося те, чого не повинно було бути. Мене там почали допитувати, як винного в чомусь, ніби злочинця. Але більше дісталося свідкові. Його підняли на другий поверх, звідти я почув крики, шум. Свідок повідомив про викрадення, він виконав свій громадянський і людський обов'язок, але замість того, щоб його вберегти від можливої небезпеки, з ним на другому поверсі творили страшні речі. Я пам'ятаю, як він спустився, питаю, що там таке було. А він блідий і нічого не говорить. Це свідок, той, кому я вдячний і яким повинні були б бути вдячні і органи слідства.
– Що було далі з ним?
– Далі йому придумали якусь кримінальну справу, тримали його в СІЗО, як це тут робиться. Потім засудили до терміну в колонії. Але ще довго потім тримали в СІЗО, не етапували в колонію. Потім відправили, і він відбув свій термін.
– Він реально був винен у чомусь?
Ми зрозуміли, що слідство, швидше за все, заодно з тими, хто скоїв цей злочин
– Адвокат, який вів його справу, так і сказав, що він нічого злочинного не зробив, але він був свідком у справі сина Абдурешита Джеппарова – ось це і відбилося на його долі, стало причиною його переслідування.
– А як проходило слідство?
– Слідство нібито йшло. Але по тому, як ставилися до мене, до моєї сестри, сина якої теж викрали російські службовці, ми зрозуміли, що слідство, швидше за все, заодно з тими, хто скоїв цей злочин. Тому що постійно шуміли на нас, не дозволяли говорити рідною мовою, в загальному, по всьому було видно, що там всі заодно.
Тому, коли мені ставлять запитання, як іде слідство, я думаю, що це з області абсурду, тому що і слідство, і спецслужби знають про цю справу все, що їм потрібно знати, це одна система, одна держава.
– Справі був наданий розголос із боку російських правозахисників?
– 14 жовтня, через два тижні з викрадення відбулася нарада Ради з прав людини при президенті Росії. Є така практика, що раз на рік, десь у жовтні, вони зустрічаються. На цій нараді голова РПЛ Микола Сванідзе повідомив президенту Росії Володимиру Путіну про те, що в Криму практикується викрадення людей. Для чого той відповів, мовляв, він цього не знав і так не повинно бути.
Реакція президента Росії, на мій погляд, була невірною. Він повинен був дати вказівку, щоб злочин було розкрито
Таку відповідь можна було б почути, наприклад, від вчителя, який дізнався, що ученицю смикають за косичку, це як би прокази хлопчаки. А тут зовсім інший випадок. До цього ще були викрадені, тому реакція президента Росії, на мій погляд, була невірною. Він повинен був дати вказівку, щоб злочин було розкрито і визначити терміни, а потім повідомити суспільству про результати. Цього не було зроблено. Це була така зворушлива розмова, ніби все нормально. Звідси знову ж висновок, що викрадачі з середовища спецслужб Росії.
– Хтось зараз займається цією справою?
– Минуло чотири роки. Нічого про сина і племінника невідомо. Працюють три адвоката: з Санкт-Петербурга, Києва та Криму. Справу порушено і в Україні прокуратурою АРК. Якщо мій син громадянин України, то Україна реагує в цій частині правильно.
Час покаже, хто доведе справу до кінця. Поки ж навіть не знаю, чи живі вони. Якщо мій син живий, то йому через два місяці буде 23 роки, а на момент його викрадення йому не було й 19-ти.
