Російська державна корпорація «Ростех» готує плани з будівництва в Криму дев'яти установок з опріснення води загальною потужністю приблизно мільярд кубометрів на рік. Вартість проєкту оцінюється у 78 мільярдів рублів, серед іншого, він передбачає будівництво нових електростанцій із газовими турбінами власного виробництва.
Загалом «Ростех» планує збудувати ці дев'ять опріснювальних заводів до 2030 року. Водночас підконтрольна Кремлю влада Криму раніше повідомляла про намір до 2024 року збудувати дві станції з опріснення за 8 мільярдів рублів. Експерти вважають, що їхня експлуатація може спричинити значне зростання тарифів. При цьому ще наприкінці 2020 року віцепрем'єр уряду Росії Марат Хуснуллін, якого в ЗМІ називають куратором Криму, наголосив, що реалізація проєкту з опріснення морської води для півострова ‒ це крайній захід, на противагу бурінню нових свердловин і ремонту водної інфраструктури. Про те, як у цю логіку вписується проєкт «Ростеху» та наскільки він реалістичний, йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
Колишній представник президента України в Автономній Республіці Крим, експерт міжнародного права Борис Бабін висловив Крим.Реалії думку, що подібні масштабні проєкти хоч і під силу Росії теоретично, але навряд чи будуть реалізовані на практиці.
Можна зробити висновок, що такі проєкти будуть дуже тривалими або виявляться націленими лише на освоєння коштівБорис Бабін
– Незрозуміло, як це порівнюване не тільки з енергодефіцитом, а й з питаннями технологій. Загалом такі амбітні плани, які ми чуємо вже дуже багато років і які поки не стали реальністю, все-таки дещо утопічні. Є дві опріснювальні станції, про які дуже багато говорять: у селі Фрунзе Сакського району для Сімферополя та в Ялті ‒ однак там усе поки на рівні землевідведення. Що стосується Ялти, це взагалі дивно: тут водний дефіцит ніяк не може бути таким критичним, щоб було потрібне спорудження такої циклопічної установки. Звісно ж, це не виглядає чимось неможливим ‒ ні технічно, ні фінансово. Однак знаючи сучасні російські управлінські реалії, а також управлінські реалії в окупованому Криму, можна зробити висновок, що такі проєкти будуть дуже тривалими або виявляться націленими лише на освоєння коштів.
Борис Бабін вважає, що серйозною перешкодою для будівництва опріснювальних заводів у Криму можуть стати також секторальні західні санкції.
‒ Якщо вони взагалі будуть збудовані, то виключно на основі технологій цивілізованих держав, цього ніхто й не приховує. Також виникає запитання щодо подальшої експлуатації, оскільки тут величезна кількість логістичних проблем. Одна справа говорити та освоювати казенні мільярди й зовсім інша ‒ дійсно зробити завод, який постачатиме кудись воду, до того ж туди, де вона не зовсім потрібна. Адже вододефіцит у Криму стосується в першу чергу промисловості, а не побутового забезпечення. Як правило, до опріснення вдаються країни з посушливим кліматом, яким дійсно не вистачає води для населення ‒ це не кримський варіант. Виходить, що тамтешня адміністрація в останні роки розписалася у своїй некомпетентності організувати розподіл наявних водних ресурсів і тепер будуватиме ще опріснювальні станції.
Борис Бабін нагадує, що сама російська влада Криму визнавала втрати мінімум 50% у мережах водопостачання півострова. Варто зазначити, що уряд Росії у 2020-2021 роках уже виділив декілька мільярдів федеральних коштів на ремонт і реконструкцію старої водної інфраструктури ‒ втім, поки з невідомим результатом.
Крим, посуха та її наслідки. Хроніка водної кризи в фотографіях (фотогалерея)
Своєю чергою, фахівець геоінформаційних систем Світового центру даних з геоінформатики та сталого розвитку Сергій Гапон вважає реалістичними набагато менш масштабні проєкти з опріснення.
Наміри опріснювати цілий кубокілометр на рік звучать багато в чому фантастичноСергій Гапон
– Якщо брати озвучені «Ростехом» плани за чисту монету, то дійсно багато в чому проблема нестачі чистої прісної води в Криму може вирішитися. Однак наміри опріснювати цілий кубокілометр на рік звучать багато в чому фантастично. Такий обсяг за нинішнього стану Криму опріснювати в принципі нереально, оскільки для цього потрібний доступ до передових технологій ‒ а ці технології переважно західні. Ті, що зараз є в Росії, не підходять для вирішення таких завдань. До того ж потужність таких установок дорівнюватиме практично половині тієї потужності в енергоспоживанні, яку зараз використовує Крим ‒ а, можливо, вона ще збільшуватиметься. Реалістичніший варіант ‒ це опріснювальні потужності для невеликих міст на узбережжі, з населенням у декілька десятків тисяч осіб.
Сергій Гапон застерігає, що спорудження навіть таких невеликих опріснювачів пов'язане з низкою екологічних проблем.
Відходи від опріснення несуть у собі велику кількість солей, їх потрібно грамотно обробляти, впроваджувати в ланцюжок виробництваСергій Гапон
– Відходи від опріснення несуть у собі велику кількість солей, їх потрібно грамотно обробляти, впроваджувати в ланцюжок виробництва. Але у мене є підозра, що замість цього відходи скидатимуть у довколишні акваторії, тим самим збільшуючи в кілька десятків разів солоність води. Це згубно впливає на флору й фауну морських екосистем у радіусі декількох кілометрів. Загалом, якщо використовувати всі напрямки й опріснювати воду в відносно невеликій кількості, плюс надалі продовжувати варварськи вичерпувати підземні горизонти, а також сподіватися на те, що періодів посухи з кожним роком буде все менше ‒ що навряд чи ‒ за таких умов дефіцит прісної води в Криму може зменшуватися. Але кожен із цих пунктів містить «якщо»: якщо буде потрібна зміна клімату, якщо буде доступ до інноваційних технологій, якщо не вичерпаються водні горизонти.
Сергій Гапон за Борисом Бабіним вказує на те, що при грамотному розподілі наявних водних ресурсів населення Криму не відчуватиме труднощів із водопостачанням ‒ без урахування масового переселення росіян на півострів.
Однак директор українського Інституту водних проблем і меліорації Михайло Ромащенко не згоден із тим, що кримчанам у нинішніх умовах вистачило б власних водних ресурсів для комфортного життя.
Без додаткових джерел, тільки шляхом менеджменту, не можна вирішити проблему водопостачання КримуМихайло Ромащенко
– Без додаткових джерел, тільки шляхом менеджменту, не можна вирішити проблему водопостачання Криму. Власних запасів і підземних, і поверхневих вод на півострові недостатньо. Я ще у 2014 році говорив, що таким чином, зокрема шляхом скорочення втрат, можна забезпечити хіба що питне водопостачання та незначну частину комунальних потреб на мінімально необхідному рівні. Однак це теж нестабільне водозабезпечення, враховуючи нерівномірність випадання опадів і природного наповнення водосховищ. У Криму практично завжди будуть проблеми з водою, тому не дарма свого часу був збудований Північно-Кримський канал. Цифра в пропозиції «Ростеху» ‒ мільярд кубометрів на рік ‒ саме приблизно те, що подавалося з Дніпра на півострів.
Михайло Ромащенко наголошує, що опріснення води за прикладом Саудівської Аравії або Ізраїлю передбачає лише локальні рішення і вимагає великої кількості електроенергії, але не виключає, що Росія здатна принаймні спробувати реалізувати й амбітніші плани через політичну необхідність.
‒ Чи це можливо? Так, але потрібно багато фінансових ресурсів і додаткової електроенергії. Окрім того, потрібний спеціальний підхід до утилізації солей, отриманих у результаті опріснення. Теоретично й практично це можливе. Ми ж всі прекрасно розуміємо, що й пан Путін, і Російська Федерація намагатимуться знаходити будь-які варіанти, щоб підтверджувати незаконну анексію якимись діями, які покращують умови життя місцевого населення. Думаю, для цієї мети вони шукатимуть гроші. Принаймні навіть саме формулювання питання вже знімає напругу або формує певну надію у кримчан на те, що Росія намагається піклуватися про їхнє водопостачання. Інше запитання, чи є у неї сучасне обладнання для подвійного осмосу ‒ мені здається, що сьогодні його немає. Режим санкцій тут – додаткова складність.
На думку Михайла Ромащенка, врешті-решт Росія шукатиме можливість вирішення проблеми водопостачання Криму альтернативними шляхами, залежно від наявності або відсутності дніпровської води в наступні роки.
(Текст підготував Владислав Ленцев)
Водопостачання Криму
Україна забезпечувала до 85% потреб Криму в прісній воді через Північно-Кримський канал, що з'єднує головне русло Дніпра з півостровом. Після анексії Криму Росією в 2014 році поставки води на півострів припинили.
Запаси води в Криму поповнюють з водосховищ природного стоку і підземних джерел. За заявами екологів, регулярне використання води з підземних джерел призвело до засолення ґрунту на півострові.
У 2020 році ситуація з водопостачанням в Криму стала критичною. Невелика кількість опадів і малосніжна зима призвели до посухи, стверджують кримські вчені.
З кінця серпня графіки подачі води були запроваджені в Сімферополі, а також у Сімферопольському і Бахчисарайському районах. Пізніше це торкнулося Білогірська і Білогірського району та частково Алушти.
Підконтрольний Кремлю глава Криму Сергій Аксенов не виключив, що Росія може визнати надзвичайною ситуацію з водопостачанням Криму. Він також стверджував, що 2020 рік став найбільш посушливим за 150 років спостережень.
Влада Росії виділила мільярди рублів на будівництво нових водогонів, водозаборів і на буріння свердловин.
Моніторингова місія ООН в Україні наполягає, що, згідно з міжнародним правом, Росія несе повну відповідальність за забезпечення населення Криму водою.
Офіційний Київ стверджує, що постачання води на півострів через Північно-Кримський канал відновиться тільки після деокупації Криму.