Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Як відомо, Віктор Франкенштейн створив свого монстра з обрізків мертвих тіл, добутих у склепах, бійнях і анатомічних театрах. Нинішня спроба російських політиків викопати з-під землі давно покійну Таврійську губернію дуже нагадує старання доктора. І закінчиться вона так само сумно.
Провал «спецоперації», як у Росії сором'язливо називають війну проти України, став очевидним навіть найзавзятішим прихильникам Кремля. Ані «демілітаризації», ані «денацифікації» не відбулося, радше навпаки – українська армія стала сильнішою, суспільство – згуртованішим. У цих умовах Москві нічого не залишалося, як перейти до спроби захопити та утримати якнайбільше земель на півдні та сході України, щоб вести мирні переговори з Києвом із сильніших позицій.
Провал «спецоперації», як у Росії сором'язливо називають війну проти України, став очевидним навіть найзавзятішим прихильникам Кремля
Якщо не брати до уваги самопроголошені структури типу «Комітету порятунку «За мир і порядок» у Херсоні, то російські військово-цивільні адміністрації на півдні України виникли вже 24 березня 2022 року. Ось як про це заявив Олег Царьов: «Дорогі друзі. Військово-цивільні адміністрації буде створено. Рішення нарешті ухвалено. Отже, порядок на звільнених територіях буде… Я скажу прямо – Україна як держава не повинна існувати. Це російські землі, і вони мають повернутися в Росію. У якій саме формі це відбудеться – це до обговорення. Це може бути і конфедерація, і входження до складу Росії».
26 березня «повпред Криму» при президенті Росії Георгій Мурадов вперше згадав Таврійську губернію: «Все це кроки у вірному напрямку, адже південний схід України завжди був важливою частиною російської цивілізації, був Таврійською губернією».
8 квітня «спікер Держради» Криму Володимир Константинов також висунув Україні територіальні претензії: «Не можу брати на себе чужі повноваження. Але як людина скажу, будь-які проміжні варіанти для нас погані… Жодного «братнього українського народу» не існує. Ми – один народ, це треба точно розуміти. Лжекатегорії, які вигадали комуністи для об'єднання всіх у Радянський Союз, надумані. Я бачу формулу так. Приєднання Херсонської, Миколаївської, Запорізької, інших областей, формування влади, публічний суд над злочинцями та побудова світлого російського майбутнього».
Наступного дня на підтримку цієї ідеї висловився голова підконтрольної Росії національно-культурної автономії кримських татар Ейваз Умеров: «Ще з часів Кримського ханства землі між Дунаєм і Дніпром, а також Приазов'я, та після входження Криму до складу Російської імперії, у межах Таврійської губернії, завжди належали півострову і були пов'язані винятково з Росією… Кримські татари вважають правильним, справедливим й історично виправданим повернення цих територій до складу російського Криму: або в межах Кримського ханства, або в межах Таврійської губернії».
«Приймати всерйоз його заяви, звісно, не слід. Але він може ретранслювати бажання окупаційної влади, яка здатна на будь-яку гидоту», – прокоментував цю заяву заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров.
10 квітня ідея дісталася Держдуми Росії. Самопроголошений «депутат» від Криму Михайло Шеремет зауважив, «що сьогодні настав час історичної справедливості. Настав час відновити в історичних кордонах Таврійську губернію, яка колись існувала у складі Російської імперії, ключову роль у якій відіграватиме Крим як оплот розвитку, безпеки і стабільності».
19 квітня Царьов ще раз наголосив, що «приєднувати ці території треба не за схемою ДНР та ЛНР. У нас немає часу. А за схемою Криму». А лідером нового утворення рекомендував призначити російського главу півострова Сергія Аксьонова (за документами – Аксенов) , який «особисто займався формуванням добровольчих батальйонів… Якщо йому доручать займатися цими територіями, немає сумнівів, що він, маючи досвід приєднання Криму до Росії, все зробить добре».
22 квітня невизнаний «сенатор» від Криму Сергій Цеков підтримав пропозицію відтворити Таврійську губернію із включенням до неї Херсонської області, частини Миколаївської області та частини Запоріжжя, а також міста Севастополя. Також він висловив упевненість, що не менше двох третин жителів півдня України проголосують за входження до складу Росії, якщо буде проведений відповідний референдум.
Зрештою, 23 квітня пішов вал новин. Голова російської «Громадської палати Криму» Олександр Форманчук заявив, що до складу Росії увійдуть не лише т.зв. «Л/ДНР», а також території Херсонської та приазовської частини Запорізької області. «Це зона життєвого інтересу Криму як складової частини Російської Федерації. Тому ми не маємо права втратити ці землі. Вони мають увійти до складу Росії», – сказав він.
Голова російської «Громадської палати Криму» Олександр Форманчук заявив, що до складу Росії увійдуть території Херсонської та приазовської частини Запорізької області
Шеремет спрогнозував появу в Росії нової адміністративної одиниці: «Крим і звільнені від українських націоналістів регіони, на сьогодні це Херсонська і частина Запорізької області, можуть об'єднатися в один новий федеральний округ». Ну а Ейваз Умеров закликав не чекати майбутнього, а вже зараз відновити Кримський федеральний округ і «почати видавати жителям звільнених регіонів півдня України російські паспорти».
Проте відтоді на російському інформаційному фронті настало затишшя, а офіційна Москва не підтверджує наміру провести на Херсонщині референдум – чи то про «незалежність», чи то про «приєднання» до Росії, про що попередила обмудсмен Людмила Денісова, і від чого застеріг президент Володимир Зеленський.
Навіщо ж Кремлю знадобилося публічно обкатувати ідею з Таврійською губернією?
Навіщо ж Кремлю потрібно було публічно обкатувати ідею з Таврійською губернією?
Перша причина була озвучена на самому початку – неможливість встановлення контролю над усією Україною та перехід до стратегії утримання окремих областей. Варіантів, як вчинити із завойованими територіями, по суті, лише два. Можна або організувати проголошення «Херсонської народної республіки», а потім визнати її «незалежність», або безпосередньо включити зайняті райони до складу Росії.
Кремлю тепер уже байдуже – запровадять нові санкції за підтримку сепаратистів чи за анексію
Судячи з наведених вище слів Царьова, другий варіант визнаний надійнішим. По-перше, впровадження російської чи «кримської» адміністрації простіше та швидше, ніж пошук достатньої кількості місцевих колабораціоністів для створення ілюзії «незалежного» державного апарату. По-друге, Кремлю тепер уже байдуже – запровадять нові санкції за підтримку сепаратистів чи за анексію. Ну і по-третє, роздача нехай і нелегітимних, але все ж таки російських паспортів сильніше впливає на долю території, ніж документів «ХНР». Щонайменше «ощасливлених» херсонців можна буде мобілізувати до лав армії Росії.
Але друга причина – економічна – анітрохи не менш важлива. Справа в тому, що Крим – це регіон із проблемним господарством. Добре почувалися в ньому лише прибережні міста-держави (Херсонес, Каффа) та крихітні гірські князівства (Феодоро). Великомасштабним утворенням доводилося спиратися на материк. Так, більша частина Боспорського царства розташовувалась на Кубані, а до складу Кримського ханства входила ще й Північна Таврія – інакше продовольства всім кримчанам могло не вистачити.
Херсон до складу Таврії ніколи не входив, будучи столицею окремої губернії
Логіка ця була зрозуміла російській імперській владі, тому за неї материкові повіти спеціалізувалися на хлібі, півострівні – на всьому іншому. До речі, після першої анексії Криму 1783 року у складі Таврійської області була Кубань – і лише 1820 року Тмутараканський повіт було передано до Області Війська Чорноморського. І так, Херсон до складу Таврії ніколи не входив, будучи столицею окремої губернії. Тож якщо російські чиновники всерйоз взялися за історичні реконструкції, їм доведеться спершу вивчити матчастину.
Революція 1917 року поставила питання приналежності й структури губернії руба. За Третім універсалом Центральної Ради, Крим не входив до складу України – бо там передбачалося створення кримськотатарського суб'єкта майбутньої демократичної федеративної Росії. Більшовицький переворот поклав край цим планам.
Але саме тоді сама історія провела експеримент, який продемонстрував залежність Криму від України. У 1918 році материк і півострів вступили в конфлікт, і Київ розпочав блокаду Перекопа та Чонгара. За три місяці Криму почав загрожувати голод, і його представники погодилися розпочати переговори щодо приєднання. А у 1919-1920 роках білогвардійці відновили дореволюційні межі губернії.
Розмови про відтворення губернії – це ще й завуальоване визнання економічної несамостійності Криму
Більшовики 1920 року розірвали природний зв'язок, приєднавши Крим до Росії. Втім, вже 1954 року логіка перемогла, і півострів перейшов до УРСР.
Отже, розмови про відтворення губернії – це ще й завуальоване визнання економічної несамостійності Криму. Зневірившись здолати водну проблему, росіяни вирішили просто завоювати потрібні їм землі.
Кремлю вкрай потрібен хоча б проміжний успіх «спецоперації». І цілком логічно запропонувати росіянам старе добре прирощення земель
Третю причину можна назвати соціально-психологічною. Оскільки російського параду перемоги на Хрещатику в найближчому майбутньому не передбачається, а 9 травня вже близько, Кремлю вкрай потрібен хоча б проміжний успіх «спецоперації». І цілком логічно запропонувати росіянам старе добре прирощення земель. І хоча «ХерсонНаш» і близько не стояв поряд із «КримНаш», це все ж таки краще, ніж нічого. Та й мобілізувати людей у Росії на захист «своїх кордонів» простіше, ніж на допомогу «ХНР». А крім того, у контексті пришвидшеного руху Росії назад у минуле та стрімкої реставрації імперських символів та практик, перейменування «республік» на «губернії» більше не виглядає неможливим.
Та й не можна скидати з рахунків особисті амбіції деяких кримських політиків, які мріють про розширення простору своєї влади.
Але всупереч первинному плану, наміром відтворити Таврійську губернію Кремль вкотре продемонстрував прямий зв'язок Криму з Україною, наслідки розриву якого він так і не зміг подолати. Немає жодних сумнівів, що й нова територіальна одиниця буде так само нежиттєздатною у відриві від інших українських земель, які Москві не втримати. І цілком можливо, що російська влада це усвідомлює, і тому на анексію Північної Таврії не піде, спробувавши розміняти її на Донбас. У перший тиждень травня все стане зрозумілим.
У будь-якому випадку піднімати з могили давно померлі сутності – не найкраща затія.
Занадто часто вони оберталися проти своїх творців.
Сергій Громенко, кримський історик, кандидат історичних наук, експерт Українського інституту майбутнього
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
