Наближається десятиліття від дня російської окупації Криму. Це десять років тривог і страждань для значної частини мешканців анексованого Кримського півострова. Багатьох кримчан репресовано, позбавлено свободи, депортовано в далекі та холодні регіони чужої для них Росії. Тисячі змушені залишити Крим, свої оселі та рідних, звичну роботу і переїхати на материкову частину України, а іноді й за кордон. Але більшість кримчан залишилася жити в умовах анексованого Криму, не маючи можливості вільно висловлювати свою думку. Сотні з них засуджені за кримінальною статтею «за дискредитацію російської армії», через свої релігійні погляди та висловлювання, які не сподобалися російській владі.
Крим.Реалії попросили голову Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова дати свою оцінку регіональним і глобальним процесам, пов'язаним із російською анексією Криму.
– Рефате-ага, минуло близько 10 років від дня окупації та подальшої анексії Криму Росією. За цей час багато що змінилося в Криму, в Україні, у світі. Які б зміни ви виділили як головні, визначальні в сучасній історії? Чи є ці зміни факторами розвитку, прогресу чи регресу кримського суспільства?
Вторгнення російських військ та окупація Криму, а через кілька місяців пізніше розпалювання військових дій на Донбасі були лише прелюдією повномасштабної війни
– Десять років війни в умовах ХХI століття, в якій агресором є держава-постійний член Ради безпеки ООН і володарка потужного арсеналу ядерної зброї, не могли не призвести до змін усієї системи міжнародних відносин, вибудуваних після Другої світової війни. Дії Володимира Путіна щодо примусу міжнародного співтовариства змиритися з його маніакальним прагненням відтворити зону російського впливу, в яку Москва віднесла практично всі народи і держави колишнього СРСР, розпочавшись у лютому 2014 року, призвели до змін геополітичного балансу в Європі, що склався після «холодної» війни. Але вторгнення російських військ та окупація Криму, а через кілька місяців пізніше розпалювання військових дій на Донбасі, як з'ясувалося, були лише прелюдією повномасштабної війни, розпочатої Росією 24 лютого 2022 року. І тепер зрозуміло, що саме в цьому був задум Путіна, він налаштував проти себе весь світ.
Але тоді, в лютому-березні 2014 року і наступні 8 років, провідні світові держави виявилися не готовими до рішучих заходів, щоб припинити російську агресію. Це розв'язало руки Володимиру Путіну, і під час війни проти України зруйновано сотні міст та населених пунктів, знищено тисячі об'єктів життєзабезпечення, промислових підприємств, з'явилися мільйони біженців і внутрішньо переміщених осіб, загинули сотні тисяч людей.
Виглядає парадоксально, але ескалація Володимиром Путіним воєнних дій у лютому 2022 року сприяла усвідомленню світовими лідерами виняткової важливості Криму не лише для України, а й для стійкості повоєнного світу. Сумно констатувати, але лише масштабні руїни українських міст і сіл, спричинені ракетними обстрілами і бомбардуваннями, що продовжуються, масові вбивства і звірства, скоєні російськими військами на окупованих українських землях, сприяли протверезінню політиків і лідерів світових держав. На другому саміті «Кримської платформи» у серпні 2022 року, в якому взяла участь рекордна кількість глав держав, було одноголосно заявлено про беззастережну підтримку України до звільнення всіх її окупованих територій, включаючи Крим.
Власне, з серпня 2022 року, коли ЗСУ було завдано перших ударів по російських військових об'єктах в окупованому Криму, які відтоді набули регулярного характеру, півострів став прифронтовою територією.
Ідеологи «русского мира» не можуть не розуміти, що рано чи пізно Росію буде вигнано із захопленого Криму
Щодо змін, проведених Росією на півострові з 2014 року, всі вони разом спрямовані на те, щоб закріпити російську присутність Криму. Історія Російської імперії, потім СРСР, свідчить, що у всіх захоплених нею територіях передусім закладалися умови, які забезпечують принцип «йдучи – залишитися». Звідси й посилене заселення окупованого Криму одним мільйоном своїх громадян. Це для них, а не для кримчан, зводять будинки, дороги, дитячі садки, лікарні та інші соціальні об'єкти. Однак ідеологи «русского мира» не можуть не розуміти, що рано чи пізно Росію буде вигнано із захопленого Криму.
– А як за минуле десятиліття змінилися завдання, що стоять перед світовою громадськістю та українською державою?
Не підлягає жодному сумніву, що всі, хто незаконно оселився в окупованому Криму з 27 лютого 2014 року зобов'язані негайно залишити півострів
– Тепер очевидно, що нашим завданням є конвертація міжнародної уваги до Криму в нові можливості для його реінтеграції. Йдеться, насамперед, про трансформацію нинішнього статусу Криму, що є невід'ємною частиною Української держави, у національно-територіальну автономію, яка, в межах повноважень, визначених Конституцією України, забезпечить: непорушність територіальної цілісності Української держави; реалізацію корінним кримськотатарським народом права на самовизначення; рівні права та свободи людини та громадянина; сталий розвиток Кримського півострова.
Для нас же не підлягає жодному сумніву, що всі, хто незаконно оселився в окупованому Криму з 27 лютого 2014 року (ця дата визначена ЄСПЛ як точка відліку, з якої Росія здійснює ефективний контроль над Кримом), зобов'язані незалежно від національності негайно залишити півострів. Оскільки російські представники на міжнародних майданчиках, звідки їх ще не вигнали, часто влаштовують істерики на тему, що, мовляв, українці погрожують етнічними чистками, ще раз зауважимо, що це не етнічні чистки, етнічними чистками займалася Росія, виганяючи з Криму, репресуючи та саджаючи у в'язниці активістів з-поміж українців і кримських татар. Крим зобов'язані негайно залишити, незалежно від їхньої національності, громадяни Росії, іноземці, а також особи без громадянства, які незаконно оселилися на його території під час російської окупації.
– Як за цей час змінилася сама Україна щодо Криму, щодо кримськотатарського народу та кримчан, щодо світових інститутів?
В українському суспільстві помітно змінилося ставлення до Криму, зросло усвідомлення важливості Криму та корінного кримськотатарського народу
– Прийнято стверджувати, що випробування б'єднують людей. Це правда. Як і те, що спільна боротьба за єдині принципи та цінності сприяють розумінню людей, зближенню їхніх позицій. У зв'язку з цим смію стверджувати, що в українському суспільстві помітно змінилося ставлення до Криму, зросло усвідомлення важливості Криму та корінного кримськотатарського народу для збереження і розвитку незалежної Української держави. Хочу сподіватися, що споживче ставлення українських політиків, яке існувало раніше, запозичене ними від колишніх російських діячів, до Криму – море, пиво, чебуреки, а для обраних – ласі ділянки землі біля моря, залишиться в минулому.
Щодо міжнародних інститутів, то, безумовно, російсько-українська війна, особливо на етапі захоплення Криму в лютому-березні 2014 року, продемонструвала їхню абсолютну безпорадність у можливості запобігти конфліктам, особливо у випадку, коли агресором виступає держава-постійний член Ради Безпеки ООН. До того ж має величезний арсенал ядерної зброї.
– Як за цей час змінилися взаємини кримськотатарського й українського народів, Меджлісу та органів влади України, як вони взаємодіють, сприяють один одному?
Велику роль у розвитку порозуміння українського та кримськотатарського народів відіграли зміни у законодавстві України
– Для повної характеристики ставлення органів влади України до кримськотатарського народу найкращою відповіддю було б перерахування всіх нормативно-правових актів, ухвалених в Україні за останні десять років, але це займе багато місця. Тому скажу, що велику роль у розвитку порозуміння українського та кримськотатарського народів відіграли зміни у законодавстві України. Органи влади країни стали краще розуміти важливість і Криму, і кримськотатарського народу в житті країни, і за цей час було забезпечено законодавчу базу для відновлення прав незаконно репресованого кримськотатарського народу.
За цей час було ухвалено такі важливі законоположення як постанова Верховної Ради України «Про гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української держави» від 20 березня 2014 року, Закон України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» від 17 квітня 2014 року, постанову Верховної Ради України «Про визнання геноциду кримськотатарського народу» від 12 листопада 2015 року, а особливо – Закон України «Про корінні народи України» від 1 липня 2021 року, розпорядження Кабінету міністрів України від 7 квітня 2021 року «Про затвердження Концепції розвитку кримськотатарської мови», постанову Кабінету міністрів України від 22 вересня 2021 року «Про затвердження алфавіту кримськотатарської мови на основі латинської графіки» та багато інших.
До перерахованих вище нормативно-правових актів слід також додати багато «кримськотатарських» норм, що містяться в різних базових законах, які регулюють питання освіти, радіо і телемовлення, відновлення історичної топоніміки. Потрібно сказати, що держава вживає дій у різних сферах, де потрібне правове регулювання питань, спрямованих на відновлення прав кримськотатарського народу і забезпечення умов для його розвитку.
Водночас не можна говорити, що все відбувається легко і безхмарно. Часто при пошуку ефективних рішень, а іноді й імплементації вже ухвалених законів ми стикаємося із серйозним нерозумінням, якщо не сказати протидією. Так, Кабінет міністрів України неприпустимо затягує ухвалення рішень з питань, які перебувають у його віданні. Найбільш чутливим для нас є ухилення Кабінету міністрів України від виконання статті 8 Закону України «Про корінні народи України», відповідно до якого давно слід було ухвалити рішення про закріплення правового статусу Меджлісу кримськотатарського народу як представницького органу корінного народу.
Також у нас виявилися серйозні розбіжності з Українським інститутом національної пам'яті під час імплементації норм закону України «Про засудження та заборону пропаганди Російської імперської політики в Україні та деколонізацію топонімії».
Особливе місце у відновленні повоєнного Криму посядуть ті, хто зараз зі зброєю захищає Україну
Однак, і це головне, спираючись на ухвалені закони та нормативно-правові акти, ми послідовно вибудовуємо систему взаємодії з органами державної влади та управління з усіх питань, що стосуються прав і законних інтересів кримськотатарського народу.
Щодо представництва кримських татар в органах державної влади та центральних органах виконавчої влади України я маю з гордістю зауважити, що кожен з них обіймає відповідальні посади завдяки своїм професійним і людським якостям, активній громадянській позиції.
Знаючи багатьох з-поміж кримськотатарської та української молоді, які ретельно освоюють обрані ними спеціальності, стверджую, що зі звільненням півострова від російських окупантів у нас не бракуватиме професійних кадрів, які впораються зі всіма складними завданнями з реінтеграції Криму. При цьому особливе місце у відновленні повоєнного Криму посядуть ті з них, хто зараз зі зброєю захищає Україну.
– У світі багато політиків говорять про необхідність реформування ООН, ОБСЄ, Ради Європи, МАГАТЕ, Міжнародного кримінального суду ООН, оскільки вони не виконали свою роль і не запобігли найбільш кровопролитній після Другої світової війні в центрі Європи. Як, на вашу думку, має відбуватися реформування цих організацій, у чому воно має полягати?
– Для мене є безперечним, що на даному етапі розвитку людства існуюча система міжнародних відносин, яка спирається на міжнародні організації, покликані запобігати конфліктам між державами шляхом гармонізації відносин між ними та створення системи колективної безпеки, потребує кардинальної трансформації.
Хочу сподіватися, що практичне реформування ООН розпочнеться відразу ж після досягнення перемоги України над Росією
Насамперед, має бути змінена процедура ухвалення рішення на Раді Безпеки ООН (право вето) та в рамках ОБСЄ (принцип консенсусу).
Як людина, на чиїх очах відбувалася окупація Криму і продовжуються спроби його анексії, які здійснює Росія в умовах безпорадності міжнародних організацій, вважаю, що міжнародні принципи та норми, покладені в основу ООН, мають бути забезпечені реальними механізмами їх виконання. У разі відмови держави-члена ООН дотримуватися ухваленого рішення, має бути передбачений механізм примусу. Хочу сподіватися, що практичне реформування ООН розпочнеться відразу ж після досягнення перемоги України над Росією.
– Хоча відбулася «тиха депортація», у Криму залишилося багато його мешканців. Одні вели відкритий спротив і репресовані, інші ведуть тихий спротив окупації, деякі співпрацюють з окупаційною владою. Як ви вважаєте, чи існує розкол кримчан на основі ставлення до окупації і чи є в цьому загроза подальшому розвитку Криму? Де сконцентровано найбільший потенціал спротиву?
– Будь-яка окупація, тим більше коли вона довго триває, вносить розподіл між жителями окупованої території. Однак усі правові акценти у взаєминах між жителями Криму після його звільнення мають бути розставлені Українською державою. При цьому важливо, щоб закони, на підставі яких здійснюватиметься реінтеграція звільненого Криму, в тому числі вибудовуватиметься ставлення держави до різних категорій населення, яке пережило російську окупацію, були увхалені заздалегідь. Такий підхід, як на мене, підштовхне явних колаборантів залишити півострів разом із російськими військами, що полегшить процес фільтрації, неминучий після звільнення Криму.
– Якими ви бачите варіанти визволення Криму – збройним шляхом, політико-дипломатичними діями, юридичними заходами? Які варіанти майбутнього Криму видаються вам реальними: військова чи мирна деокупація та реінтеграція в Українську державу? Деякі політологи говорять про патронат ООН або інших міжнародних організацій, федеративний устрій Криму з іншими державними утвореннями тощо.
– Хочеться думати і говорити, звичайно, про найбільш обережний варіант звільнення Криму, за якого було б збережено його інфраструктуру та життя українських солдатів і мирного населення. Однак насправді все визначиться дією багатьох факторів, які з'являться внаслідок звільнення південних областей України та виходом ЗСУ до Криму. За такого розвитку подій я не виключав би і процесів дезінтеграції влади в Росії, що може суттєво полегшити звільнення Криму. Але безперечно, що не йтиметься ні про який патронат чи федералізм, будь-який варіант звільнення Криму завершиться повним відновленням суверенітету України над півостровом і прилеглої до нього акваторії Чорного та Азовського морів.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
