У Криму 20 січня відзначили 30-ту річницю референдуму з відтворення Кримської автономії. До анексії півострова ця дата відзначалася як День Автономної Республіки Крим, а з 2014 року вже російська влада перейменувала її на «День Республіки Крим».
У 1991 році 93,26% кримчан, які взяли участь у голосуванні, висловилися за «відтворення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки як суб'єкта Союзу РСР і учасника Союзного договору». На підставі результатів цього референдуму український парламент ухвалив закон «Про відновлення Кримської АРСР». Про значення цих історичних подій йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
З нагоди круглої дати російський глава Криму Сергій Аксенов сказав, що у січні 1991 року відбулося «голосування за Росію, за збереження нашої республіки в орбіті «русского міра» та проти курсу ідейних спадкоємців Мазепи й Бандери». На думку Аксенова, «перемога «кримської весни» завершила наш шлях на Батьківщину, розпочатий у січні 1991 року». Водночас спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов додав, що той референдум показав «прагнення зберегти державну єдність, протистояти націоналізму, який піднімав голову, та процесам суверенізації».
Одним з головних ініціаторів та організаторів референдуму 1991 року в Криму був Леонід Грач ‒ тоді перший секретар Кримського республіканського комітету Компартії України. Він виступив на сесії Кримської обласної Ради 12 листопада 1990 року з ідеєю провести голосування про автономію. У коментарі для Крим.Реалії Леонід Грач висловив думку, що референдум був єдиним способом уникнути гострих конфліктів на півострові.
Проведений референдум якраз дав шанс зберегти в Криму мирЛеонід Грач
‒ Сама проблема місця розташування (приналежності ‒ КР) Криму була кинута напризволяще і з боку Києва, і з боку Москви. Виставлялися зустрічні проблеми, зокрема депортації кримських татар. Не було єдиних цілей, які могли б дати можливість ввести політичну ситуацію в спокійне русло. Проведений референдум якраз дав шанс зберегти в Криму мир, спокій ‒ були розв'язані міжусобні війни. У Криму й навколо нього накопичилися історичні проблеми, керівництво сталінського періоду припустилося помилки ‒ депортувавши як мінімум чотири народи, які жили в Криму. Я до сьогоднішнього дня переконаний, що іншого виходу для збереження миру на півострові не було й бути не могло. Я тоді сказав, щ Крим має утримати Україну біля берегів Росії, як якір.
Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров підкреслює, що саме кримські татари спочатку прагнули до автономного статусу півострова, який врахував би їхні інтереси як корінного народу.
‒ Перша кримська автономія була створена у жовтні 1921 року й ліквідована 30 червня 1945 року, разом з автономією Чечні. Як причину цього радянська влада вказала те, що чеченці та кримські татари нібито вступали в організовані німцями добровольчі загони і разом з ними вели збройну боротьбу проти частин Червоної армії. Багато там було інсинуацій, але в підсумку радянська влада провела депортацію, а Крим став областю. Потім були десятиліття ненасильницької боротьби кримських татар за повернення на свою батьківщину і, власне, за відновлення кримської автономії. Одним з піків цієї боротьби були демонстрації 1987 року на Красній площі. Тоді Москва відкинула ці вимоги, але через півтора року в Сімферополі раптом з'явилася ідея кримської автономії, вже за допомогою проведення референдуму.
Рефат Чубаров переконаний, що таким чином тодішня влада Криму намагалася перешкоджати створенню національно-територіальної автономії кримських татар, які почали масово повертатися на півострів після реабілітації на вищому рівні.
Треба було вбити якийсь костур, прив'язати Україну до МосквиРефат Чубаров
‒ До того ж в Україні були на підйомі національно-демократичні сили, й аналітики в КДБ бачили, що країна йде до проголошення незалежності. З їхньої точки зору, треба було вбити якийсь костур, прив'язати Україну до Москви, щоб забезпечувати подальший контроль над нею. Те саме зробили щодо Грузії, щодо Молдови, щодо Кавказу ‒ у Нагірному Карабасі. Найцинічніше, що в Криму вони спробували створити якийсь штучний суб'єкт самовизначення ‒ кримський народ. Дуже шкода, що ці міфи повторюють досі. Вийшло, що голосами тих, хто переселився в будинки кримських татар після депортації 1944 року, вирішили долю Криму. Загалом, Москва була готова запустити цю бомбу уповільненої дії у вигляді кримської автономії, коли Україна почне виходити з-під контролю. Цю бомбу Москва підірвала у 2014 році, і з цього треба винести уроки.
У свою чергу, кримський історик Сергій Громенко вказує на парадокс двох референдумів 1991 року і вважає кримських татар стороною, яка програла в результаті прийнятого компромісу.
Переможцями в компромісі навколо статусу Криму виявилися місцеві проросійські еліти, а програли ‒ кримські татариСергій Громенко
‒ Треба дивитися на події січня 1991 року очима того часу. Автономна Республіка Крим тоді не створювалася ‒ йшлося про відтворення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. Кримчани голосували за АРСР ‒ соціалістичну за формою та російську етнічну за змістом. Те, що вона наприкінці 1991 року опинилася у складі незалежної України, для багатьох виявилося неприємним шоком. Однак не можна забувати про те, що 1 грудня 1991 року 54% кримчан на референдумі підтримали незалежність України. Тобто вони виступали і за автономію, і за Україну, просто кожен розумів це в міру своїх політичних поглядів. У підсумку переможцями в компромісі навколо статусу Криму виявилися місцеві проросійські еліти, а програли ‒ кримські татари. Згодом Україна довго намагалася розв'язати цей вузол.
Сергій Громенко нагадує, що упродовж перших кількох років незалежності України існувала реальна загроза російського вторгнення до Криму, з якою вдалося впоратися лише у другій половині 1990-х років.
Спроба видати референдум 1991 року як перший крок до Росії ‒ це пересмикування історичних фактівСергій Громенко
‒ Однак Київ зробив ставку все-таки на пізньорадянські проросійські еліти, які імплементувалися в українське поле ‒ а на кримських татар не зробив. Вони постійно перебували поза офіційним політичним полем. Згодом саме ця проблема, на яку заплющували очі, виявилася основною у 2014 році, коли на головних посадах у Криму опинилися люди, які симпатизували Росії, а її супротивники ‒ в політичному маргінесі. Зараз, звичайно, з Криму лунають заяви міцним заднім розумом: мовляв, дивіться, які ми завбачливі, що за допомогою автономії полегшили Росії анексію 2014 року. На мій погляд, спроба видати референдум 1991 року як перший крок до Росії ‒ це пересмикування історичних фактів. Але тепер зрозуміло, що Україна вирішила завдання 1991 року не так, як мала.
Тим часом Леонід Грач критикує російську владу за те, що у 2014 році, під час анексії, вони позбавили Крим автономного статусу.
Крим повинен мати особливий статусЛеонід Грач
‒ Я думаю, що це було неправильно з боку Росії: Крим повинен мати особливий статус, а так він просто для галочки названий республікою. Ось, наприклад, Чечня ‒ друга держава у складі Росії. Колись все ж таки постане питання про те, щоб глибоко переосмислити статус півострова.
На думку Леоніда Грача, в ідеалі Крим має підтримувати «досить рівні відносини» з усіма зацікавленими сторонами.
(Текст підготував Владислав Ленцев)
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
