Доступність посилання

ТОП новини

За столом союзника, при дворі ворога. Кримські Гераї на службі Москви. Частина 5


Кримські Гераї Айдар і Нур-Девлет із сином Бір-Девлетом прибувають на службу московському князю (зліва), Бір-Девлет гине в Москві від руки свого слуги (праворуч). Мініатюри XVI століття

Розпад Золотої Орди в 1460-80-х рр. на деякий час зробив Крим і Кремль союзниками у протистоянні з великими ханами, які мріяли про відродження колишньої могутності. Тоді ж вперше кримські Гераї опинилися на службі в Московському князівстві. Але й після перетворення приятелів на смертельних ворогів у 1520-х рр. родичі кримських ханів перебували при дворі російських царів. Чого ж шукали в Московії вихідці з півострова та чи виправдалися їхні очікування?

Продовження. Попередній матеріал тут.

Таємний посол

Не встиг Крим перевести дух після очікуваного з дня на день вторгнення з Астрахані Мурада та Саадета II Гераїв, яке так і не відбулося, як навколо півострова закрутилася нова інтрига. 20 червня 1587 року в Стамбул прибули посли від владики Великої ногайської орди Урус-бея. Вони просили організувати похід на північ Каспійського моря, щоб зв'язати воєдино землі османів та ногайців і вивести останніх з-під впливу Москви.

Єдиною перешкодою для здійснення плану була зайнята росіянами Астрахань, але й тут були варіанти: місто можна було взяти штурмом, як це бачив османський візир Піяле-паша, або можна було дістати без бою, як припускав ще один наш герой – Газі Герай.

Кримський царевич на прізвисько Буря відзначився під час війни з Іраном, у 1581 році потрапив у полон, шість років по тому зухвало втік і пробився до Стамбула, де натхнений султан пообіцяв зробити його наступним ханом. І ось поки у вересні 1587 року тому ж Піяле-паші дали 4000 яничар і гроші для будівництва взимку суден у Кефе (Феодосії) та підготовки запасів для астраханського походу в наступному, 1588 році, Газі задумав зухвалий план.

31 липня 1587 року хтось на ім'я не то Ходжа-бей, не то Казим Тубулдуков прибув зі Стамбула до Ак-Кермена (Білгород-Дністровський), а потім вирушив до Азова, минаючи Крим. На півострові понеслися чутки, що це – таємний посол від Газі Герая до його племінників в Астрахані. Він, судячи з усього, мав при собі й фірмани султана, адресовані царевичам. Стривожений хан Іслям II наказав наздогнати та перехопити гінця: «Аллаш дувана уганивать Казыя князя и велел Казыя изымати», але безуспішно – той вже зник в астраханських степах.

Що саме містилося в посланнях Мураду та Саадету II – ми вже точно не дізнаємося, але можемо здогадатися. Найімовірніше, що Газі, який претендував на трон у Бахчисараї, запрошував царевичів приєднатися до походу на Астрахань – тобто здати місто кримсько-османській армії, а потім, залежно від обставин, або залишитися там на царстві, або повернутися до Криму при його близькому правлінні. В усякому разі, ми достовірно знаємо, що, перебуваючи в Стамбулі, Газі хотів бути «у з'єднанні» зі своїми племінниками проти брата Ісляма II, який «спустошував юрт».

Шахін згодом прямо говорив, що батька згубили росіяни

Що відповів таємному послу Саадет II – назавжди залишиться таємницею. Відомо одне – через кілька місяців, наприкінці 1587-го або на самому початку 1588 року сорокарічний кримський хан у вигнанні був знайдений мертвим на своєму астраханському подвір'ї: «І Божим судом Саадет-Кирея царя в государя нашого вотчині в Астрахані не стало у його мусульманській вірі». Його син Шахін згодом прямо говорив, що батька згубили росіяни. Ця версія дуже й дуже ймовірна – який би не був корисний Саадет II на противагу Ісляму II в боротьбі Росії з Кримським ханством, ризик його союзу з османами був занадто високий. Щоб не допустити й думки про втрату Астрахані, московські воєводи вирішили краще отруїти свого гостя.

Його дядько Іслям II Герай ненадовго пережив суперника й помер в Ак-Кермені під час походу в березні 1588 року.

Братський розкол

Мурад не став затівати слідства з приводу смерті брата – надто вже під великою підозрою перебував він сам. Замість цього він, за звичаєм, взяв за дружину вдову покійного старшого брата – Ертуган (Ес-Туган), дочку правителя Малої ногайської орди Газі-бея. Останки Саадета були тимчасово поховані на кладовищі при астраханській мечеті.

Важливі зміни відбулися і в Криму. Там на престол у квітні 1588 року зійшов, як і було обіцяно, Газі II Герай, а вже 24 травня молодший із трьох братів-втікачів, Сафа, урочисто вступив до Бахчисарая на чолі «багатьох ногайських людей». З безправного емігранта, якому погрожували звідусіль, він перетворився на пасинка нового хана й зайняв пост нуреддіна – третьої людини в ієрархії ханства.

30 травня Сафа таємно зустрівся з московським посланцем Іваном Судаковим-М'ясним і сказав тому, що ніколи не забуде «хліб» московського государя: «Ні в яких землях добра й честі не наїхали, а окрім государя московського царя та великого князя і його платні й охорони бачили та хліб сіль їли». Але одночасно він наполегливо попросив «відпустити» Мурада з Астрахані до Криму.

Сказав тому, що ніколи не забуде «хліб» московського государя

У серпні 1588 року з таким же проханням до Москви прибув і посол нового хана. Частина послання Газі II була присвячена подальшій долі «Астраханського юрта племінника нашого Мурад-Кирея царевича». Хан зазначив, що йому прекрасно відомо, що Мурад був «ласкаво прийнятий» московським государем після вимушеного виїзду з Криму, а відправлення «на Астраханський юрт» здійснювалося за його волі. Хан порадив: «Дав би єси на його волю у тебе у брата нашого захоче жити або до нас їхати», але останнє слово – за російським царем. У грудні в Москву прибуло друге посольство з тим же проханням.

Ханські гінці побували й у самого Мурада в Астрахані. Газі II прощав племінника за службу царю та кликав його до Криму, обіцяючи, що присвоїть йому сан калгі. Можливість стати другою людиною в ханстві милістю імператора була реальнішою ніж можливість самому стати першим за допомогою російської зброї. Тому в листі до Бахчисарая Мурад повідомив про свою покірність хану й став готуватися до швидкого від'їзду до Криму – для чого, втім, потрібний був дозвіл царя.

Прибули кабардинські посли від своїх князів, які бажали «бити чолом у службу» царю

Російський уряд опинився у скрутному становищі. З одного боку, дати Мураду дозвіл на виїзд означало покращити відносини з новим кримським ханом, а також позбавити себе від нових ризиків, що походять з можливості союзу царевича з Туреччиною. З іншого боку – від'їзд «свого» Герая з Астрахані позбавляв Росію важливого важеля впливу на Кавказі. Наприклад, 20 жовтня 1588 року в Москву прибули кабардинські посли від своїх князів, які бажали «бити чолом у службу» царю, а організував це посольство та підтримав прохання саме Мурад. Він же збудував і утримував укріплене «містечко» на річці Тереку – найпівденніший російський форпост. Зрештою, було ухвалене компромісне рішення – і в грудні Мурад Герай виїхав з Астрахані, але не до Криму, а до Москви.

Безвихідь

Мурад прибув до Москви 18 лютого 1589 року, окрім нової дружини Ертуган та її «сина царевича Куми-Гірея», з ним прибули «його царські Мурат Кіреєві Магмет Кіреєві карачі та аталики і князі і мурзи». У Кремлі 23 лютого цар Федір Іванович у присутності вищих бояр дав урочистий прийом Мураду Гераю, а 28 березня царевич зустрівся і з кримським послом Казаном-ага, який від'їжджав додому (на жаль, подробиці їхньої розмови невідомі).

Разом з агою вирушав до Криму російський посланець Петро Зинов'єв, який отримав «наказ» викласти позицію Москви щодо «астраханського питання» наступним чином. Йому треба було нагадати, що московський государ «привітав царевичів» і «дав з Астрахані велику рать з вогненним боєм» для походу на Крим, який, нібито, був скасований після отримання звістки, що «Кази Гірей цар у Криму учинився царем». Сам же «Мурад-Кирей царевич нині у Москві», і про його подальшу долю нічого говорити послу не належало. На можливе запитання хана про те, чи «государ Астраханню поступиться турецькому султану, чи хоче на Астрахані учинить царем Мурат-Кирея царевича», Зинов'єву були дані вказівки відповісти, «що то справа велика, про це не треба нам говорити». Одна з довірених осіб Мурада поїхала до Криму з Зінов'євим.

Після від'їзду обох посольств Мурад повернувся з Москви до Астрахані. Йому було дозволено вести дипломатичні зносини з Кримом, але дозволу виїхати він так і не отримав. Влітку та восени Газі II через гінців просив царський уряд відпустити його племінника на півострів, оскільки той сам висловив таке бажання, – але безуспішно. Восени 1589 року ще в Москві люди Мурада тричі брали участь у переговорах з кримськими посольствами.

Російська дипломатія показала чудеса казуїстики

Навесні наступного, 1590 року Мурад Герай побував у Москві втретє – знову в дипломатичних цілях. Так, 10 травня він брав участь в церемонії взяття на службу самаркандського царевича Шихіма, 13 травня був прийнятий царем, а 21 липня з дружиною, дітьми та слугами відбув назад до Астрахані, оточений російськими людьми служивими. Чи дав йому Федір Іванович дозвіл виїхати? Швидше за все, російська дипломатія показала чудеса казуїстики – у збережених документах чергового посольства до Криму згадується, що керівник держави «царевичу дав на його волю», залишатися на «астраханському юрті» чи виїхати на півострів. Втім, підкреслювалося, що зараз «царевич Мурат-Кирей в Астрахані живе на государевій платні зі своєї волі». Очевидно, ні «так», ні «ні» Мурад від царя не почув, і тому питання про від'їзд повисло в повітрі.

Але хан Газі продовжував наполягати. Навіть більше, він поставив подальші дипломатичні зносини з Росією в залежність від ситуації з племінником. Восени 1590 року не відбувся російсько-кримський посольський з'їзд у Ливнах і тому не був укладений очікуваний союзний договір між Москвою та Бахчисараєм - адже Мурад там так і не з'явився. Перед лицем повного розриву з Кримом російський уряд на початку 1591 роки пішов на останню для себе міру й анонсував новий посольський з'їзд уже в Москві, в якому мав особисто узяти участь Мурад Герай.

Труднощі для Кремля були очевидними. Вибір відбувався між прямим конфліктом з Кримом, який загрожував перерости у війну, та «відпусткою» астраханського чи навіть кримського хана, який був упродовж п'яти років головним інструментом усієї російської східної політики.

Але до від'їзду так і не дійшло.

Привели до Мурада, щоб ті зняли свою «порчу»

Навесні 1591 року Мурад Герай почав збиратися в дорогу, російські служиві люди йому допомагали, але напередодні виїзду кримського царевича, одна з дружин та його племінник-пасинок Кумо (Кумик) раптово померли. Розуміючи, що після дивної смерті Саадета II всього трьома роками раніше ця загибель виглядає однозначно невипадковою, астраханські воєводи вирішили відвести від себе підозри. Ледве царевичу стало погано, знайдений тут же лікар-араб оголосив, що Гераїв «зіпсували бусурменські відуни». Зазначених «відунів», зрозуміло, знайшли, піддали тортурам і, вибивши з них потрібні свідчення, привели до Мурада, щоб ті зняли свою «порчу». Але після їхнього візиту царевич та його родичі померли. «Відунів», які походили з ногайців, катували та публічно спалили, а потім стратили слуг Мурада, звинувачених у пособництві.

Однак Ертуган, яка вже втратила подібним чином першого чоловіка, висновки «розслідування» не переконали. Вона писала до Криму, що Мурада та його близьких струїли, але доказів у неї не було. І хоча в грамоті царя на її ім'я говорилося, що «ми, великий государ цар і великий князь Федір Іванович, з початку того хотіли, щоб з нашої руки бути царевичу Мурат-кирею на батька свого на Кримському юрті», але потім «хотіли есмя царевича Мурат-Кирея до Криму зовсім відпустити», документ був написаний двома роками пізніше й виглядав не дуже переконливою спробою самовиправдання. Так що Газі II Герай, який пройшов влітку 1591 року вогнем і мечем усю Росію аж до Москви, мав усі підстави мстити за «отруєння» племінника.

Далі буде.

XS
SM
MD
LG