Доступність посилання

ТОП новини

За столом союзника, при дворі ворога. Кримські Гераї на службі Москви


Кримські Гераї Айдар і Нур-Девлет із сином Бір-Девлетом прибувають на службу до московського князя (ліворуч), Бір-Девлет гине в Москві від руки свого слуги (праворуч). Мініатюри XVI ст.

Розпад Золотої Орди в 1460-80-х рр. на деякий час зробив Крим і Кремль союзниками у протистоянні з великими ханами, які мріяли про відродження колишньої могутності. Тоді ж вперше кримські Гераї опинилися на службі в Московському князівстві. Але й після перетворення приятелів на смертельних ворогів у 1520-х рр. родичі кримських ханів перебували при дворі російських царів. Чого ж шукали в Московії вихідці з півострова та чи виправдалися їхні очікування?

Москва та Чингізиди

З 14 століття ординські правителі та знать, які зазнали поразки в грі престолів, тікали на захід ‒ головним чином до Литви, де могли знайти притулок або плацдарм для повернення. Але в міру того, як набирало силу поки що залежне від Орди Московське князівство, нащадки Чингісхана, «вершителя Всесвіту», все частіше перебиралися на службу саме туди. Одним з найвпливовіших «першопрохідців» можна вважати Касима, сина казанського хана Улу-Мухаммеда, який у 1446 році отримав від великого московського князя у володіння Звенигород, а в 1452 році ‒ Городець Мещерський на Рязанщині, пізніше відомий як Касимів ‒ столиця своєрідного удільного татарського ханства.

Слідом за Касимом потягнулися до Москви й інші татарські «принци», загальною кількість за два з половиною століття понад 220 осіб (включаючи народжених у Росії). Оскільки Чингізиди у родовій ієрархії стояли набагато вище, аніж самі Рюриковичі, їхні представники після приїзду вливалися у вищу аристократію, давши початок безлічі знатних російських сімей. Незважаючи на те, що типовий московський князь із давнього удільного роду був багатшим, ніж типовий татарський «царевич», саме Чингізиди через свій соціальний статус після хрещення були найбажанішими нареченими, придатними навіть для царської родини. Так, у 1506 році Худай-кул (Петро Ібрагімович) одружився з молодшою сестрою самого великого князя Василя III.

Після падіння ординського панування над Руссю (1480 р.) правлячий дім нащадків Івана Калити міг дивитися на нащадків татарських ханів зверху вниз, але при цьому все одно потребував їхніх послуг. Внаслідок розростання Московської Русі на схід і південь в її межах опинялося все більше земель з тюрко-татарським мусульманським населенням і стародавньою самостійною традицією державності. Ефективне управління цими територіями у столітній перспективі було неможливим без порад, а то й прямої участі Чингізидів.

Не менше, якщо не більше значення мали для Москви «свої» татарські аристократи як альтернативні правителі для ворожих держав, також утворених на уламках Золотої Орди. Часто, якщо не в більшості випадків, періоду прямого завоювання певної землі московськими військами передував період утвердження промосковського ставленика на престолі, і лише Криму вдавалося уникати цієї ситуації до самого кінця 18 століття.

Чингізиди були головною прикрасою московської корони

Ну і, нарешті, сам факт перебування при царському дворі претендентів на будь-який трон піднімав престиж московського правителя як «царя царів» в очах і підданих, і, особливо, іноземних «колег». Участь татарської знаті в дипломатичних церемоніях була звичайною справою. Якщо можна так говорити про людей, то Чингізиди були головною прикрасою московської корони.

Щоб зробити переїзд охочих «царевичів» з Криму або Казані на Русь зручнішим, Москва надсилала їм особливого роду запрошення ‒ «міцні грамоти». У них великий князь гарантував Чингізидам не тільки безпеку в своїй країні від усіх зовнішніх і внутрішніх ворогів, а й підтримку соціального статусу, надання належного матеріального забезпечення за умови збереження вірності. Такі «гарантійні листи» видавалися лише східній знаті, тоді як лицарі, які приїздили з Литви, самі мали давати зобов'язання не виїжджати з московських володінь.

В Росії склалася продумана та розгалужена система інкорпорації татарської аристократії на військову та придворну службу

Зрештою в Росії склалася продумана та розгалужена система інкорпорації татарської аристократії на військову та придворну службу, її «годування» і «дарування уділів», і лише в 1718 році, вже за часів Петра І, останні станові привілеї татар були скасовані, і вся вища знать імперії стала соціально однорідною.

Статус Гераїв у Москві

Рід Гераїв через видатне становище на міжнародній арені їхньої держави ‒ Криму ‒ розрісся далеко за межі півострова. Відомо, що ця династія свого часу керувала Казанським ханством і ледь не підпорядкувала собі Астраханське, так що серед служивих Чингізидів у Москві Гераїв було безліч. Однак треба чітко відокремлювати представників цього прізвища, безпосередньо тих, хто виїхав з Криму або хоча б перебували в родинних стосунках з правителями ханства, від усіх інших носіїв династичного імені на московській службі. Ми, зрозуміло, зосередимо увагу саме на першій категорії, тому що було в статусі Гераїв з Криму щось, що відрізняло цей рід від інших Чингізидів.

По-перше, незважаючи на те, що власне кримських Гераїв у Московії було небагато, вони були вищим за статусом родом серед нащадків Чингісхана. Найбільше татарських «царевичів» і «царівен» дав Сибір ‒ 93 людини (хоча половина народилася вже на Русі), на другому місці розташувалася Астрахань ‒ 44 вихідці, третю сходинку займали 30 огланів ‒ Чингізидів не з правлячих домів, Крим з 20 чоловіками та жінками опинився на четвертому місці, замикала п'ятірку Казань з 18 представниками. З інших місць походять менше ніж 10 Чингізидів. В принципі, це зрозуміло ‒ з моменту остаточної загибелі Орди (1502 г.) Крим та Москва були не просто непримиренними, а й основними суперниками у віковій війні за Східну Європу, так що перебіжчиків з півострова виявилося, в результаті, небагато.

І хоча формально найвищий статус серед Чингізидів у Росії мали, зрозуміло, четверо правителів Орди або їхні прямі спадкоємці, друге місце за значущістю посідали 20 Гераїв. Це добре показує і реальну міць Кримського ханства, і визнання, нехай і вимушене, саме Криму як легального правонаступника ординської влади. І що ще важливіше, останній царевич Орди, Бердедат, залишив Московію в 1446 році, і після його від'їзду саме Гераї стали найдавнішими й найбільш знатними серед Чингізидів у Росії.

З усіх татарських «царевичів» представники Гераїв користувалися найбільшою особистою свободою та недоторканністю дипломатичного листування

По-друге, з усіх татарських «царевичів» представники Гераїв користувалися найбільшою особистою свободою та недоторканністю дипломатичного листування. Вже першим кримським татарам, які виїхали до Москви, великий московський князь Іван III обіцяв: «Добровільно приїдеш, добровільно куди схочеш піти ‒ підеш, а нам тебе не тримати». В ту прецедентну епоху такого роду дозвіл поширювався і на нащадків кримського «царевича», і на його двір, хоча, зрозуміло, назавжди виїжджаючи, Герай мав довести це до відома великого князя та отримати його формальну згоду. Щоправда, тому, хто втік з Криму, їхати з Москви було особливо нікуди ‒ в інших ханствах він міг потрапити до рук ворогів. У Литві, звичайно, було більше свободи та безпеки, ніж в інших державах, але там могло погіршитися матеріальне та соціальне становище Чингізида ‒ «принци» втрачали свій титул, а для переселення їм були потрібні місцеві поручителі.

По-третє, Гераї розглядалися Москвою як важливий елемент політичних ігор швидше поза ханством: на Волзі, на Кавказі та в Персії. Крим занадто часто й інтенсивно воював із Росією, щоб московський ставленик був там популярний, та й фізично довести його до Перекопу було непосильним завданням. Лише наприкінці 15 століття кримські хани розглядали Москву як безпечний притулок або місце заслання своїх ворогів ‒ пізніше це було б занадто небезпечно. Відповідно й випадки, коли підтримуваний Росією кандидат реально претендував на ханський трон, можна перелічити на пальцях однієї руки, причому до 18 століття це траплялося лише одного разу ‒ з калгу Мурадом Гераєм (до його біографії ми ще повернемося).

Ексклюзивний статус Гераїв, забезпечений трьома згаданими причинами, можна проілюструвати двома наочними прикладами. Почнемо з Касимівського князівства/ханства. Всупереч назві, воно не було спадкоємцем Золотої Орди, та й повноцінною державою теж. Касимів був різношерстим набором територіальних дарунків вищій татарській знаті, яка не перейшла в православ'я, всередині нього вона могла дотримуватися дідівських звичаїв. Першою династією касимівських правителів були, природно, засновники ‒ Касим-хан та його син Даніяр, який сидів на престолі до 1486 року, але після смерті останнього вакантне місце було зайняте Нур-Девлетом Гераєм, а потім послідовно його синами Сатилганом та Джанаєм (і до їхніх біографій ми ще повернемося).

Другий приклад ‒ з життя вже згаданого Мурада Герая. Перебуваючи на московській службі, він взимку 1586-1587 року одружився з дочкою правителя Тарковського шамхальства ‒ невеликої держави в північно-східній частині Дагестану. В історії Московії це був перший і останній випадок, коли Чингізид на службі взяв за дружину представницю правлячого дому сусідньої країни. Обидва ці випадки підкреслюють унікальність становища кримських Гераїв серед інших татарських «царевичів» Росії.

Ну а про історію перших кримських татар при московському дворі ми детально поговоримо наступного разу.

Далі буде.

XS
SM
MD
LG