Спеціально для Крим.Реалії
Відразу кілька авторитетних західних ЗМІ повідомили про підготовку нових санкцій проти Росії ‒ цього разу у зв'язку з поведінкою цієї країни в Керченській протоці, відмовою звільнити полонених українських військових і захоплені кораблі. Ці санкції, які будуть запроваджені у найближчі тижні, можуть бути з повним правом названі продовженням «кримських санкцій» Заходу ‒ адже дії Росії в Керченській протоці та Азовському морі є прямим продовженням процесу анексії Криму.
Коментуючи швидке заповадження нових санкцій, одне з московських інтернет-видань скрушно констатувало, що «Захід добиває Росію». Але чи не краще сказати, що Росія добиває сама себе? Адже це не у Вашингтоні, не в Берліні, не в Брюсселі, а в Москві ухвалювалося рішення про анексію Криму, яке і призвело до початку процесу санкційного тиску на країну-агресора (згідно з українським законодавством).
Але навіть після цього на Заході були чутні голоси тих, хто вважав за можливе знаходити з Росією спільну мову, закликав зрозуміти важливість відторгнутого в України півострова для міфічної «національної пам'яті» росіян. Однак не у Вашингтоні, не в Берліні, не в Брюсселі, а в Москві ухвалювалося рішення про початок неоголошеної війни на Донбасі ‒ хоча керівники країн Заходу особисто попереджали президента Росії Володимира Путіна про наслідки, які настануть для його країни в разі вторгнення на материкову Україну. Але навіть після цього на Заході вважали важливим посередництво для врегулювання конфлікту на сході України. А останнім часом ‒ все голосніші голоси тих, хто вважає, що заморожування конфлікту має призвести до нормалізації відносин західних країн і Росії й навіть до поступового скасування санкцій.
Росія просто не залишає західним політикам жодного вибору. Змиритися з її діями ‒ означає змиритися з демонстративним порушенням міжнародного права
Однак не у Вашингтоні, не в Берліні, не в Брюсселі, а в Москві ухвалювалося рішення про захоплення українських кораблів та ескалацію ситуації в Керченській протоці й Азовському морі. Росія просто не залишає західним політикам ‒ зокрема й своїм «доброзичливцям» ‒ жодного вибору. Змиритися з її діями, не реагувати на них ‒ означає змиритися з демонстративним порушенням міжнародного права, міжнародного морського права, принципів непорушності кордонів, принципів вільного судноплавства, всього того, що відрізняє сучасну цивілізацію від епох варварства та зневажання правом, коли вирішальним було тільки одне право ‒ право сили.
Людство зробило неймовірні зусилля, втратило мільйони життів, щоб міжнародне право нарешті запанувало над правом сили, щоб світ став безпечнішим. І що ж ‒ все це втратити на догоду амбіціям Володимира Путіна? Втратити просто тому, що кілька людей на вершині російської влади не розуміють, як їм цю владу втримати без постійних військових провокацій проти сусідів?
Ні, Росія однозначно добиває саму себе. Це не Захід.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
