Доступність посилання

ТОП новини

«Я усвідомлював, що можу зникнути». Кримський євромайданівець Олександр Костенко – про тортури ФСБ


Олександр Костенко

Колишній політв'язень, кримський євромайданівець Олександр Костенко досі має проблеми зі здоров'ям після травм, отриманих під час катувань та побиття з боку російських силовиків. Про це, як і про те, що йому довелося пройти з моменту затримання до звільнення, Олександр розповів в інтерв'ю Крим.Реалії.

Усе почалося з того, що 5 лютого 2015 року двоє співробітників ФСБ Росії викрали активіста біля його будинку. В одному з викрадачів Костенко впізнав колишнього співробітника СБУ, майора Андрія Тішеніна. Побиття почалися відразу ж після викрадення, в мікроавтобусі, каже Олександр.

У той момент я взагалі не розумів, що відбувається, оскільки я не міг ні про що думати. Я просто хотів дихати
Олександр Костенко

«Тішенін одягнув мені пакет на голову і зав'язав його дуже щільно, так що я мало не задихнувся. Мене кинули на підлогу між сидінь. У той момент я взагалі не розумів, що відбувається, оскільки я не міг ні про що думати. Я просто хотів дихати, але через пакет на голові це було дуже важко, тому мені довелося його гризти, щоб вдихнути повітря. До того ж руки були стягнуті пластиковими хомутом, і при цьому мені постійно завдавалися хаотичні удари ногами по тілу. В той момент я відчув, як мені зламали ніс», – розповідає колишній в'язень.

За словами Костенка, російські силовики вимагали від нього зізнань у тому, що він вбивав співробітників «Беркута» на Майдані та готував диверсії в Криму, в тому числі вбивства перших осіб російської влади на півострові. Для того, щоб вибити зізнання, викрадачі відвезли Костенка в ліс, де погрожували розстріляти його, згадує Олександр.

«Мені приставили до потилиці пістолет і сказали, що, якщо я поводитимусь неправильно, я просто зникну, тому що ніхто не знає, де я перебуваю. Потім праворуч від мене пролунав постріл, після чого до моєї голови знову приставили пістолет і запитали, чи все я зрозумів. Коли я відповів, що все зрозумів, мені знову приставили до голови пістолет і натиснули спусковий гачок. Затвор клацнув, проте пострілу не було», – згадує Олександр.

Олександр Костенко впевнений: «покарати» його для російських силовиків було «справою честі», оскільки до Євромайдану він сам служив в українській міліції. Однак на самому початку київських протестів 2013 старший лейтенант Костенко звільнився з органів і приєднався до протестувальників.

Навіть росіяни не били мене так сильно, як кримські зрадники, які перейшли на бік Росії
Олександр Костенко

«Я особисто знав багатьох колишніх співробітників СБУ, які мене катували, так само як і колишніх співробітників кримської міліції. Ту дівчину, яка підкинула мені частину зброї, я особисто брав на роботу, оскільки якийсь час виконував обов'язки начальника відділу кадрів. Цікаво, що навіть росіяни не били мене так сильно, як кримські зрадники, які перейшли на бік Росії. Вони особливо лютували в побитті і старалися, вислужуючи перед своїми російськими господарями», – згадує активіст.

З лісу Олександра привезли в приватний будинок, де тортури почалися з новою силою. Крім побиття, його періодично били струмом «за Майдан і за Донбас», розповідає Костенко. Саме тоді Олександру зламали руку.

«Колишній співробітник СБУ Артур Шамбазов став мені коліном на спину, зняв хомут, взяв мене за волосся і за зап'ястя лівої руки і різко смикнув мені руку назад. У цей момент я відчув дуже сильний, різкий біль у лікті. Я вже не міг рухатися, оскільки відчував нестерпний біль у лівій руці. У мене був больовий шок. Після цього Шамбазов запитав мене, чи я говоритиму або продовжуватиму так поводитись. У той момент я не те, що говорити, я поворухнутися від болю не міг. Це розлютило Шамбазова ще більше. Тоді він наступив мені на лікоть ногою. Тоді я вже не міг терпіти цей пекельний біль і почав кричати, за що мене почали знову бити», – згадує він.

Слідчий у справі Костенка Артур Шамбазов
Слідчий у справі Костенка Артур Шамбазов

Після катувань Олександра привезли в кримське управління Слідчого комітету Росії і змушували підписати зазнання: по-перше, в тому, що він нібито кидав каміння в співробітників «Беркута» на Майдані і завдав одному з них тілесні ушкодження, а по-друге, що стріляв у них із травматичного пістолета і мав намір їх вбити. Зізнань у спробі вбивства співробітників «Беркута» їм домогтися не вдалося, але документи про те, що він нібито завдав тілесних ушкоджень співробітникові «Беркута», Олександр змушений був підписати, не читаючи, особливо, коли слідчий почав погрожувати, що в разі відмови постраждають його рідні.

Я усвідомлював, що можу просто зникнути, пропасти безвісти, а ще може постраждати моя сім'я
Олександр Костенко

«Адвокат за призначенням і слідчий, користуючись моїм фізичним і психологічним станом, а також безвихідністю ситуації, в яку я потрапив, змусили мене підписати протокол, не читаючи. Спочатку мені інкримінували статтю 115 ч.1 КК РФ, санкція якої передбачала до шести місяців арешту. Однак потім статтю перекваліфікували на більш тяжку. Але я в будь-якому випадку змушений був підписати зізнання, тому що адвокат сказала мені прямим текстом: «Ти ж розумієш, що, якщо я зараз піду, тебе просто уб'ють». Я розумів, що вона має рацію, оскільки офіційно я не проходив як затриманий співробітниками ФСБ або Слідчого комітету. Я усвідомлював, що можу просто зникнути, пропасти безвісти, як пропало ще кілька десятків людей у Криму, і яких досі не знайшли, а ще може постраждати моя сім'я», – розповідає активіст.

У СІЗО мене називали «карателем»
Олександр Костенко

«Коли мене привезли в ІТТ, туди кілька разів приходили співробітники чеченського спецназу і теж били українців, які там перебували, таким чином тренуючись на заарештованих. 9 лютого мене перевезли з ІТТ до СІЗО, де відразу влаштували «прес-хату». У ній я перебував до квітня. Після цього мене перевели в камеру до «донецьких», які відкрито підтримували російську окупацію, а деякі були учасниками так званого «православного ополчення Донбасу». Вони також намагалися бити мене щоразу, коли відбувалося чергове загострення на фронті – або по позиціям їхніх «товаришів по службі», з якими вони були завжди на зв'язку, українська армія завдавала артилерійських ударів. У мене була зламана рука, і я не міг активно захищатися від них. У СІЗО мене називали «карателем», – зізнається Олександр.

Олександр Костенко зі зламаною рукою
Олександр Костенко зі зламаною рукою

У день зникнення Олександра близькі марно намагалися дізнатися, що відбувається з їхнім сином.

«Батько написав заяву в ФСБ, запитуючи їх, на якій підставі вони викрали сина. Однак ФСБшники заперечували будь-яку причетність до викрадення. Тоді він написав заяву в поліцію про моє зникнення. У відповідь поліцейські прийшли до мене додому під приводом того, що їм потрібен був зразок мого генетичного матеріалу для впізнання в разі виявлення тіла. При цьому вони прекрасно знали, що я перебуваю у ФСБшників, оскільки весь процес, починаючи від мого викрадення до винесення мені вироку, контролювала прокуратура Криму, а саме Наталія Поклонська. За мою справу вона згодом отримала генеральське звання. Але поліцейські робили вигляд, що абсолютно не в курсі того, що відбувається. За «генетичним матеріалом» вони чомусь попрямували до сейфу, де зберігалася моя офіційно зареєстрована зброя. Не маючи відповідного рішення на проведення обшуку, вони розпиляли сейф і підкинули туди основну частину пістолета Макарова», – розповідає Олександр.

Олександр Костенко
Олександр Костенко

Паралельно чинився тиск і на родичів Костенка. Уже під час судового процесу його брата засудили за нібито «образу суду», змусивши виплатити 60 тисяч рублів штрафу.

Що стосується пред'явлених звинувачень, Олександр Костенко запевняє: він не кидав каміння в співробітників «Беркута», і в принципі не здійснював жодних насильницьких дій на Майдані.

«За версією слідства, я потрапив каменем у руку «беркутівцю», хоча на цій руці у «Беркута» був щит. І як я міг потрапити у внутрішню сторону його руки, в область під мишку?», – дивується Олександр.

Державним обвинувачем у справі Костенко також була колишній російський прокурор Криму Наталія Поклонська.

«Їй важливо було засудити мене саме до 9 травня – в її очах це здавалося символічним. Вона заявила про мене: «Ми судимо не людину, а ідею фашизму в особі людини». Правда, у них вийшло винести вирок тільки 15 травня, що розлютило Поклонську ще більше. Мені прямо говорили: «Тобі пощастило, що твоя справа була першою», – каже Костенко. І дійсно, до наступних процесів силовики вже набралися досвіду, і іншого активіста Євромайдану з Сімферополя, Андрія Коломійця, відправили в колонію вже на 10 років.

У результаті підконтрольний Москві суд в травні 2015 року засудив Олександра до чотирьох років і двох місяців ув'язнення нібито за заподіяння каліцтва співробітнику кримського «Беркута» під час Майдану в Києві. Після розгляду касаційної скарги термін зменшили до трьох років і шести місяців ув'язнення.

Рука майже не рухалася, але мені все одно доводилося працювати нарівні з усіма
Олександр Костенко

«23 жовтня я прибув у колонію ФКУ ІК-5 в Кірово-Чепецьк. Рука майже не рухалася, але мені все одно доводилося працювати нарівні з усіма», – зазначає він.

Олександр згадує: в російській колонії справно відзначали День перемоги, під час якого влаштовували марші з радянськими прапорами за участю «ветерана» в кашкеті НКВД, а також проводили акцію «Безсмертний полк».

«До пам'ятника засновнику колонії регулярно приносили квіти, а колишні співробітники поліції або російських спецслужб, які сиділи разом зі мною, навіть перебуваючи в ув'язненні, вперто цитували російську пропаганду. Ці люди дійсно живуть в якійсь своїй ілюзорній реальності. Єдиним способом отримати звільнення по УДО для них було погодитися їхати воювати на Донбас, і багато, тільки вийшовши з колонії, одразу ж відправлялися на війну, щоб заслужити «прощення», – ділиться спогадами колишній політв'язень.

Після повернення з колонії в серпні цього року Олександра зустрічали як героя. Йому вручили ключі від квартири і обіцяли медичну допомогу. Правда, ключі Костенко повернув вже через кілька днів.

​«Я не вважаю, що гідний такої нагороди тільки через те, що сидів у тюрмі. Стільки людей воювало за Україну на фронті, багато хто повернувся інвалідами, і їм не було надано жодного житла. Але я б не відмовився від медичної допомоги. Рухливість руки у мене відновилася тільки частково. Якщо через півроку вона не відновиться, то мені доведеться ставити штучний ліктьовий суглоб. Зараз у мене відчуття, що лікоть ніби не мій», – поскаржився Олександр.

Зараз Олександр Костенко і його брат живуть у Києві, куди сподіваються перевезти з Криму та інших родичів. Головне завдання колишнього політв'язня – це знайти роботу, але він нарікає на те, що зі зламаною рукою це не так-то просто зробити.

XS
SM
MD
LG