Цьогоріч маємо два визначні ювілеї з кримськотатарської і почасти російської історії. 500 років тому, влітку 1521-го, великий московський князь визнав свою васальну залежність від кримського хана і зобов’язався платити йому данину (поминки), як раніше сплачував Золотій Орді. А 450 років тому, саме у ці травневі дні 1571 року, кримський хан здійснив похід, в результаті якого спалив Москву.
Більше про ці події будемо говорити з кримським істориком, який у 2014 році вимушено переселився на материк, Сергієм Громенком.
– Давайте попервах охарактеризуємо, як на межі XV-XVI століть складалися відносини між Москвою і нащадками Золотої Орди? Тоді йшло два протилежних процеси – Москва приєднувала до себе давньоруські князівства, а Золота Орда, навпаки, розпадалася на частини.
Крим і Москва представляли собою не просто претендентів на золотоординську спадщину, а уособлювали два різні інтеграційні підходи до золотоординської спадщини
– Почнімо з того, що попервах Кримський ханат і Московське князівство були союзниками. Тому що Золота Орда являла собою спільного ворога і для Криму, і для Москви. Ще наприкінці ХV століття кримський хан Менглі Герай уклав союз з Москвою. До речі, внаслідок цього союзу був кримський похід і спалення Києва у 1482 році. І цей союз тривав доти, доки існувала Золота Орда. Але у 1502 році Менглі Герай на річні Сула остаточно Золоту Орду добив. І після цього ось цей об’єднуючий фактор у відносинах між Москвою і Кримом зник.
Ба більше, Москва з Кримом тепер таким самим природнім чином перетворилися на суперників в боротьбі за золотоординський спадок. І треба розуміти, що Крим і Москва представляли собою не просто претендентів на золотоординську спадщину, а уособлювали два різні інтеграційні підходи до золотоординської спадщини.
Саме оце зіткнення двох інтеграційних проєктів – кримського і московського – призвело до того, що війна між ними стала абсолютно неминучою
Крим намагався відтворити класичну євразійську імперію за допомогою розставляння своїх людей або своїх родичів з родини Герай, але в будь-якому випадку чингізидів на престоли цих нових держав, які виникли після Орди: Казань, Хаджі-Тархан, відома як Астрахань, ногайці. Натомість для Москви це було абсолютно неможливо. Тому що Рюриковичі на московському престолі не були нащадками чингізидів і не могли бути в принципі визнані як легітимні правителі.
Тому якщо Крим здійснював свою експансію, так би мовити, дипломатичним і шляхом спецоперацій, то для Москви залишався лише один шлях – військово-політичного поглинання. Спочатку всередині того, що називають Північно-східною Руссю, а потім і щодо тюрко-татарських держав. І саме оце зіткнення двох інтеграційних проєктів – кримського і московського – призвело до того, що війна між ними стала абсолютно неминучою. Хай би там які правителі очолювали Крим чи Москву.
– І завдяки чому у 1521 році кримський хан змусив великого московського князя підкоритися?
Спочатку Москва садить свого кандидата на престол, а потім невеличкий кримський загін за допомогою казанських змовників організовує там переворот, скидає проросійського хана і ставить Сахіба Герая
– Головним центром протистояння між Кримом і Москвою стала в цей період Казань. Тому що Казанський ханат знаходився найближче територіально до Москви, яка намагалися зробити з Казанського ханату свого васала.
Від 1519 року тривала боротьба за казанський престол. З одного боку, існував такий собі Шах-Алі, який був промосковським ставлеником, а з іншого боку, був Сахіб Герай, який був братом Мехмеда Герая – чинного володаря Криму на той момент. Спочатку Москва садить свого кандидата на престол, а потім невеличкий кримський загін за допомогою казанських змовників організовує там переворот, скидає проросійського хана і ставить Сахіба Герая.
І ось цей момент стає переломним: вже не можна було заплющувати очі на діяльність Москви, стало зрозуміло, що Москва від Казані вже не відступиться. І так з союзників Крим і Москва перетворюються на противників.
1 серпня 1521 року казанські та кримські війська, об’єднавшись під Коломною, підходять під Москву
Відтак у липні 1521 року починається спільний похід: з одного боку, із Криму йде Мехмед Герай із кримськими військами, а з іншого – новий казанський хан Сахіб Герай, щоб відплатити Москві за спробу позбавити його престолу. І десь 1 серпня 1521 року казанські та кримські війська, об’єднавшись під Коломною, підходять під Москву.
Великий московський князь Василь ІІІ, розуміючи, що його війська розгромлені і столицю не відстояти, можна сказати, тікає, а можна сказати, від’їжджає (тут залежить від точки зору) на північ своєї держави для того, щоб збирати нову армію, залишивши там царевича Петра Ібрагімовича, охрещеного татарина, до речі.
Петро Ібрагімович у Кремлі підписує угоду, за якою князь Василь ІІІ визнає свій васалітет. Лише тепер замість Золотої Орди – кримський хан Мехмед Герай
У Москві замало сил для того, щоб оборонятися. Фактично, місто, якщо говорити про посад, було взято. Під владою московського правителя залишався лише Кремль. А брати його штурмом татарам, в принципі, було непотрібно. Тому що не йшлося про завоювання і включення Москви до складу Кримської чи Казанської держав. Це суперечило самій ідеологій кримського інтеграційного проєкту. Треба було, щоб московський князь визнав себе васалом. І Петро Ібрагімович у Кремлі підписує угоду, за якою князь Василь ІІІ визнає свій васалітет. Лише тепер замість Золотої Орди – кримський хан Мехмед Герай. Так само відновлюється виплата так званого виходу – ординської данини. Після того кримське і казанське війська розділяються і розходяться.
– До речі, у цьому поході, як свідчать джерела, з кримськотатарського боку брали участь і запорозькі козаки.
Рівно 500 років не союзу Криму із запорожцями, але кримськотатарсько-української, кримсько-козацької співпраці
– Саме так. Запорізький отаман Остафій Дашкевич був, у хорошому сенсі, авантюрист ХVІ століття. Він переїхав з Литви до Москви, згодом знову реемігрував до Великою князівства Литовського, а потім приєднався до цього походу. Тобто рівно 500 років не союзу Криму із запорожцями, але кримськотатарсько-української, кримсько-козацької співпраці.
Закінчуючи цю історію, не можна не відповісти на питання: чому в російських підручниках історії є розділ про татаро-монгольське ярмо і нема розділу про кримськотатарське?
Шлях до Криму лежав через Рязань, де стався прикрий інцидент для кримчан. Підступають до міста кримські війська. А там сидить окольничий Іван Хабар, надзвичайно прикметне прізвисько. Кримський хан вимагає на виконання цієї грамоти видати провіант для свого війська. Окольничий каже, що вперше про це чує і вимагає цієї грамоти на доведення кримських слів. Після того, як грамота опиняється за стінами Рязані, Хабар каже, що він виконувати цього всього не буде, і починає стріляти з гармат по кримському війську. Відтак ось ця війна між Кримом і Москвою поновлюється буквально за кілька тижнів – скільки там треба було, щоб відійти від Москви до Рязані.
– Так, власне, великий московський князь Василь ІІІ, визнав те, що від його імені підписав його повноважний представник?
Користаючись з відсутності кримського війська, невеликий астраханський загін вдирається до Криму, плюндрує села і міста, захоплює полон і виходить. Очевидно, кримцям у цей момент стає не до штурму Рязані
– Оригінал цього документа опинився в Рязані. Кримські війська готувалися до облоги і, можливо, штурму міста. Якраз згаданий нами Дашкевич спонукав хана Мехмеда Герая штурмувати Рязань. Та саме в цей час відбувається напад астраханців на Крим! Тому що в Астраханському ханстві своя династія, якій ніяк не посміхається ідея стати васалом Криму, наступним після Казані.
Користаючись з відсутності кримського війська, невеликий астраханський загін вдирається до Криму, плюндрує села і міста, захоплює полон і виходить. Очевидно, кримцям у цей момент стає не до штурму Рязані. Мехмед Герай махає рукою на Рязань і на ту грамоту й поспіхом вирушає в Крим. А наступного 1522 року, коли Крим починає вимагати виплату данини, Василь ІІІ відказує, мовляв, нічого такого немає, ви все брешете, документа немає, тому ми виплачувати нічого не будемо.
– Невдовзі вже син Василя ІІІ – Іван ІV Грозний захопив Казань, потім Астрахань і на Крим здійснював походи. Завдяки чому кримський хан зумів перехопити ініціативу і знову завдати нищівного удару по Москві?
Спочатку ставлять якогось проросійського хана та інтегрують, а коли навіть проросійський хан каже, дайте хоч якусь незалежність – його скидають і встановлюють свою владу
– Москва не мала підстав вимагати васалітету від тюрко-татарських ханств, тому просто захоплювала їх, використовуючи гібридні методи, як Росія сьогодні. Спочатку ставлять якогось проросійського хана та інтегрують, допоки можуть.
А потім, коли навіть проросійський хан каже, що це вже занадто, дайте хоч якусь незалежність – його скидають і встановлюють свою владу. Так було з Казанню, так сталося із Астраханню.
З Кримом було не так. До Криму все ж таки через степ дотягнутися московські війська не могли. Тому Іван Грозний спонсорував регулярні напади на Крим донських козаків, а одного разу відрядив воєводу Адашева з загоном, щоб на донських стругах переправився до Криму і щось там зробив. Але до упокорення Криму було ще дуже і дуже далеко.
Невдачі у Лівонській війні та опричний терор призвели до різкого занепаду військових сил Москви
Треба сказати, що початок правління Івана Грозного – період розквіту Московського царства. Цар тішився військовими удачами, ліберальний був, але йому запаморочилася від успіхів. Він вирішив проробити собі шлях до Балтійського моря та ув’язався у Лівонську війну. Спочатку ця війна була вдалою – він розгромив Лівонський орден. Але його успіхи викликали об’єднання проти нього польсько-литовських сил на чолі з новим королем Стефаном Баторієм. І тоді почалися суттєві поразки.
Цар почав, як сьогодні в Росії, шукати внутрішніх ворогів, запровадив всередині 1560-их років Опричнину. Опричники влаштували масштабний терор. І ось ці невдачі у Лівонській війні та опричний терор призвели до різкого занепаду військових сил Москви.
– До втрати обороноздатності.
– Однозначно! Десять років терору і поразок на лівонському фронті призвели до того, що Москва втратила свої здобутки і сили, які мала раніше.
Кримський хан Девлет Герай не мав на меті завоювання Росії. Він просто скористався з нагоди, яка йому випала. Вийшло так, що його просто не було кому зупинити. Війська, які цар виставив на перехоплення кримського хана, просто розбігалися, кримці їх громили. І хан вирішив, що якщо вже така нагода випала, то треба скористатися нею повністю, і пройшов тим самим шляхом, як і його батько, до Москви. Внаслідок штурму місто згоріло вщент. Це найбільша з усіх московських пожеж ХVІ століття, і фактично міста не залишилося. Там скільки людей загинуло, скільки було взято у полон – ми напевно не знаємо, але точно десятки тисяч, аж до сотні тисяч.
А Іван Грозний виявився грізним лише проти своїх підданих, але зовсім не не проти зовнішніх ворогів. Він виїхав до Ростова – не до Ростова-на-Дону, а до просто Ростова – і там відсиджувався. А Девлет Герай без переслідування із величезним полоном повернувся до Криму.
– Після цього Іван Грозний зобов’язався віддати кримському хану Астрахань, визнав себе данником кримського хана і зобов’язався платити вихід. Чому так не сталося? Чому кримський хан не скористався результатами своєї перемоги?
Татарський посол навіть протягнув ножа Івану Грозному, щоб той перерізав собі горло і не ганьбився
– Якби Іван Грозний повністю погодився на кримські вимоги – віддати Астрахань і Казань, а також сплачувати велику данину – то тоді, можливо, кримський проєкт інтеграції Степу було би виконано. Але московський цар віддавати Казань відмовився, данину підвищену платити відмовився. За словами одного з очевидців, татарський посол навіть протягнув ножа Івану Грозному, щоб той перерізав собі горло і не ганьбився.
Відтак у наступному 1572 році кримському хану довелося повторювати військову кампанію. Тому що Іван Грозний на всі вимоги не погоджувався. Але тепер вже у Девлета Герая почалося запаморочення від успіхів. Тепер він вважав, що якщо минулого року переміг, то тепер зможе повторити.
Але вже у 1572 році Росія була готова. І в битві при Молодях – це десь 50 км під Москвою – російська армія витримала атаки кримської кінноти. І кримські війська відступили. Із кампанії 1572 року Росія вийшла переможцем. Відтак не лише про Казань і підвищений вихід, а навіть про Астрахань уже не йшлося. Відтоді кримські війська здійснювали походи на прикордонні території, а на Москву вже не ходили.
– І все-таки поминки кримському хану московські царі до якого часу платили?
Після нещасливого для Росії Прутського походу 1711 року, кримський вихід був поновлений і ще кілька років мав сплачуватися
– Формально це продовжувалося аж до 1700 року. Лише за Адріанопольським миром 1700 року цар Петро І домігся їх скасування. Потім, щоправда, після нещасливого для Росії Прутського походу 1711 року, кримський вихід був поновлений і ще кілька років мав сплачуватися.
Але формально поминки мали бути щорічними, а фактично росіяни під різними приводами їх затримували, віддали не повністю. Коли у кримського хана уривався терпець, то він здійснював черговий похід, розорюючи південні околиці, вимагаючи регулярних виплат. Та, хоч би як, до 1700 року Росія формально ці гроші виплачувала. Знову ж таки, умови Прутського миру були переглянуті в 1739 році. Тобто після 1739 року навіть формально Росія Криму нічого не платила.
