Доступність посилання

ТОП новини

Курили – карма чи перший транш за Крим?


Сахалінська область, Курильські острови, маяк на мисі Край Світу

У мого доброго знайомого, корінного кримчанина цілком проукраїнських переконань, вся весна чотирнадцятого року минула в дискусіях з його найближчими родичами. Суперечки часом доходили до температури кипіння вулканічної магми, що, втім, для Криму було цілком зрозуміло.

Адже мало того, що розлом пройшов прямо по сім'ях, так і самі кримчани перебували в епіцентрі подій і для доказів реальності окупації не потрібно було навіть вмикати телевізор або годинами сидіти в інтернеті. Досить було вийти на вулицю, і ти тут же спотикався об «самооборонця» з бейсбольною битою та георгіївською стрічкою на рукаві. А минувши ще пару кварталів до центру кожен міг особисто пересвідчитися в існуванні «зелених чоловічків» з характерною алтайською зовнішністю та акаючою вимовою. І коли твій найближчий родич наполегливо заперечував очевидне, наприклад, існування «іхтамнетів», багато людей мимоволі втрачали самовладання.

Тесть мого знайомого народився у Новгородській області, там же закінчив інститут і відслужив в армії після військової кафедри офіцером-ракетником. Теща народилася відразу після війни десь на Уралі, але ще немовлям разом з батьками переїхала на Південний Сахалін, куди в ту пору активно зазивала переселенців влада.

Рятуючись від повоєнного голоду, тещина сім'я раптово опинилася в воістину казковому краю. Адже на Сахаліні, як відомо з підручників географії, всі звичні нам овочі виростають гігантами, ліси повні ягід, грибів, дичини та взагалі всього, чого душа забажає, навесні лососі, набиті червоною ікрою, йдуть на нерест річкою суцільним потоком. Та й землі на присадибне господарство переселенцям місцева влада тоді виділила від душі. Хоча щодо землі зрозуміло ‒ ще вчора вона була взагалі японською, так що новоявлені власники не від себе відривали.

Острівних японців, корейців та айнів Радянська влада насильно депортувала до Японії

Застала теща на Сахаліні ще й корінних жителів, які мешкали там. Але острівних японців, корейців та айнів Радянська влада незабаром насильно депортувала до Японії і залишилися новоприбулі російські переселенці одноосібними мешканцями (хотів написати «господарями», але так би мовити про мешканців країни Рад якось язик не повертається) придбаних територій. Про японців, до речі, теща зберегла добрі спогади.

Познайомилися тесть із тещею мого знайомого ще в студентські роки, одружилися, разом переносили складність офіцерського побуту, а після виходу тестя в запас вирішили перебратися до Криму, де якось раз побували на відпочинку.

Поневірялися гуртожитками, працювали інженерами, потім купили в сімдесятих ділянку під Сімферополем, збудували будинок, завели дітей, загалом, зажили по-людськи.

У 1991 році раптово виниклу Україну сприйняли як тимчасове непорозуміння, українську мову так і не засвоїли, щовечора телевізор вмикали зі словами: «Ну, що там у нас у Москві?».

«Російську весну» зустріли доброзичливо, як очевидний і довгоочікуваний факт

Ну і, відповідно, «російську весну» з подальшою окупацією, псевдореферендумом і «поверненням до рідної гавані» зустріли хоч і без фанатизму, але дуже доброзичливо, як очевидний і довгоочікуваний факт. На «референдумі», природно, голосували за «входження» до Росії.

При цьому родичі мого знайомого люди добрі, душевні, порядні, завжди прийдуть на допомогу та від реальної політики дуже далекі. Ніяких там мітингів або підписування якихось відозв і петицій.

Так ось, в результаті бурхливих, але безрезультатних політдебатів з родичами мій знайомий в решті решт зневірився довести їм незаконність і злочинність дій Російської Федерації при окупації та анексії Криму. Теща під час цих баталій здебільшого мовчала, лише іноді вставляючи пару слів. Але її репліка саме через тещин спокій виглядала осиковим кілком, який вбивається в серце вампіра.

Останньою соломинкою стало кілька презирливо кинутих тещею після патетичного вигуку знайомого, про те, що Росія вкрала у нього Батьківщину, зауваження: «Подумаєш! Ніхто у тебе Батьківщину не крав!».

І тоді знайомий в серцях сказав тещі: «Нічого, ось коли ваш Сахалін будуть віддавати японцям, тоді ви відчуєте, що таке втрата Батьківщини!».

Як то кажуть, не минуло й п'яти років...

Минулого тижня я зателефонував знайомому й поцікавився у нього ставленням його тестя і тещі до наміру Путіна передати частину Курильських островів Японії.

«Ставлення різко негативне», ‒ була відповідь.

А я задумався ‒ невже в Росії вважають, що двох островів вистачить, щоб розрахуватися зі світом за вкрадений півострів? Росія отримала три десятки років тому у світі кредит довіри й сподівалася обманути всіх. При такому розкладі зазвичай кредитор забирає все без залишку...

P.S. Історія невигадана.

Максим Кобза, кримчанин

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG