Доступність посилання

ТОП новини

Міф про «федералізацію» Севастополя: містяни шукають вихід з глухого кута


Спеціально для Крим.Реалії

З подачі севастопольських ЗМІ в місті почалася дискусія про те, «що таке «федералізація» Севастополя і хто визначить його роль у майбутній історії». Дискусія викликана тим, що жителі міста не задоволені нинішнім станом і нинішнім статусом Севастополя, і шукають вихід з цього глухого кута.

Перш ніж викласти основні напрямки дискусії, відзначимо, що складно говорити про федеральність міста, яке зараз підпорядковане країні, в якій федералізм як такий взагалі знаходиться під питанням. Росія, що не раз відзначали політологи, є не федерацією, а унітарною автократичною державою, керованою з єдиного центру, навіть, як стверджують багато аналітиків, єдиною людиною. В таких умовах говорити про федеральність не те що окремого міста, але навіть автономної республіки немає сенсу. Зокрема, весь «федералізм» Росії перекреслюється останніми змінами до конституції, які зміцнили одноосібне правління президента, а також системою управління по федеральних округах з адміністрації президента.

Що стосується дискусії про Севастополь, то статус федералізму тут виводять з впроваджених в Російській імперії ще в 1873 році градоначальств, які в радянській традиції 1930–1940 років були перетворені в міста федерального значення, яких було 15. Але в 1958 році вони були скасовані, крім Москви і Ленінграда, а Крим в той час вже був у складі України і тому за ним збереглося звання міста республіканського підпорядкування, але на території України.

Цей факт і був використаний Росією при спробі анексії у 2014 році, коли у всіх документах називався Крим, і до нього пристібалася фраза «і місто федерального значення Севастополь». Ніде самостійно, окремо від Криму, статус Севастополя не розглядався і не враховувався. Останнє, що мало місто, було незаконне присвоєння Росією у 2014 році статусу так званого єдиного «федерального округу Республіки Крим та міста федерального значення (підпорядкування) Севастополь». Минуло всього два роки, і в липні 2016 –​ го в Росії вирішили, що досить в Криму грати в федерацію і що «немає сенсу довго тримати Крим і Севастополь в автономному режимі». Тоді Крим разом з Севастополем були включені до складу Південного федерального округу, тобто опосередковано підпорядкували президенту Росії. Останні формальні ознаки федеральності Криму і Севастополя були знищені, але ніхто, крім органів влади України, не обурився з цього приводу.

До речі, в цей час, та й пізніше, то один, то інший керівники анексованого Криму вкидають в суспільну свідомість ідею про адміністративне злиття міста Севастополя з Кримом. Так чому севастопольці хочуть, щоб з їх нібито федеральним статусом рахувалися в Росії, якщо з цим не рахуються навіть в Криму?

І ось – дискусія про те, в чому ж проявляється федеральність Севастополя? Думок висловлюється багато, але всі вони, крім коментарів, змонтовані з віджилих гасел радянського минулого. Учасники дискусії згадали всі минулі ярлики, якими нагороджувався Севастополь, і «місто російської слави», і все інше, але ніхто не спитав: а статус «місто федерального підпорядкування або значення» як поєднується зі статусом «суб'єкта федерації»? Якщо він – суб'єкт федерації, то де і коли він виступав як засновник цієї федерації або коли підтримав цю ідею і чим?

Про недоречність цієї назви говорили багато. Так, політолог Дмитро Юр'єв вважає, що статус Севастополя – «місто федерального значення» - це приблизно як статус «Волга впадає в Каспійське море». Практично тавтологія. Це «значення» – так само як в СРСР «союзне значення» – завжди мало не організаційний, економічний чи політичний смисли, а сенс символічний...

Той факт, що Севастополь не відповідає нормам федерального статусу, визнавав навіть «народний мер» Олексій Чалий, який в статті в «Российской газете» в 2017 році висловив пропозицію називати Севастополь просто «патріотичною столицею Росії». Що це означає в правовому та адміністративному плані – не знає ніхто. У статті, якщо не звертати уваги на політичну тріскотню, він виклав «програму для Севастополя як окремого суб'єкта». Тобто у 2014 році, бувши «переведеними до Росії», севастопольці хотіли стати самостійним містом. Наприклад, депутати першого Заксобранія пропонували відмовитися від федеральних субсидій і стати самостійними. Але вони забули, що про це ще можна було говорити в Україні, але не в Росії. Автор статті Любов Ульянова пише, що «сталося навпаки: Севастополь був приведений до загальноросійського політичного знаменника (через вибори в 2-й склад Заксобранія і створення підконтрольного парламенту у вересні 2019 року), економічно місто залежить від ФЦП, а «федерали» мають великі плани на різноманітне «освоєння» міських просторів. В результаті замість внутрішньо-органічного розвитку теми «патріотичної столиці» Росії зусиллями самих севастопольців почався процес самоусунення міста від федеральної проблематики і цілеспрямованої відмови від позиціонування себе як значущого для країни простору».

Учасникам дискусії так і не вдається знайти відповідь на питання: чи є за цією очевидністю федерального значення хоч якийсь реальний сенс, крім управління з Москви, а не зі столиці Криму Сімферополя? Хоча вірніше було б говорити не про Сімферополь, а про Ростов, центр Південного округу, звідки Севастополь реально і управляється. Натомість мешканці Севастополя, коментатори форуму легко знаходять ці відповіді.

Учасник форуму МаксЭ пише: «Розділяй і володарюй, особисто я саме так розумію федеральність Севастополя, у Криму є конституція, а у Севастополя тільки статут... Це якась дискримінація кримчан, якими є севастопольці... Щось я не пригадую, щоб хтось питав севастопольців, чи хочуть вони, щоб Севастополь мав федеральний статус...» Turbos (Севастополь) вважає: «Самостійність або федеральність – це годувати купу чинуш, для простих жителів абсолютно нічого, крім високих цін». Топотушки (Севастополь): «Федеральний статус міста полегшує «освоєння» території. Сам Развожаєв говорив безпорадно, що місцева влада мало що може зробити або змінити з деяких спірних об'єктів. Бенефіціари сидять надто високо...»

Головне, що всі учасники форуму підкреслюють несамостійність міста. Учасник хан-3-7-11 пише: «Севастополь – абсолютно не самостійна одиниця, залежна від федерального центру, яка живе на дотації. Промисловості немає, сільського господарства немає, медицина слабка. Якщо порівнювати все це з союзом, то просто жалюгідна подоба. Але страшно те, що місто не розвивається в цьому напрямку, одними майданчиками і скверами місто розвиватися не може. Робочий клас в місті вимирає, професії лікаря і вчителя не в пошані, в тренді чиновник, депутат, силовик. Для відродження потрібна ідеологія і національна ідея. А у нас під крики про патріотизм бабло женуть за кордон».

Севастопольці не згодні з висловленою в статті ідеєю про те, що незабаром за рахунок переселення жителів Росії Севастополь стане містом-мільйонником. Поморець (Севастополь) пише: «У статті, наприклад, гордо заявляють про перетворення Севастополя в мільйонник і навіть більше. Але це ж не самоціль. Хто ці люди і що вони тут робитимуть? Якщо мова йде тільки про забудову VIP-хатинками з шестиметровими парканами всіх нечисленних вже проходів до моря від Луккула до Сарича, то навіщо здався цей статус? Забезпечувати черговою нерухомістю біля моря прихватизаторів і розвантажувати від готівки забиті пачками доларів до стелі московські хрущовки всяких полковників МВС і ФСБ, перетворюючи накрадене в елітну нерухомість у моря? А можна, пжалста, це робити без Севастополя?».

strelec (Севастополь) пише: «Наслідок наявності федерального статусу міста – вже понад 2500 (людей) штат уряду з витисканням севастопольців з управлінських структур. При цьому люто дерибанять рекреаційні території для незаконної висотної забудови історичного поселення... Тобто бюрократія використовує федеральний статус міста для своїх шкурних інтересів».

Алєкс Колишній пише: «Але якщо влада на місці – некомпетентна, якщо вся структура влади в РФ пручається приходу реально компетентних у владу, якщо політична система не передбачає «ліфтів» для зміни як індивідуумів, так і партій при владі волею народу, то федеральний статус позбавляється будь-яких переваг. Скрізь місцева влада призначається, а вибори тільки надають їй зовнішню легітимність. Сенс в тому, що проблеми Севастополя – не від федерального статусу ... Проблеми – через економічну несамостійність (правильніше, неспроможність) міста... Місто планують зробити військовою базою і місцем відпочинку еліти країни (яку, в разі чого, військові з бази непогано захистять). Все інше підпорядковане цим інтересам... Розмови про те, що особливий статус у міста має бути через те, що севастопольці – особливі, більш якісні громадяни і патріоти, ні до чого доброго не приведуть. Така позиція жителів нічим не відрізняється від позиції «білорусів», яким Росія винна за визначенням. Взагалі, як не прикро це звучить, в Севастополі не помітно справжніх справ на благо міста і Росії в цілому... Самі жителі легкі на підйом провести мітинг, шоу, демонстрацію, одноразову акцію, але дуже неохоче організовуються, скажімо, взяти шефство над громадським простором: парком, пам'ятником, прибудинковою територією, налагодити догляд, поліпшення території... Думаю, одна з причин цього в тому, що севастопольці вважають себе особливими за замовчуванням, у них «не свербить» зробити щось матеріальне, щоб відчути себе краще і досконаліше. Загалом, федеральний статус місту присвоїли зверху, як багато хто помітив, і не за заслуги севастопольців, а для спрощення вирішення питань чиновників. Такий статус підняв зарозумілість багатьох севастопольців на недосяжну висоту, що посилило проблеми міста і жителів. Причина проблем – загальнодержавна для РФ, плюс санкції і тупикове розташування... ».

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Ігоря Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG