«22 июня, ровно в 4 часа Киев бомбили…». Ви напевно чули ці рядки, якщо хоч раз у житті були на травневих «днях перемоги». Серед інших героїчних пісень про перемогу у «війні над нацистами» лунала й ця, в якій йдеться про бомби над Києвом 22 червня 1941 року. 80 років тому розпочався збройний конфлікт між нацистською Німеччиною та СРСР. Після його завершення радянська пропаганда «забула» про два роки співпраці з Гітлером, розділ Польщі та нав'язала свою історію, назвавши війну «Великою вітчизняною». Однак, коли ж насправді почалася Друга cвітова війна і чи дорівнює вона так званій «Великій вітчизняній»?

Початок Другої світової чи «Великої вітчизняної»?

1930-і роки, переможена у Першій світовій війні Німеччина, згідно з Версальським договором, що був підписаний 28 червня 1919 року країнами-переможцями, обмежена кількістю армії, територіями та має виплатити великі грошові репарації, приблизно $ 442 мільярди. Вони, до слова, були виплачені Німеччиною лише у жовтні 2010 року. І, вочевидь, серед мільйонів ображених німців найбільше це не подобається Адольфу Гітлеру.

Він спробував переконати решту німців, що йому під силу виправити цю, на його думку, несправедливість. Це робить його неабияким популярним серед німецького народу. У 1933 році він стає канцлером Німеччини та крок за кроком починає порушувати пункти Версальського договору, анексує сусідні Австрію і частину Чехословаччини. Переможці Першої світової – Британія та Франція – висловлюють при цьому лише занепокоєння.

Наступна на шляху Гітлера – Польща. Однак на частину її території претендує і Йосип Сталін, із яким фюрер вирішує поки не воювати, щоб убезпечити себе від нападу СРСР і війни на два фронти. Обидва домовляються про «ненапад», принаймні так «пакт Молотова-Ріббентропа» називає радянська пропаганда.

У секретному протоколі поки що друзі домовляються поділити між собою країни Східної Європи. Західна частина Польщі разом із Литвою дістається Гітлеру, а східна – разом із Фінляндією, Естонією, Латвією та Бессарабією – Сталіну. Восени 39-го червоні зірки у компанії з Вермахтом вдираються у Польщу з обох сторін, розрізаючи її навпіл.

До 22 червня 1941 року Гітлер та Сталін союзники – разом подолали польське військо. 22 вересня 1939 року відбувся спільний парад у місті Брест, яке німці передали СРСР після вторгнення у Польщу. На цьому параді серп і молот були поруч зі свастикою.

Тож офіційний початок Другої світової війни – 1 вересня 1939 року. Початок німецько-радянської війни – 22 червня 1941 року. Останню в Росії та ще кількох колишніх республіках СРСР досі називають «Великою вітчизняною».

Чому «Велика вітчизняна»?

Радянська пропаганда зробила усе, аби ці три слова «Велика вітчизняна війна» стали ідеологічним кліше та живили патріотизм кількох поколінь. Водночас із героїзмом мільйонів осіб, які воювали проти гітлерівської Німеччини, це словосполучення обросло багатьма легендами та міфами. І досі в сучасній Росії навколо нього будується національна ідея. Однак для кого ця війна насправді була вітчизняною?

У 1941 році до складу СРСР входило 16 республік. Найбільша за територією та населенням – російська. Інші ж республіки, зокрема Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія були захоплені за наслідками «мирних угод» між Сталіним і Гітлером. І для цих республік це не завжди була війна за свою радянську вітчизну.

В Україні перед початком війни були десятиліття політичних репресій та Голодомор-геноцид 1932–1933 років, під час якого загинули приблизно 4 мільйони осіб, а втрати українців у частині ненароджених становлять понад 6 мільйонів. Чимало українців сприймає початок війни як шанс звільнитися від сталінського терору.

Участь же українців у цій війні теж починається не у 1941 році. Вони воюють у складі польської армії проти Німеччини з 1 вересня 1939 року. Так само як і на боці Червоної армії проти поляків, коли СРСР вдерся до Польщі через кілька тижнів.

Невдовзі після нападу Німеччини на СРСР у полон здалося приблизно 5 мільйонів радянських солдатів. Крім військових обставин, в полон здаються й ті, хто не розуміє, проти кого воює. Адже кілька років радянська пропаганда наголошувала – Адольф Гітлер союзник.

Сам же термін «Вітчизняна» «совєти» запозичили ще з Російської імперії. Саме так називалась переможна війна 1812 року над наполеонівською Францією.

Керівництву СРСР вдалося переконати принаймні частину населення у тому, що це війна лише тільки радянського народу проти «фашистських загарбників» – боротьба за «свою землю», за «свою вітчизну». Радянське керівництво наголошувало, що СРСР воює з агресором мало не самотужки. Однак у цю війну був втягнутий весь світ – 62 країни від Японії до США та Африки.

СРСР не готувався до війни?

Міф, що усі військові поразки СРСР у 1941 році були через те, що СРСР нібито не готувався до війни, а вів «миролюбну політику», мав пояснити, чому війська Гітлера за 5 місяців просунулися аж до Москви. Однак, чи був СРСР таким беззахисним?

Після підписання «Пакту про ненапад» СРСР активно нарощує військову міць. І у 1941 році це, на пару з Німеччиною – найбільш мілітаризована держава у світі, а відомі нині стратегічні плани радянського керівництва передбачають лише наступальну війну – тобто атакувати, не оборонятися.

Після вторгнення в Польщу союзників Гітлера та Сталіна, СРСР оголосив масштабну мобілізацію. Чисельність армії зросла майже втричі. Витрати на військо у 41-му році зросли до 43 відсотків від видаткової частини бюджету.

За два місяці до нападу військ Гітлера на СРСР під час виступу перед випускниками військових академій Йосип Сталін заявив: «Ми до якогось часу тримали лінію на оборону. А тепер, коли ми нашу армію реконструювали, наситили технікою для сучасного бою, коли ми стали сильнішими, тепер слід перейти від оборони у наступ».

Неочікуваний напад?

«Сьогодні, о 4-й годині ранку, без оголошення будь-яких претензій до Радянського Союзу, без оголошення війни, німецькі війська напали на нашу країну» – це повідомлення по радіо 22 червня 1941 року промовляв нарком і міністр закордонних справ В’ячеслав Молотов.

Насправді ноту Кремлю про початок війни передають вночі 22 червня. У Москві з рук німецького посла її отримує В’ячеслав Молотов, а в Німеччині другий підписант «Пакту про ненапад» Ріббентроп о 4-й ранку того ж дня вручає письмовий меморандум із претензіями до СРСР радянському послу в Берліні. Однак у часі юридичне оголошення війни збіглося з її фактичним початком.

Що ж до неочікуваності. Інформацію про підготовку атаки саме 22 червня 41-го передавали до Кремля одразу кілька розвідників. Ріхард Зорге, Микола Глущенко, Харро Шульце-Бойзен, посол СРСР у Німеччині Володимир Деканозов. Дехто з них повідомляв навіть про ймовірний час переходу військ Вермахту через кордон. Однак Сталін вважав це дезінформацією.

Жодної хвилини, як вважають багато дослідників, Сталін не вірив, що Гітлер наважиться піти війною на СРСР.