Доступність посилання

ТОП новини

Пропагандисти Кремля використовують українські ЗМІ у боротьбі з Україною – експерти


Кремлівські пропагандисти, підлеглі колишнього помічника Путіна Владислава Суркова, використовували українських політиків та засоби масової інформації для розгойдування ситуації в Україні. Про це, спираючись на нещодавно опубліковану зламану пошту одного з кураторів українського медійного напрямку Кремля, пишуть українські експерти з інформаційної безпеки.

Дмитро Золотухін та Тетяна Попова (за збігом обставин обидва – колишні заступники міністра інформаційної політики за президентства Петра Порошенка) досліджували архів пошти Саргіса Мірзаханяна, який минулого місяця виклали у відкритий доступ на сайті ORDiLO представники «Українського кіберальянсу».

Електронне листування, доступ до якого отримали українські хакери, стосується 2014–2017 років, і за ним експерти простежують, як Кремль маніпулював українською громадською думкою, створював, чи брав під контроль місцеві сепаратистські організації, організовував інформаційні приводи та їхнє висвітлення в українських та пізніше російських медіа.

Саргіс Мірзаханян – медіатехнолог та випускник Дипломатичної академії МЗС Росії, помічник депутата Ігоря Зотова від партії «Справедлива Росія». Він уже потрапляв у поле зору українських дослідників після витоку в інтернет листування співробітників Владислава Суркова. Розслідувальний проєкт InformNapalm назвав 31-літнього Мірзаханяна «важливим кореспондентом» цього листування, який керував міжнародним відділом «Союзу добровольців Росії» та займався «підтримкою російських громадян за кордоном».

Як мовиться у дослідженні «Surkov Leaks: Внутрішня кухня гібридної війни проти України», Мірзаханян під керівництвом заступника Суркова Інала Ардзімби також займався проєктами федералізації України та відповідав за співпрацю із західними прихильниками Кремля.

Також Мірзаханян брав участь в організації «міжнародних економічних форумів» в окупованій Ялті та приїзду туди проросійських західних політиків із числа право- та ліворадикальних європейських партій та рухів, таких як «Ліга Півночі», «Вперед Італія», «Альтернатива для Німеччини», чеська «Свобода та пряма демократія», австрійська партія «Свобода».

Гість цього форуму у 2016 році Маркус Фронмаєр, один із лідерів ультраправої партії «Альтернатива для Німеччини», потім опинився в центрі скандалу, пов’язаного з провокацією на Закарпатті. Тоді трьох членів неонацистських та праворадикальних оаганізацій із Польщі судили за підпал угорського центру в Ужгороді в лютому 2018 року. За їхніми словами, гроші на цю акцію дав ніхто інший, як член парламентського штабу Фронмаєра, ультраправий журналіст Мануель Оксенрайтер. Оголошуючи вирок у цій справі у березні цього року, краківський прокурор сказав, що це був терористичний акт, який був частиною зусиль Росії з метою поглибити конфлікт між українцями та угорською меншиною.

На ці останні зусилля Росії, якими щонайменше з лютого 2014 року керував Мірзаханян, і звернув увагу український дослідник Дмитро Золотухін. За його словами, обшуки, які 30 листопада 2020 року Служба безпеки України провела в приміщеннях, пов’язаних із благодійним фондом у Закарпатській області, виявили матеріали, пов'язані з просуванням ідеї автономізації закарпатського регіону за етнічною ознакою. За словами Золотухіна, йшлося про «створення чогось на зразок «ЗНР» («Закарпатської народної республіки»), приклади яких ми вже маємо на східному кордоні України».

Дмитро Золотухін
Дмитро Золотухін

У своїй публікації, яку вміщує «Детектор медіа», Золотухін розповідає, що ще у квітні 2015 року Саргіс Мірзаханян починає займатися питаннями автономії етнічних русинів у Закарпатській області та залучає до цієї діяльності одного з лідерів «Антимайдану» та очільника «Інтернаціональної партії України» Арама Петросяна і його соратників в Україні.

Ще у час Майдану Мірзаханян займався «запуском і фінансуванням медійних і громадських проєктів в Україні, які формували в інформаційному просторі вигідний для Кремля наратив».

Як саме він це робив, свідчить його робоча пошта. В одному з листів Мірзаханян доповідає депутату Ігорю Зотову про успішну організацію «мітингу на підтримку України» і пропонує для наступного разу найняти провокаторів, які могли б підсилити картинку. На доказ успішності своєї акції Мірзаханян наводить лінки до статей із російської преси. Як наголошує Золотухін, робить він це вже 2 березня 2014 року, тобто наступного дня після фактичного оголошення Кремлем війни Україні.

Схему роботи з медіа детально розписує у своїй публікації у виданні «Цензор.Нет» Тетяна Попова. За її словами, Мірзаханян і його підрядники в Україні часто організовували самі події, а потім керували просуванням їх через українські та російські медіа.

За словами Попової, яка вивчала архів із 20 тисяч електронних листів Мірзазаняна, деякі з акцій, які потім висвітлювалися у пресі, були спеціально організовані помічниками Мірзаханяна. Наприклад, акція зі захоплення приймальні Кабміну. Як каже Попова, сторінка у Facebook, на яку посилаються учасники акції, проіснувала рівно 10 днів.

«З цього «захоплення приймальні Кабміну» вони організували три хвилі публікацій – в день, коли була захоплена приймальня, потім день, коли вони продовжували утримувати приймальню Кабміну і вимагали імпічменту, і втретє – коли проти протестувальників нібито був застосований газ. Після цього сторінка була благополучно закинута», – пише Попова.

Тетяна Попова
Тетяна Попова

Те, що інформаційні приводи для публікацій створювалися штучно, Попова ілюструє іншим листом, знайденим у пошті Мірзаханяна. У ньому Армен Мартиросян, голова міжнародної громадської організації «Громадський союз» з пошти civilunion@mail.ru посилає Мірзаханяну пропозицію, як організувати голосування в обласних та районних радах за федералізацію України. Вже у серпні 2016 року він обіцяє організувати потрібне голосування у Київській, Житомирській та Закарпатській області – спочатку в районних, а потім в обласних радах.

За словами дослідниці, з пошти Мірзаханяна можна простежити схему створення необхідних публікацій – новинну сировину, тобто повідомлення про акцію та інтерв’ю українських політиків проросійського спрямування (Тетяна Попова згадує заяви Євгена Балицького та Іллі Киви з ОПЗЖ, Сергія Кивалова та Сергія Тарути) в аудіоформаті посилали до Мірзаханяна, а від нього виходила готова стаття на потрібну тему, яку потім просували в українських ЗМІ.

Наративи, які просували кремлівські пропагандисти, стосувалися імпічменту президента Петра Порошенка, вимог «відновлення економічних зв’язків із Росією», теми «утисків» свободи слова, російської мови, етнічних громад, зокрема польської, угорської, русинської, «російського земляцтва», «переслідування нацменшин», «переслідування опозиції», несприйняття декомунізації та особисто голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича.

Назви статей, які наводить Попова, говорять самі за себе: «Угорська громада Закарпаття збунтувалася проти Порошенка», «Завод Запоріжжя хоче відновити відносини з РФ», «Три нацгромади засудили ініціативи Порошенка про мовні квоти», «В’ятровича привітали з 8 березня».

Розміщувала статті особа під іменем Ніна Мартинова, але дослідниці не вдалося встановити, чи це є реальна людина, чи лише вигадане ім’я для користувача електронної пошти. Як пише Попова, через свого «підрядника» Мартинова публікувала статтю Мірзаханяна в українських ЗМІ, «а після того, як ці матеріали виходили в первинному українському ЗМІ, буквально одразу ж протягом короткого часу, іноді 20-30 хвилин, іноді годин йшла розсилка по російських ЗМІ». Як зауважує Попова, «у дампі є і список ЗМІ з цінами розміщення» таких публікацій.

Як пише Попова, Мірзаханян часто вказував, які саме ЗМІ мають опублікували матеріал, але його підрядникам не завжди вдавалося домовитися з потрібною редакцією. «У листі від 15.02.2017 Мартинова скаржиться Мірзахаяну про те, що їхній підрядник пише про неготовність розміщувати проплачені статті цілою низкою українських ЗМІ», – каже Попова і наводить повністю текст цього листа, пересланого з пошти Мартинової.

Найчастіше, за словами Попової, Мірзаханян вимагав, щоб відправлена від нього стаття була опублікована в «Голос.UA». «Напевно це ЗМІ, яке найчастіше зустрічається. Але також часто присутні «Українські Новини» (холдинг Фірташа-Льовочкіна) та «Коментарі», досить багато «Вістей» (належить ексміністру часів Януковича Олександру Клименку). Час від часу трапляються публікації і в інших ЗМІ», – пише Попова, яка вважає, що найбільш імовірно, що українські видання публікували ці статті за гроші.

«У ТОП ЗМІ. Текст не змінювати!!!»

На запит Радіо Свобода до названих видань відповіли лише з редакції «Вістей». Ми просили прокоментувати появу на сайті видання статті під назвою «Одеська міськрада проголосувала проти законопроєктів В’ятровича», від 24 березня 2017 року, яка вийшла о 10:49 і практично дослівно повторює текст електронного листа, відправленого з пошти Саргіса Мірзаханяна 23 березня 2017 року з вимогою «Утром: 1 ТОП СМИ (ТЕКСТ НЕ МЕНЯТЬ!!!).

Лист, відправлений з пошти Мірзаханяна
Лист, відправлений з пошти Мірзаханяна

Публікація на сайті «Вістей», яка з'явилася на другий день вранці.

Публікація, яка з'явилася вранці на другий день після листа, але через тиждень після самої події
Публікація, яка з'явилася вранці на другий день після листа, але через тиждень після самої події

Згідно з сайтом Одеської міської ради, саме рішення №1820-VII було ухвалено 15 березня 2017 року, а оприлюднене в газеті «Одесский вестник» №12 25 березня 2017. Тобто лист Мірзаханяна надійшов на тиждень пізніше, ніж було ухвалене рішення Одеської ради, і на два дні раніше його опублікував офіційний орган міської влади.

Дивним і нелогічним виглядає ваше запитання про можливий «замовний» характер публікації, яка безпосередньо пов’язана з редакційною політикою
Відповідь «Вістей» на запит Радіо Свобода

У редакції «Вістей» не стали коментувати, чому новину про голосування дали з тижневим запізненням, а натомість повідомили, що «діяльність пана В’ятровича, ухвалені ним рішення, а також законопроєкти, які були подані від його особи або керованого ним з 2014 по 2019 рік Інституту, були і є об’єктом особливої уваги нашої редакції».

«Ми вважаємо діяльність пана В’ятровича на посаді директора Українського інституту національної пам'яті не інакше, як злочинною і такою, що сприяє розпалюванню національної ворожнечі всередині України і між її громадянами, а риторику В’ятровича – дискримінаційною щодо більшості українців. Тому вкрай дивним і нелогічним виглядає ваше запитання про можливий «замовний» характер публікації, яка безпосередньо пов’язана з редакційною політикою видання», – мовиться у листі.

Сумнівів в автентичності «дампу Мірзаханяна» не було​ – Лігачова

Голова Громадської організації та видання «Детектор медіа» Наталія Лігачова в розмові з Радіо Свобода говорить, що вони вирішили друкувати статтю Дмитра Золотухіна, що базується на пошті Мірзаханяна тому, що вона продовжує тему, яку відстежує редакція – «розгойдування угорської теми та теми русинів» за допомогою уродженки Закарпаття Тетяни Поп.

За словами Лігачової, сумнівів в автентичності «дампу Мірзаханяна» в редакції не було, бо подібна інформація існує вже у публічному просторі давно, і фігуранти цих розслідувань ніколи не спростовували, що інформація неправдива.

Наталія Лігачова
Наталія Лігачова

Принципово нової інформації в нинішньому дампі також, за її словами, не було. Хіба що дослідникам вдалося дещо краще зрозуміти організаційну структуру роботи кремлівських пропагандистів – як вони спочатку виставляють відео на спеціально створених Youtube-каналах, новини «підхоплювали» регіональні ЗМІ, підконтрольні олігархам, які Лігачова називає «зливними бачками», а звідти вони потрапляють на великі українські проросійські та російські ресурси вже як «відмиті» новини.

Те, що українські медіа готові за гроші розміщувати в себе статті будь-якого замовника, і цим користуються російські медіатехнологи, також, за словами Лігачової, було відомо вже давно. Але цікаво було дізнатися, як кампанії, які виглядали цілком природно, були насправді зрежисовані Кремлем.

Для підприємств, які давно збанкротували, або ніколи не мали свого сайту, були створені спеціально сайти-одноденки. І коли ми описували цю технологію, ми назвали її «Ми без Росії пропадемо»
Наталія Лігачова

«Я пригадую цю історію, яку згадує Попова, про заклики українських підприємств відновити економічні зв’язки з Росією. Цю кампанію проводили за допомогою «Опозиційного блоку» та інших проросійських сил, у першу чергу «Українського вибору» Віктора Медведчука. Тоді низка заводів, які належали цим політичним силам, записали відеозвернення до Порошенка з вимогою відновити економічні зв’язки з Росією. Але з’ясувалося, що не всі ці відео навіть реально були записані. Для підприємств, які давно збанкрутували, або ніколи не мали свого сайту, були створені спеціально сайти-одноденки, де були виставлені схожі заклики. І коли ми описували цю технологію, ми назвали її «Ми без Росії пропадемо». І коли автор статті Гала Скляревська знайшла директорів цих заводів, то деякі з них навіть не знали, що від їхнього імені хтось звертається до президента Порошенка», – розповідає Лігачова.

Голос.UA – це видання Комуністичної партії, тому вони радо візьмуть участь у тому, що паплюжитиме все українське і пропагуватиме все російське
Наталія Лігачова

За словами Лігачової, лише невелика частина українських медіа не готові публікувати за гроші замовні статті, а тим більше, коли це відповідає їхній редакційній політиці.

«Голос.UA – це видання Комуністичної партії, тому вони радо візьмуть участь у тому, що паплюжитиме все українське і пропагуватиме все російське. Вони навіть не за гроші це можуть робити, тобто оплата там може бути не за статтю, бо за російські гроші, найімовірніше, фінансується саме видання. І ми давно про це говоримо, що потрібно якось регулювати онлайн-медіа, що потрібно запровадити фінансову прозорість, як це працює в банківській системі», – каже Лігачова.

На її думку, якби таке регулювання було б запроваджене, вдалося б позбавитися багатьох проксі-медіапроєктів, які існують в інформаційному полі України.

Голова Національної спілки журналістів України (НСЖУ) Сергій Томіленко погоджується, що «загалом питання розміщення платних інформаційних матеріалів – це, на жаль, системна проблема українських ЗМІ».

Сергій Томіленко
Сергій Томіленко

Однак, на його думку, «велику відповідальність за культивування практики джинси несуть українські політики та партії, які десятками років замовляли і замовляють матеріали у ЗМІ».

Велику відповідальність за культивування практики джинси несуть українські політики та партії, які десятками років замовляли і замовляють матеріали у ЗМІ
Сергій Томіленко

«На тлі бідності комерційного рекламного ринку редакції йдуть на компроміси, хоча це, звісно, не є достатнім виправданням. Тому усталеною практикою розміщень інформаційних матеріалів можуть намагатися скористатися російські технологи. Але тут уже виникає більше питань до дієвості наших спецслужб, які мають проводити розслідування і ефективно протистояти зовнішнім впливам», – вважає Томіленко.

На його думку, українські посадовці могли б надати більшу підтримку медіа, сприяти розвитку їхньої економічної стійкості, що зробило б український інформаційний простір «незалежнішим до політичних впливів».

«Але, – як каже Томіленко, – навіть останні місцеві вибори показали, що політичної волі не толерувати джинсу в медіа немає ні у влади, ні в опозиційних партій».

Результат впливу Кремля

Співаторка дослідження про пошту Суркова Аля Шандра каже, що і в його пошті вона зустрічала «розцінки на джинсу» в українських ЗМІ. Сурков і його помічник Ардзімба, за її словами, керували «мегапроєктом із федералізації України», і цей та інші проєкти завжди супроводжувалися медіапланом, як просувати цю ідею в українських ЗМІ.

Якби в нас було б неможливо ставити матеріал за гроші, Кремль би не мав шансів формувати нам віртуальну реальність
Аля Шандра

«Ці медіаплани базувалися на продажності українських журналістів, це – наша Ахіллесова п’ята у протистоянні Росії. Бо якби в нас було б неможливо ставити матеріал за гроші, Кремль би не мав шансів формувати нам віртуальну реальність», – говорить Шандра.

Але є ще і справжня реальність, яку можна підмінити «політичним театром» так, що ніхто не помітить різниці, говорить дослідниця. Вона наводить приклад одного проросійського активіста з Одеси, Антона Давиденка, який ще перед тим, як втік до Росії, організовував акції проти Порошенка і Яценюка нібито в стилі «одеського гумору», і до того, як вона дізналася про цю акцію з пошти Суркова, можна було подумати, що це була цілком автентична акція одеських активістів.

Аля Шандра
Аля Шандра

«Тоді про це написали всі провідні українські ЗМІ. Абсолютно добровільно і безкоштовно, бо тоді всі про це говорили – був інформаційний привід, виглядала акція органічно, і як там пише в листуванні один кореспондент, там «не стирчали вуха» Кремля», – пояснює Шандра.

Це і є мета гібридної війни – змінити бачення світу самих українців
Аля Шандра

На її переконання, Кремль продовжує вести свою лінію, і робити йому це стало легше. «Ми бачимо, що у 2014–2017 роках, коли писалися ці листи, деякі українські видання відмовлялися друкувати статті від Мірзаханяна з патріотичних міркувань. Але зараз дискурс змінився – його пронизують антиукраїнські і антизахідні наративи. А це і є результат цього впливу, який діяв системно і непомітно. Бо це і є мета гібридної війни – змінити бачення світу самих українців», – переконана Шандра.

Стулік: публічність і викриття механізмів контролю над пресою – перший крок

Колишній спікер представництва Європейського союзу в Києві, а нині старший аналітик Центру «Європейські цінності» Давід Стулік погоджується, українським ЗМІ, які ще тримаються українських позицій, не вистачає «медійної гігієни».

Потрібно бути впевненим і в тому, що ти маєш справу з «чистою інформацією» – перевіряти факти, розуміти, хто і чому це робить, чи говорить
Давід Стулік

«Так само, як люди миють руки, щоб не захворіти, потрібно бути впевненим і в тому, що ти маєш справу з «чистою інформацією» – перевіряти факти, розуміти, хто і чому це робить, чи говорить. Інша справа, що олігархічні та проросійські медіа, яких не бракує в Україні, працюють проти неї свідомо. І коли якесь повідомлення з’явиться в двох-трьох малих ЗМІ, а потім в двох-трьох великих, загальнонаціональних ЗМІ, то людина має відчуття, що це є перевірена інформація, а люди, які її поширюють, є її справжнім джерелом, або вже відомими експертами», – говорить Стулік.

Давід Стулік
Давід Стулік

На його думку, боротися проти цього можна насамперед викриттям таких публікацій – без цього неможливо навіть зрозуміти масштаб проблеми – висвітленням і вивченням механізмів, повідомленнями про людей, які цим займаються, керують цими процесами.

«Так, наприклад, Bellingcat нещодавно дослідив походження одного нідерландського вебсайту і довів, що за ним стоять росіяни, тобто публічність дуже важлива», – вважає Стулік.

Саморегуляція журналістського середовища дуже важлива
Давід Стулік

Другим кроком, на його думку, мала б стати реакція журналістської спільноти. «В Україні є журналістські організації, які проводять дослідження і вказують на проблеми з журналістськими стандартами. Тому саморегуляція журналістського середовища дуже важлива», – говорить Стулік.

На його думку, лише цими кроками, проблема не вирішиться, потрібна участь і державних органів, але необхідним початком є визнання того, що слабкість українських ЗМІ допомагає Кремлю боротися з Україною.

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондентка, ведуча, авторка програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Проводила тренінги для регіональних журналістів.

XS
SM
MD
LG