На тлі можливої військової ескалації між Україною та Росією і розмов про ймовірність нового російського вторгнення, переговорів на найвищому рівні, підсумки яких можуть позначитися на долі України, візитів до Києва лідерів країн НАТО, робота журналістів відіграє особливо важливу роль. Про те, як українські журналісти висвітлюють геополітичні теми, що виникають навколо країни, і якою є роль іноземних ЗМІ в сьогоднішній ситуації в Україні – в ефірі Радіо Крим.Реалії поговорили з українською журналісткою з Криму, головним редактором онлайн-видання «Українська правда» Севгіль Мусаєвою.
– На тлі можливої військової ескалації між Україною та Росією як ти зберігаєш спокій? Чи є у тебе тривожна валізка?
– Тривожної валізки, якщо чесно, немає, але при цьому редакція «Української правди» має план на випадок воєнних дій. Не озвучуватиму його, проте ми передбачаємо різні варіанти розвитку ситуації.
Щодо загалом нинішнього стану речей, тобто інформаційна війна, де, на жаль, Україна виступає в ролі об'єкта, навколо якого ведеться ця інформаційна війна, причому між Заходом та Росією. Ми бачимо, що західні медіа розповідають про цю історію. Я дивлюся за тим, що пишуть наші колеги, і замислююся, що якісь речі викликають багато емоцій у нас.
Ми ставимося всередині країни до цього всього спокійніше, ніж наші іноземні колеги
При цьому, мені здається, є певне змагання, хто жахливіші факти планів Путіна озвучить в іноземних ЗМІ, посилаючись, безумовно, на дані розвідки та джерел уряду.
Зі сторони можу сказати, що ми ставимося всередині країни до цього всього спокійніше, ніж наші іноземні колеги. Коли країна живе вже вісім років у такому стані, то, мабуть, десь звикаєш. У тому числі це те, що я намагаюся пояснювати щоразу людям. Тому що це інформаційне тло відбивається на інвестиціях, на бажанні людей приїжджати в країну. Іноземні журналісти, навпаки, вважають, що треба приїжджати, бо якщо є загроза вторгнення, то про це треба писати.
– Твоя позиція у чомусь схожа на позицію президента України Володимира Зеленського, який у публічних виступах намагається заспокоїти громадян, що переговори ведуться, що ми хочемо досягти миру.
– Завдання влади – не заспокоювати і не розповідати, що завтра будуть шашлики, і все буде добре. Людям треба дати план дій у тій чи іншій ситуації.
Міністр оборони Олексій Резніков написав колонку щодо територіальної оборони. Тобто потрібно людей у тому числі організовувати, проводити навчання – як поводитися. Я приділяла б увагу не заспокоєнню населення, а його підготовці. У нас був яскравий приклад, коли ми опублікували текст Центру оборонних стратегій, і вони, посилаючись на свої дані, дані міжнародних експертів, заявили про те, що в наразі Росія не готова до повноцінного вторгнення в Україну. Це дані, що базуються на кількості військ, на характері їх пересування. Мені здається, що треба вірити саме професіоналам.
Дуже було б добре, якби влада давала якийсь формат брифінгів, щоб розповідати про те, що відбувається. Поки що її поведінка схожа більше на фільм «Не дивіться нагору», який став популярним наприкінці року. Можна не дивитися нагору, і тоді комети не буде видно. Але якщо комети не видно, це не означає, що її нема. Звісно, загроза існує. Ми не розуміємо планів Путіна. І жодна людина у цьому світі не розуміє його планів. Ми маємо базуватися на фактах. Повинні оперувати цифрами та, безумовно, вірити фахівцям.
– На тлі новин про триваючу мілітаризацію Криму, публікації Bild про табори, які зводитимуть для незгодних українців, перекриття Азовського моря тощо – що твоє оточення розповідає про це?
– Щодо історії з можливістю окупації Азовського моря, південних областей, за моїми даними, ще навесні це розглядалося як один із можливих варіантів військового вторгнення в Україну. І ймовірність була досить високою. Якщо ви пам'ятаєте, то навесні минулого року говорили про можливе вторгнення, і, як мені відомо, шляхом переговорів цього вдалося уникнути.
Я вважаю, що варіант, коли Росія може використовувати для вторгнення вже окуповані території, звісно, можливий. Щодо військової техніки в Криму, то мої знайомі говорять про те, що техніка переміщається. Мені постійно протягом цих восьми років окупації Криму повідомляли, що Росія перекидає техніку. Особливо, якщо говорити про Керченську протоку та міст. Люди говорять, що кількість військової техніки збільшилася.
Багато моїх знайомих говорили що якби Путін хотів це зробити (йдеться про вторгнення, – КР), він би зробив це досить давно. Але ми живемо зараз у такому тимчасовому відрізку, коли взагалі складно говорити про те, як ситуація розвиватиметься.
На тлі висловлювання Путіна на зустрічі з Макроном (президентом Франції, – КР), коли російський президент сказав: «Нравится, не нравится – терпи моя красавица» – а йдеться про зґвалтування – мені здається, у деякому плані поведінка України останні вісім років сприймається російським лідером як зрада.
Якщо ми згадаємо риторику Путіна, коли він готувався до якихось активних дій, він якраз використовував подібні вирази. Це дзвіночок досить тривожний. Але при цьому ми повинні холоднокровно ставитися до даних розвідки. Не нагнітати ситуацію, бо частина плану – це, зокрема, тиск на нас. Тобто треба розуміти, що ми перебуваємо на етапі дуже складних переговорів між Заходом і Росією, де можуть використовуватися різні брудні методи.
– Вранці 9 лютого 2022 року одразу у кількох районах Криму російські силовики провели обшуки в будинках кримських татар. Було затримано чотирьох людей. Як ти бачиш цю ситуацію з кримськими політв'язнями? Як українське суспільство може на це вплинути?
– Я знаю, що питання політв'язнів звучить постійно, порушується владою під час переговорів. Але це досить проблематично з огляду на те, що все зайшло в якийсь кут. Але з іншого боку, що ми як суспільство можемо робити – це привертати до цього якнайбільше уваги. Якщо говорити про стратегію України у попередні роки, то були інформаційні кампанії, присвячені Олегу Сенцову, Олександру Кольченку, іншим політичним ув'язненим, кримським татарам, засудженим у сфабрикованих справах. Безумовно, дуже важливою є підтримка, особливо коли світові зірки вимагають звільнення – це все впливає.
Звичайно, має бути правовий захист. І якщо говорити про нього, то вже ухвалено закон про політв'язнів із досить хорошим інструментом захисту. Якщо це все запрацює, то це велика допомога сім'ям і людям, які опинилися в таких умовах. У тому числі людям, які мешкають на окупованих територіях.
«Порожні стільці» у Києві: акція на підтримку українських політв'язнів у Росії та Криму (фоторепортаж)
Ми проводили акцію, коли народні депутати одягли футболки з іменами політв'язнів та зі спеціальним символом, який розробив український художник, переселенець із Донбасу Сергій Майдуков. Це робиться для того, щоб привертати увагу та давати сигнал у Крим, що про цих людей, сім'ї не забули.
Наприкінці минулого року була вистава «Крим. 5 ранку», написана Наталією Ворожбит. У ній брали участь лідери громадської думки. І вона підняла тему політв'язнів на новий рівень. Тобто такі методи мають працювати і привертати увагу. Ми маємо використовувати механізм культурної дипломатії тут, бо іноді про складні речі можна розповідати таким шляхом. І це справді працює. Ну і, безумовно, мають бути заяви, має бути підтримка. Показувати, що ми про цих людей пам'ятаємо, що для нас важлива кожна людина.
(Текст підготувала Ольга Гах)
Кримчани в російському ув'язненні
Після анексії Криму Росією навесні 2014 року на півострові почалися арешти російськими силовиками незалежних журналістів, громадських активістів, активістів кримськотатарського національного руху, членів Меджлісу кримськотатарського народу, а також кримських мусульман, підозрюваних у зв'язках із забороненими в Росії організаціями «Хізб ут-Тахрір» і «Таблігі Джемаат».
Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова озвучувала різну кількість українських політв'язнів, які перебувають у російському ув'язненні: від 113 до 115, з яких понад 80 – кримські татари. У списку Кримськотатарського ресурсного центру значаться 86 кримських політв'язнів. Такі ж цифри – у Кримської правозахисної групи.
Правозахисники та адвокати називають ці кримінальні справи переслідуванням за політичною, національною чи релігійною ознакою. Влада Росії заперечує ці причини переслідувань.
Росія накопичує війська біля кордонів України та в анексованому Криму
За інформацією Міноборони України, протягом другого півріччя 2021 року поблизу кордону України командування збройних сил Росії провело низку широкомасштабних командно-штабних навчань.
Президент України Володимир Зеленський повідомляв 10 листопада, що біля кордону з Україною перебувають близько 100 тисяч російських солдатів і що західні країни передають офіційному Києву інформацію про активні пересування російських військ поблизу українського кордону.
Франція та Німеччина 15 листопада застерегли Росію від заподіяння шкоди територіальній цілісності України – на тлі великої та незвичайної концентрації російських військ поблизу українських кордонів. Генсекретар НАТО Єнс Столтенберґ заявив 16 листопада, що альянс продовжує тісно співпрацювати з Україною та надавати їй політичну та практичну підтримку.
Російська влада, включаючи президента Володимира Путіна, заперечує агресивні наміри і сама звинувачує Захід в ескалації напруженості, вказуючи на проведення масштабних навчань у Чорному морі. Путін звинуватив у ескалації також Україну через використання нею проти бойовиків на Донбасі ударного безпілотника.
Видання Bloomberg раніше повідомило, що американська розвідка поділилася з європейськими союзниками розвідувальними даними, які свідчать про ймовірну підготовку Росії до масштабного вторгнення на неокуповану територію України за декількома напрямками.
У Кремлі розкритикували такі повідомлення західних ЗМІ.
Востаннє російська влада стягувала військовослужбовців до українського кордону на початку весни 2021 року. Київ і країни Заходу побачили в цьому загрозу безпеці України. Москва пояснювала перекидання військ навчаннями і вказувала, що те, що відбувається, не несе небезпеку для інших країн.
